Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 639/3690/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 р.Справа № 639/3690/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 15.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Борисенко О.О., повний текст складено 15.05.26 по справі № 639/3690/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Новобаварського районного суду міста Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: - скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №4810 від 30.10.2025 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП; - закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП. Рішенням Новобаварського районного суду міста Харкова від 15.05.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 15.05.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що громадяни, які перебувають на військовому обліку, можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток. Вказує, що відповідно до положення п.74 Порядку ведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби, видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Однак, позивач повістку та направлення на повторне проходження медичного огляду не отримував, жодних інших доказів про його інформування щодо необхідності повторного проходження огляду немає. Стверджує, що ця обставина не була врахована відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення, що є порушенням вимог ст.280 КУпАП. При цьому, позивач здійснив завчасну актуалізацію своїх персональних даних через додаток «Резерв+», а відповідач, як орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, мав можливість направити йому відповідну повістку. Звертає увагу, що підпис позивача у протоколі №4810 від 16.10.2025 виконаний іншою особою шляхом наслідування, оскільки динамічний стереотип і розчерк підпису позивача є інший. Позивач не знав про розгляд справи 30.10.2025, не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи та не був присутній під час її розгляду. Зауважує, що постанова винесена із порушенням встановлених строків притягнення до адміністративної відповідальності. Чинне законодавство дійсно передбачає обов`язок військовозобов`язаних проходити військово-лікарську комісію після змін, однак такий обов`язок не є безумовним у частині його реалізації. Нормативні акти не встановлюють обов`язку особи самостійно, без належного виклику чи направлення, з`являтися до ТЦК та СП для проходження ВЛК. Обов`язок проходження ВЛК виникає виключно після належного повідомлення особи та вручення відповідного направлення із визначенням строку проходження медичного огляду. Відсутність доказів такого повідомлення, вручення направлення та визначення строку виключає можливість вважати, що особа порушила встановлений порядок, а отже виключає склад адміністративного правопорушення. Наголошує, що сам факт існування загального обов`язку проходження ВЛК не може бути підставою для притягнення до відповідальності без доведення дотримання процедури його реалізації з боку ІНФОРМАЦІЯ_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 15.05.2026 без змін; судові витрати та витрати на правничу допомогу покласти на ОСОБА_1 . Зазначає, що позивачу під особистий підпис повідомлено про дату час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, також роз`яснено ст.63 Конституції України, права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП. Звертає увагу, що згідно інформації про порушення військового обліку позивачем з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»), звернення №Е334171 до органу Національної поліції щодо необхідності доставлення (супроводження) позивача до ТЦК та СП відправлено 25.08.2025, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесена 30.10.2025. Отже, строки притягнення до адміністративної відповідальності позивача, визначені ст.38 КУпАП, не було порушено. Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Представник позивача та ІНФОРМАЦІЯ_3 отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. У судове засідання сторони (їх представники) не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Представником позивача подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому він просив відкласти судове засідання, призначене 24.06.2026 на 12:00, на інший день, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні у цей самий час, а саме 24.06.2026 на 12:00 у Немишлянському районному суді м. Харкова у справі №645/5002/25 у якості представника відповідача. Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Аналіз положень статті 313 КАС України свідчить про те, що відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, прямо передбачених законом. При цьому вирішення питання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою учасника справи залежить від оцінки судом поважності причин такої неявки, необхідності його участі для правильного вирішення спору та можливості розгляду справи за наявними у ній матеріалами. Сам по собі факт зайнятості представника в іншому судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки учасник справи не позбавлений можливості забезпечити участь іншого представника, а також подати письмові пояснення чи інші процесуальні документи на підтвердження своєї правової позиції. У цій справі позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду, участь його представника судом обов`язковою не визнавалася, а матеріали справи містять достатньо доказів для її розгляду по суті. Крім того, заявником не надано належних доказів неможливості забезпечити участь іншого представника або існування інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали розгляд справи за його відсутності. Також слід зауважити, що чинне процесуальне законодавство не містить норм, які б надавали пріоритет одному судовому процесу (засіданню) перед іншим. Відтак, одностороннє рішення представника з`явитися в один процес за рахунок ігнорування іншого є суб`єктивним вибором самого представника, а не об`єктивною та непереборною перешкодою. Сама по собі судова зайнятість представника в іншому процесі не свідчить про наявність поважних причин для неявки у судове засідання у цій справі. Протилежний підхід веде до порушення прав інших учасників справи на розгляд справи в розумні строки та суперечить основним засадам адміністративного судочинства. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені у клопотанні причини неявки не можуть бути визнані поважними у розумінні статті 313 КАС України, а тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати та здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг») ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, військову присягу прийняв 24.07.1988, з 02.09.1989 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , 07.05.2018 звільнений з військової служби в запас та зарахований до військового оперативного резерву, відомості про виключення останнього з військового обліку в зазначеному реєстрі відсутні. Відповідно до наявних облікових даних, внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»), в графі «відомості про медичний огляд» інформація відсутня. Згідно з копією посвідчення від 03.07.2017, позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій. Згідно з інформацією про порушення військового обліку позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»), 25.08.2025 виявлено порушення позивачем військового обов`язку, а саме: не проходження (відмова від проходження) військово-лікарської комісії (п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»), у зв`язку з чим направлено 25.08.2025 о 14:41 звернення № Е334171 до відділу поліції № 2 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області. 16.10.2025 старший офіцер ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенант ОСОБА_2 склав протокол про адміністративне правопорушення №4810 стосовно ОСОБА_1 , згідно з яким 16.10.2025 ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 співробітниками відділу поліції ГУНП в Харківській області. Під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_4 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов`язаним ОСОБА_1 , який перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , військово-лікарською комісією визнаний непридатним в мирний час, обмежено-придатним у воєнний час, до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду. ОСОБА_1 під час дії особливого періоду (який настав з моменту оприлюднення Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 та діє до теперішнього часу), у порушення вимог абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України №4235-ІХ від 12.02.2025, абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. ОСОБА_1 під підпис роз`яснено зміст ст.63 Конституції України, а також права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП; повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12 годині 00 хвилин 30.10.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . Протокол підписаний особою, яка його склала та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності (позивачем). 30.10.2025 начальник Новобаварського ОР у місті ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковник ОСОБА_3 виніс постанову №4810 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Відповідно до змісту вказаної постанови, 16.10.2025 ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 співробітниками відділу поліції ГУНП в Харківській області. Під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_4 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов`язаним ОСОБА_1 , який перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , військово-лікарською комісією визнаний непридатним в мирний час, обмежено-придатним у воєнний час, до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду. ОСОБА_1 під час дії особливого періоду (який настав з моменту оприлюднення Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 та діє до теперішнього часу), у порушення вимог абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України №4235-ІХ від 12.02.2025, абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на ВЛК для проходження медичного огляду, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Не погодившись з накладенням адміністративного стягнення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення при підписанні протоколу, а доводи позивача про порушення його прав під час складання протоколу та постанови не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення та у наданих відповідачу поясненнях позивач не висловлював свою не згоду з правопорушенням. Доказів про те, що позивач пройшов повторний медичний огляд матеріали справи не містить. Позивачем не доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності. Щодо спливу строку накладення адміністративного стягнення, суд зазначив, що вчинене позивачем правопорушення виявлено 25.08.2025, а оскаржувана постанова винесена 30.10.2025, тобто протягом трьох місяців з дня його виявлення та до закінчення одного року з дня його вчинення. Отже, в цьому випадку, строки накладення адміністративного стягнення, визначені ст. 38 КУпАП, за вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не сплили. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст.210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 3 ст.210-1 КУпАП України передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (із подальшим продовженням такого строку). Указом Президента України Про загальну мобілізацію №65/2022 від 24.02.2022 (з наступними змінами) оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-ХІІ). Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Згідно з ч.8 ст.2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходження зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період. Відповідно до ч.14 ст.2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актам. Частиною 9 ст.1 Закону №2232-XII визначені категорії громадян України щодо військового обов`язку, а саме: допризовники особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Відповідно до ч.10 ст.1 Закону №2232-XII громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Згідно з ч.1 ст.27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Частиною 2 ст.33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.1 ст.34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Пунктом 2 ч.1 ст.37 Закону №2232-ХІІ встановлено, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України. Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154). Відповідно до п.1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони. Згідно з п.2 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням. Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається. 11.04.2024 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі по тексту Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18.05.2024. Підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3633-ІХ установлено, що під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 №2105-IX, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності). Відповідно до абзацу 3 підпункту 10-1 пункту 1 додатку 2 Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Згідно з ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України «Про оголошення мобілізації», затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Пункт 79 Порядку №1487 передбачає, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку (додаток 20); виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Пункт 56 цього ж Порядку визначає повноваження Національної поліції, яка за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ (додаток 20) здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Додатком 2 до Порядку №1487 визначені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, пунктом 1 яких передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: 1) перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 3) не змінювати місце проживання з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів СБУ, Служби зовнішньої розвідки - без дозволу відповідного керівника); 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки; 5) проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі, проходити службу у військовому резерві; 6) особисто прибувати до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки з паспортом громадянина України і військово-обліковими документами для зняття з військового обліку в разі вибуття в іншу місцевість до нового місця проживання, за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців, у разі зміни місця проживання в межах міста з переїздом на територію іншого адміністративного району; 7) особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, закордонної дипломатичної установи України), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік; 8) особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; 9) негайно повідомляти районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, підрозділам Служби зовнішньої розвідки за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа; 10) звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки; 11) подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на строкову військову службу. У відповідності до ч.8 ст.5 Закону України від 16.03.2016 №1951-VІІІ «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі по тексту - Закон №1951-VІІІ) органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Частиною 1 ст.14 Закону №1951-VІІІ встановлено, наступне: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Наказ Міністерства оборони від 20.12.2017 №684, яким було затверджено Перелік випадків, за яких громадяни України знімаються з військового обліку військовозобов`язаних, втратив чинність від 29.08.2024 на підставі наказу Міністерства оборони №509 від 25.07.2024. 04.05.2024 набрав чинності Закон України від 21.03.2024 №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Цим документом з положень законодавства про військовий обов`язок і військову службу виключено такі визначення як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Відповідно до п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04.02.2025) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби. Згідно з Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12.02.2025 (далі по тексту Закон №4235-ІХ) були внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово лікарську комісію для проходження медичного огляду». Закон №4235-ІХ набрав чинності 15.02.2025. Аналіз пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX (Закону №4235-IXвід 12.02.2025) дозволяє дійти висновку, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, тобто до 04.05.2024, зобов`язані були до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Законодавцем визначено два альтернативних шляхи виконання громадянином зазначеного обов`язку: 1) самостійне звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду; 2) самостійне звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. У відповідність до зазначеного Закону України був приведений наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», яким визначається процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями. Судом встановлено, що згідно з інформацією про порушення військового обліку позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»), 25.08.2025 виявлено порушення позивачем військового обов`язку, а саме: не проходження (відмова від проходження) військово-лікарської комісії (п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»), у зв`язку з чим направлено 25.08.2025 о 14:41 звернення №Е334171 до відділу поліції № 2 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області. При цьому, позивач у позовній заяві та під час судового засідання в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі не заперечує щодо наявності в нього обов`язку пройти повторний медичний огляд, проте вказує, що не знав про необхідність його проходження, оскільки повістка (направлення) на проходження ВЛК вчасно йому не надавалась. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 №3621-ІХ «Про внесення змін до деяких Закону України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист України, в редакції Закону України від 12.02.2025 №4235-ІХ, позивач як особа, яка була визнана обмежено придатною до військової служби до набрання чинності цим законом мав пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, для чого мав самостійно звернутись до ТЦК та СП або через електронний кабінет для отримання направлення на ВЛК. Для виконання цих дій законом було встановлено строк до 05.06.2025. Невиконання цих дій у встановлений строк є підставою для адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Строк до 05.06.2025 встановлений для добровільного виконання вимоги закону, проте завершення цього строку не відміняє необхідність її виконання. Відповідно, весь час після 05.06.2025 особа, яка не виконала вимогу закону, знаходиться у стані триваючого правопорушення. Інше тлумачення цього строку і, відповідно, припинення обов`язку щодо проходження ВЛК після 05.06.2025 сприяло б ухиленню від виконання передбаченого законом обов`язку, стимулювало неправомірну поведінку та призвело б до неефективності дій з мобілізаційної роботи. Отже, позивач, будучи громадянином України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, який був визнаний обмежено придатним до військової служби у воєнний час, був зобов`язаний до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, самостійно ініціювавши проходження ВЛК шляхом звернення до ТЦК або звернення через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста. Однак, як зазначено вище, позивач самостійно не звернувся до ТЦК та СП через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду та не пройшов його у визначений законом строк. У зв`язку з викладеним, судом встановлено порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме: абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України №4235-ІХ від 12.02.2025, абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Виходячи з наведеного, в діях ОСОБА_1 вбачається порушення вищезазначеної вимоги та абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що свідчить про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що позивач жодних повісток та направлень на ВЛК від ІНФОРМАЦІЯ_1 не отримував, як підстава для задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3621-ІХ від 21.03.2024, в редакції Закону України №4235-IX від 12.02.2025, на громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом покладався обов`язок до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни були зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. Посилання апеляційної скарги позивача на те, що на момент винесення оскаржуваної постанови спливли строки притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке. Згідно з ч.9 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. У законодавстві чітко не визначено, що є моментом виявлення правопорушення тоді як судова практика послідовно пов`язує цей момент з днем установлення наявності підстав адміністративної відповідальності за його вчинення, тобто всіх об`єктивних та суб`єктивних ознак відповідного складу правопорушення. Обов`язок установлення вказаного факту, а також його документування, має особа, уповноважена складати протоколи про адміністративне правопорушення. Відтак, початком обчислення строку виявлення адміністративного правопорушення є момент, коли зібрано докази, проаналізовано фактичні дані та зроблено висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення. Процесуально такий висновок формується у вигляді протоколу про адміністративне правопорушення. Дії уповноваженої особи, що має право складати протоколи, до моменту його складання можуть свідчити лише про виявлені окремі ознаки правопорушення, але факт, що виявлене діяння містить склад адміністративного правопорушення, зазначається при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Як встановлено судом на підставі сукупності досліджених доказів, вчинення позивачем правопорушення було виявлено 16.10.2025, що підтверджується протоколом №27675/2 від 16.10.2025 та вже 30.10.2025 спірною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, тобто протягом трьох місяців з дня виявлення правопорушення та не пізніше одного року з дня його вчинення. Отже, з урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що адміністративне стягнення на позивача було накладено у строк, передбачений частиною 9 статті 38 КУпАП. Щодо посилання апелянта на те, що підпис позивача у протоколі №4810 від 16.10.2025 виконаний іншою особою шляхом наслідування, оскільки динамічний стереотип і розчерк підпису позивача є інший, тому позивач не знав про розгляд справи 30.10.2025, не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи та не був присутній під час її розгляду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження підроблення (фальсифікації) підпису позивача у протоколі від 16.10.2025. До того ж, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано копію письмових пояснень ОСОБА_1 від 16.10.2025 на ім`я Начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , підписаних позивачем, в яких останній власноручно написав, що він, ОСОБА_1 не пройшов ВЛК до 05.06.2025, тому що не був усвідомлений. Також 16.10.2025 ОСОБА_1 підписав пам`ятку, де йому роз`яснено зміст ст.63 Конституції України, а також права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП. Отже, доводи позивача не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, та порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Згідно зі ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків. Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів доходить висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оспорювана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстави для її скасування відсутні. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 15.05.2026 по справі № 639/3690/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло