Постанова Тернопільський апеляційний суд № 598/2572/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 598/2572/25Головуючий у 1-й інстанції Левків А.І. Провадження № 22-ц/817/542/26 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 04 лютого 2026 року, ухвалене суддею Левківом А.І. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: 25 грудня 2025 року позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд з вказаним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 січня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №166295, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 21687,00 грн, з яких 18000,21 грн - на карту позичальника № НОМЕР_1 ; 3686,79 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 договору. Позивач вказував, що за договорами факторингу набув права вимоги за цим договором. Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором у розмірі 38402,01 грн, з яких: 21687,00 грн - заборгованість за кредитом; 15 914,01 грн -заборгованість за процентами; 801 грн - заборгованість за комісією. Рішенням Збаразького районного суду від 04.02.2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Юніт Капітал» 38402,01 грн заборгованості за договором, а також судові витрати: 2422,40 грн сплаченого судового збору та 7000 грн понесених витрат на професійну правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову без належного з`ясування всіх обставин справи, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного надання відповідачу кредитних коштів, зокрема первинних бухгалтерських чи банківських документів, які б підтверджували ініціювання та завершення переказу; не довів факту укладення кредитного договору саме з відповідачем та використання нею одноразового ідентифікатора як електронного підпису; поданий розрахунок заборгованості є внутрішнім документом позивача і сам по собі не підтверджує наявність та розмір боргу; також позивач не довів належного переходу до нього права вимоги за договором факторингу, оскільки відсутній акт приймання-передачі реєстру прав вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки позивачем надано належні й допустимі докази укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, належного перерахування кредитних коштів на вказану відповідачем банківську картку, наявності та розміру заборгованості, а також правомірного переходу до позивача права вимоги за договором факторингу. Доводи апеляційної скарги про недоведеність зазначених обставин є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Обставини справи. Заявою від 04.01.2025 року відповідач ОСОБА_1 запропонувала ТОВ «ФК «Кредіплюс» видати їй кредит в розмірі 21687 грн в момент його підписання на умовах, вказаних в п.5 цієї заяви та кредитного договору. Згідно п.3.1., 5.1 договору про споживчий кредит № 166295 від 04.01.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 , договір складається з публічної та індивідуальної частини, а також графіків платежів набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі сторонами індивідуальної частини і діє до повного виконання позичальником зобов`язань по цьому договору. Кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця та доступний через веб-сайт кредитодавця. Даний договір підписано ОСОБА_1 ідентифікатором 1е7fe58c. Відповідно до п.2.2.1. сума кредиту становить 21684 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 18000,21 грн - на номер рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3686,79 грн - шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Відповідно до довідки від 30.10.2025 року №3883/30-10 «ФК «Кредіплюс» повідомляє про успішність наступних операцій згідно договору №1412/22-1 від 14.12.2022 року укладеного з ТОВ Фінансова компанія Контрактовий дім, де містяться відомості з даними про транзакції, зокрема РНОКПП позичальника; номер та дата укладення кредитного договору кредитного договору: 166295 від 04.01.2025 року; ПІП Позичальника: ОСОБА_1 ; маска картки: № НОМЕР_1 ; ; сума зарахування: 18000,21 грн; номер транзакції: 1536995082; номер замовлення: 178337968; статус: прийнято. Номер платіжної картки, на яку перераховано кредитні кошти, збігається з номером картки, вказаним у договорі. Строк кредитування становить 126 днів, з 04.01.2025 року по 10.05.2025 року. Денна процентна ставка складає 19609,80 грн/126 днів х 100% = 0,7176% в день, що визначено п. 2.7.1 кредитного договору. Крім того, ідентифікатором №59329сf3 04.01.2025 року о 11:36:59 год. ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, який містять істотні умови кредитування зокрема: строк кредитування, відсоткову ставку та інші умови договору. Згідно карти обліку виконання договору №166295 заборгованість ОСОБА_1 становить 40002,01 грн та складається із: 21687 грн - заборгованість за тілом; 15914,01 грн - заборгованість по відсотках; 1600 грн - пеня; 801 грн - комісія. У позовній заяві ТОВ «Юніт Капітал» просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 38402,01 грн, з яких: 21687,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 15914,01 грн - заборгованість за процентами; 801 грн - заборгованість за комісією. Тобто, нараховану кредитодавцем пеню у розмірі 1600 грн не заявлено до стягнення. Крім того, 16.04.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та позивачем ТОВ «Юніт капітал» укладено договір факторингу №16042025, відповідно до п.2.1. згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором. Пунктом 4.1 договору передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог та акту приймання передачі реєстру по формі, встановленій в договорі. До договору факторингу додано платіжну інструкцію від 05.06.2025 року про оплату ТОВ «Юніт Капітал» - ТОВ «ФК «Кредіплюс» 1157926,48 грн. за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №16042025 та реєстру прав вимоги № 3 від 04.06.2025 року Також до договору факторингу додано форми: реєстру прав вимоги; акту повернення права вимоги; акт приймання передачі реєстру прав вимог. Усі документи підписано клієнтом та фактором у сервісі ВЧАСНО, де проставлено електронні підписи та печатки. Згідно Витягу з додатку №1 до договору факторингу №16042025 від 16.04.2025 Реєстр прав вимог №3, клієнт відступив фактору право вимоги до боржника під № 552 - ОСОБА_1 за кредитним договором №166295 від 04.01.2025 року, загальний розмір заборгованості 40002,01 грн, яка складається із: 21687 грн - заборгованість за тілом; 15914,01 грн - заборгованість по відсотках; 1600 грн. - пеня; 801 грн - комісія. Пунктом 4 цього додатку визначено, що сторони підтверджують, що при підписанні цього реєстру прав вимоги, документи, що підтверджують право вимоги, а саме кредитні договори з додатками, передані фактору в повному обсязі через хмарний ресурс для обміну даними із наданням доступу представнику фактора. Даний документ також підписано клієнтом та фактором у сервісі ВЧАСНО, де проставлено електронні підписи та печатки. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З урахуванням викладеного необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки. Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України). Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачкою борговІ зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 166295 від 04.01.2025 року в добровільному порядку не виконані, тому з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню заборгованість за вищевказаним договором у розмірі 38402,01 грн, з яких: 21687,00 грн - заборгованість за сумою кредиту (18000,21 грн. - фактично зараховані кредитні кошти та 3686,79 грн. зарахована позивачем суму на погашення заборгованості по комісії за надання кредиту); 15914,01 грн - заборгованість за процентами; 801 грн - заборгованість за комісією. Однак, з висновком суду в частині стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 3686,79 грн та 801 грн заборгованості по комісії за управління та обслуговування кредиту погодитись неможливо, виходячи з наступного. Спірні правовідносини виникли з приводу повернення кредиту, який був отриманий відповідачем у фінансовій установі, а тому врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів». 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом. Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20). Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У розділі терміни та визначення кредитного договору сторонами було передбачено наступне: «Комісія за надання кредиту одноразова винагорода, що сплачується Позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п. 2.5. цього Договору. Комісія за управління та обслуговування кредиту комісія, яку Позичальник сплачує на користь Кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно графіку платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом. Якщо Позичальник порушив (прострочив) строки сплати чергового платежу згідно Графіку платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом Пунктом 2.4. договору визначено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено. 2.5. Комісія за надання кредиту складає 3686,79 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 17,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.» Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту, а такої комісії з обслуговування кредиту, фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. А тому пункти укладеного між сторонами кредитного договору, які передбачають сплату комісії за надання кредиту, а такої комісії з обслуговування кредиту, є нікчемними, що зумовлює відмову у задоволенні позову у цій частині. Окрім того, незаконним є зарахування частини тіла кредиту у розмірі 3686,79 грн в рахунок сплати комісії за видачу кредиту. Отже, рішення Збаразького районного суду від 04.02.2026 року в частині стягнення з відповідачки в користь позивача: комісії за надання кредиту у розмірі 3686,79 грн та 801 грн комісії за управління та обслуговування кредиту слід скасувати, постановивши у відповідній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. При цьому, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у сумі 18 000 грн та процентами за користування кредитом. Проценти нараховано відповідно до погоджених сторонами умов кредитного договору, на суму кредиту 18 000 грн, за встановленою договором процентною ставкою та виключно в межах строку кредитування. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачкою не подано жодного контррозрахунку заборгованості, який би спростовував поданий позивачем розрахунок або свідчив про неправильність нарахування процентів, а відтак підстави для сумніву у правильності визначеного розміру заборгованості в цій частині відсутні. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів фактичного надання відповідачу кредитних коштів, зокрема первинних бухгалтерських чи банківських документів, які б підтверджували ініціювання та завершення переказу колегія суддів вважає безпідставними, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За таких обставин, сторона відповідача, заперечуючи проти задоволення позову в повному обсязі, з підстав, викладених у скарзі, зобов`язана надати належні, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх заперечень. Верховний Суд 23 жовтня 2019 року прийняв важливу постанову (справа № 917/1307/18), якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Суд приймає до уваги, що сторона відповідача не була позбавлена можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог, в тому числі шляхом надання доказів щодо наявних карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , відсутності емітованої на ім`я відповідачки банківської карти з маскою, зазначеною кредитному договорі та надання виписки по карткових рахунках, з метою спростування факту зарахування кредитних коштів. Однак, всі заперечення відповідача звелися до відсутності доказів щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. При цьому, жодних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач не надала. В той же час, з наданої ТОВ «ФК «Кредіплюс» довідки від 30.10.2025 №3883/30-10 вбачається інформація про успішне здійснення платіжної операції згідно договору №1412/22-1, укладеного з ТОВ «ФК «Контрактовий дім», із зазначенням усіх істотних реквізитів такої операції, а саме: номера кредитного договору, ПІБ та РНОКПП позичальника, маски платіжної картки отримувача, суми переказу, номера транзакції, номера замовлення, дати та часу проведення операції, а також статусу операції «прийнято». При цьому номер платіжної картки, на яку зараховано кошти, повністю збігається з номером картки, зазначеним відповідачкою при укладенні кредитного договору. За таких обставин, колегія суддів вважає, що надані у справі докази у своїй сукупності підтверджують факт перерахування ТОВ «ФК «Кредіплюс» кредитних коштів на зазначену відповідачкою платіжну картку та належне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факту укладення кредитного договору саме з відповідачкою та використання нею одноразового ідентифікатора як електронного підпису, є безпідставними. Так, матеріалами справи підтверджується, що договір про споживчий кредит №166295 від 04.01.2025 року укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 1e7fe58c, що прямо зазначено в індивідуальній частині кредитного договору. Крім того, паспорт споживчого кредиту, який містить істотні умови кредитування, також підписаний відповідачкою того ж дня окремим одноразовим ідентифікатором №59329cf3. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідні дії були вчинені іншою особою, що номер телефону не належав відповідачці, або що її персональні дані були використані без її волі, матеріали справи не містять, а відповідачкою таких доказів не подано. За таких обставин самі лише припущення про неукладення договору саме відповідачкою не спростовують належними доказами підтверджений факт вчинення електронного правочину. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів належного переходу до нього права вимоги за кредитним договором у зв`язку з відсутністю акта приймання-передачі реєстру прав вимоги, є безпідставними, виходячи із такого. Так, 16.04.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» (клієнт) та ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) укладено договір факторингу №16042025, відповідно до пункту 2.1 якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор прийняти їх та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. При цьому пунктом 4.1 договору прямо передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора саме з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги та акта приймання-передачі реєстру за формою, встановленою договором. На підтвердження виконання зазначених умов до матеріалів справи долучено не лише сам договір факторингу, а й витяг із реєстру прав вимоги №3, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідачки за кредитним договором №166295 від 04.01.2025 року із визначенням конкретного обсягу переданої заборгованості. Крім того, матеріали справи містять акт приймання-передачі реєстру прав вимог, підписаний обома сторонами договору факторингу із накладенням електронних підписів та печаток через сервіс електронного документообігу «Вчасно», що відповідає вимогам щодо письмової форми правочину та підтверджує завершення процедури відступлення права вимоги у порядку, прямо погодженому сторонами договору. Також, факт реального виконання договору факторингу підтверджується платіжною інструкцією від 05.06.2025 року про перерахування ТОВ «Юніт Капітал» на користь ТОВ «ФК «Кредіплюс» грошових коштів за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу №16042025 та реєстром прав вимоги №3. Отже, наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують не лише існування договору факторингу як правової підстави заміни кредитора, а й фактичне настання передбаченого пунктом 4.1 договору моменту переходу права вимоги до позивача. Відтак самі лише посилання скаржника на відсутність акта приймання-передачі реєстру прав вимоги не спростовують встановленого матеріалами справи факту переходу права вимоги. Таким чином, твердження скаржника про відсутність належних та допустимих доказів переходу права вимоги спростовуються матеріалами справи. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Щодо судових витрат. У зв`язку із скасуванням в частині рішення Збаразького районного суду від 04.02.2026 року слід провести новий розподіл судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України). Ціна позову в даній справі становила 38402,01 грн, розмір задоволених позовних вимог становить, із урахуванням даної постанови становить 33914,22 грн (18000,21 грн тіло + 15914,01 грн відсотки ), що у відсотковому відношенні становить 88.31%. Враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2139,22 грн (2422,40 грн / 100 х 88.31%) судового збору за подання позовної заяви та 3532,40 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (4000 грн / 100 х 88.31%), що разом становить 5671,62 грн. Крім того, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16.03.2026 року відстрочено ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 грн до ухвалення судового рішення у даній справі. Враховуючи, що матеріально-правові вимоги апеляційної скарги задоволено на 11,69%, судовий збір у розмірі 530,95 грн (4542 грн/100х11,69%) слід стягнути з ТОВ «Юніт Капітал» в дохід держави, а іншу частину судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4011,04 грн слід ОСОБА_1 в дохід держави. Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 04 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ КАПІТАЛ" заборгованості по комісії за надання кредиту у розмірі 3686,79 грн та комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 801 грн скасувати та постановити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог, у звязку з чим загальний розмір стягнення зменшити з 38 402,01 грн до 33 914,22 грн (18000,21 грн тіло кредиту + 15914,01 грн відсотки). Провести новий розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ КАПІТАЛ" (ЄДРПОУ 43541163) 5671,62 грн судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ КАПІТАЛ" (ЄДРПОУ 43541163) в дохід держави 530,95 грн. судового збору у звязку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід держави 4011,04 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Постанову апеляційного суду складено 25 травня 2026 року. Головуюча Хома М.В. Судді Гірський Б.О. Храпак Н.М.