Постанова 4851 № 591/5884/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 р. Справа № 591/5884/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С. суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми (головуючий суддя І інстанції Ніколаєнко О.О.) від 09.03.2026 (повний текст складений 09.03.2026) по справі № 591/5884/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд: - визнати протиправною та скасувати постанову СУ № 1316/2025 від 12.05.2025 по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 СУ № 1316/2025 від 12.05.2025 про накладення адміністративного стягнення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 грн. 60 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що 07.05.2025 громадянина ОСОБА_1 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) на виконання вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за рішенням керівника ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ), було направлено на ВЛК для проходження медичного огляду, та видано відповідне направлення, про що здійснено відповідний запис в «Журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих резервістам та військовозобов`язаним для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_4 », в якому міститься особистий підпис ОСОБА_1 про отримання даного направлення, ознайомлення зі строком проведення ВЛК та з адміністративною та кримінальною відповідальністю за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації шляхом ухилення від медичного огляду чи симуляції хвороби. Отже, проходження ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, що повинно здійснюватися у встановлений строк та безумовно. Також, звертає увагу суду на те, що висновок суду першої інстанції про те, що надані докази не можуть вважатися такими, які підтверджують належне, у порядку, встановленому законом, оповіщення позивача про необхідність явки для проходження військово лікарської комісії, є неспроможним, оскільки повістка це повідомлення про необхідність прибуття. Направлення на медичний огляд було вручено Позивачу під час його візиту до ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ), тому необхідність у виклику повісткою відсутня. Приймаючи рішення про закриття провадження у справі по адміністративній справі відносно Позивача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та ухвалив в цій частині незаконне рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказав, що висновок суду, що не надано доказів формування повістки про виклик з метою проходження ВЛК та доказів вручення її позивачу або належним чином оформлених доказів відмови позивача від отримання такої повістки. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про явку для проходження ВЛК, відповідає законодавству. Стосовно "Журналу реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, виданих резервістам та військовозобов`язаним для проходження медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_4 " доданого Відповідачем до матеріалів справи та який Відповідач у своїй апеляційній скарзі висвітлює, як доказ законності притягнення позивача до відповідальності, наголошує суду, що підпис в ньому не належить йому, а також звертає увагу суду, що у графі строк проведення ВЛК стоїть дата 08.05.2025 року, а адміністративні матеріали відносно нього про притягнення до адміністративної відповідальності (протокол) за не проходження ВЛК були складені вже 07.05.2025 року, що є раніше ніж він мав пройти ВЛК. За приписами ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України). Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2ст. 268 КАС України). Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 07.05.2025 відносно ОСОБА_1 співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_4 складено протокол СУ № 1316/2025 про адміністративне правопорушення. Відповідно до змісту протоколу 07.05.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК (що підтверджується витягом із журналу та письмовими поясненнями щодо мотивів відмови). Своїми діями порушив вимоги абз. 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинено адміністративне правопорушення передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП в особливий період. 12.05.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 винесено постанову СУ № 1316/2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 25500 грн. Згідно зі змістом вищевказаної постанови, 07.05.2025 о 17.27 год. було виявлено, що 07.05.2025 громадянин ОСОБА_1 відмовився від проходження військово-лікарської комісії (що підтверджується витягом із журналу направлень на ВЛК, та письмовими поясненнями (заявою) ОСОБА_1 щодо мотивів відмови), таким чином порушив абз. 4 ч. 1 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, в особливий період. Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів формування повістки про виклик з метою проходження ВЛК та доказів вручення її позивачу або належним чином оформлених доказів відмови позивача від отримання такої повістки. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача про явку для проходження ВЛК. Надані докази не можуть вважатися такими, які підтверджують належне, у порядку, встановленому законом, оповіщення позивача про необхідність явки для проходження військово лікарської комісії. Відтак, наданими доказами не підтверджується факт неявки належним чином повідомленого військовозобов`язаного для проходження ВЛК. Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю. Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Перевіряючи правомірність прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує її протиправність та незаконність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду. За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Нормами п.п. 12, 13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі по тексту - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу. Отже, саме на ІНФОРМАЦІЯ_3 як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 210-1 КУпАП покладено обов`язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду, визначеної ст. 278 КУпАП. Нормами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі по тексту Порядок № 560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів. За приписами п.69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Резервісти або військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються. Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію. Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд. Відповідно до пункту 74 Порядку № 560 проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком

11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті. Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду. Направлення на медичний огляд ВЛК, обов`язкове до виконання. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно. Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству, а проходження медичного огляду ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність. Скасовуючи спірну постанову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів формування повістки про виклик з метою проходження ВЛК та доказів вручення її позивачу або належним чином оформлених доказів відмови позивача від отримання такої повістки. Як встановлено судовим розглядом, та не заперечується сторонами, 07.05.2025 ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав порушення військового обліку, при цьому питання правомірності такого затримання не є предметом розгляду, та не оскаржується позивачем в рамках даної справи. 07.05.2025 позивач особистим підписом в журналі реєстрації направлень на ВЛК підтвердив факт отримання такого направлення та про ознайомлення з наслідками за ухилення від проходження призову (а.с. 34). Крім того, 07.05.2025 позивач власноручно склав заяву про відмову від проходження ВЛК у зв`язку із відсутністю при собі медичної документації. У заяві зобов`язувався з`явитися до ТЦК з документами про фізичний стан і подати їх на розгляд до ВЛК до 12.05.2025. Отже, наявними у справі доказами підтверджується факт обізнаності позивача у видачі йому направлення на проходження ВЛК, а також підтверджено факт відмови від проходження ВЛК 07.05.2025. Стосовно посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що підпис в Журналі реєстрації направлень на ВЛК йому не належить, колегія суддів зазначає, що таке твердження спростовується сукупністю вищевказаних доказів, адже сама заява ОСОБА_1 підтверджує і факт обізнаності про його направлення для проходження ВЛК і факт його відмови від такого проходження. Щодо висновку суду про те, що направленню на ВЛК повинна передувати повістка про виклик до органів РТЦК, колегія суддів зазначає наступне. На виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2026, ІНФОРМАЦІЯ_6 надав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що 25.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_7 за допомогою ЄДРПВР була надрукована і надіслана на адресу його місця проживання засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення повістка № 2668614 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_8 на 07.03.2025 на 09.00 год для уточнення даних. Повістка № 2668614 ОСОБА_1 була направлена на адресу: АДРЕСА_2 . Позивач подав додаткові пояснення у справі та повідомив суд, що повістка виписана ане відповідачем, а ІНФОРМАЦІЯ_9 . Крім того вказує, що адреса на яку відправлена повістка не має до нього ніякого відношення. Водночас, згідно відповіді № 2794123 від 27.05.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, адреса реєстрації ОСОБА_1 - " АДРЕСА_3 ", дата реєстрації 02.11.1991, дата зняття з реєстрації 31.10.2019. Отже, в Єдиному державному демографічному реєстрі єдиною відомою адресою місця реєстрації ОСОБА_1 є саме " АДРЕСА_3 ". Позивачем, в свою чергу, відомостей про те, що він оновив дані про своє місце реєстрації, де міститься інша адреса, не надано. Позивач, заперечуючи правомірність постанови СУ № 1316/2025 від 12.05.2025 посилався на відсутність в постанові інформації про адресу, де буде проведено розгляд справи про адміністративне правопорушення та інформації про закон, на підставі якого його притягнуто до адміністративної відповідальності, а також посилався на те, що він просив перенести дату проходження ВЛК. Однак, постанова містить всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують вчинення позивачем правопорушення відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Колегія суддів вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що позивачу не направлялась повістка не відповідають фактичним обставинам справи. Таким чином, колегія суддів вказує про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови СУ № 1316/2025 від 07.05.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним. За цим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, однак суд першої інстанції наведені обставини не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірної постанови. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09.03.2026 по справі № 591/5884/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко Повний текст постанови складений 28.05.2026 року