Постанова 4823 № 736/2826/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 серпня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 736/2826/24 Головуючий у першій інстанції Кутовий Ю. С. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1167/25 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Мамонової О.Є., суддів Онищенко О.І., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», відповідач: ОСОБА_1 ,- розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області 26 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- У С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої на його користь заборгованість за кредитним договором №417278509 від 18.11.2020 у розмірі 54311,91 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн та на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.11.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №417278509 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, після чого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 16 000 грн на банківську картку відповідача 4731-21хх-хххх-5469, таким чином виконавши свої зобов`язання у повному обсязі. 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався в додаткових угодах до цього договору, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача. Позивач наголошував, що договір факторингу №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024. Реєстр прав вимоги №125 від 16.03.2021, який підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором №417278509 від 18.11.2020, підписаний вже після укладання кредитного договору. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 54311,91 грн. 28.10.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №28/10/24У, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Згідно із актом прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу №28/10/24У від 28.10.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача на суму 54 311,91 грн. Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 26.03.2025 у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «Юніт Капітал» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 18 056 грн, а саме: судовий збір у розмірі 6 056 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28.11.2018 31.12.2024. Предметом договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Заявник звертає увагу, що 16.03.2021 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №125 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, з урахуванням додаткових угод до нього, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 42 344,35 грн. Зазначає, що реєстр прав вимог №125 підписано 16.03.2021, тобто вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 18.11.2020. Стверджує, що відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Тобто, реєстр №125 від 16.03.2021, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання). Даний реєстр укладено після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем, що судом першої інстанції не враховано. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, а рішення районного суду - залишити без змін, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. Указує, що кредитний договір, право вимоги за яким нібито було набуто позивачем, датовано 18.11.2020, тоді як договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено 28.11.2018 більше ніж за півтора роки до укладення кредитного договору. Звертає увагу, що на час укладення 28.11.2018 договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» предмет правочину: право майбутньої вимоги мало існувати та бути визначене, проте жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення вказаного договору факторингу не існувало. Зазначає, що оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно неї як боржника у зобов`язанні не набуло, таке право не могло бути передано цим товариством спочатку ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, а згодом до ТОВ «Юніт Капітал». Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» суд першої інстанції виходив з того, що: - на момент укладення договору факторингу, за яким відступлено права вимоги від 28.11.2018 боргові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №417278509 від 18.11.2020 ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором; - позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором №417278509 від 18.11.2020 на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ Таліон Плюс», а тому наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «Юніт Капітал». З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, 18.11.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (товариство) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір №417278509, за умовами якого товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 16 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3, п.1.4 цього Договору (а.с. 13-14). Договір №417278509 з додатками підписано ОСОБА_2 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV33A6H. Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2. Договору). Відповідно до п. 1.3. договору на період строку, визначеного п. 1.2. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,14 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Пунктом 1.4. договору передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2. договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж, 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього договору (п. 1.5. договору). Згідно з п. 1.6. договору позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього договору. Розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2. цього договору, зазначені в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.7. договору). Відповідно до п. 2.2.2. договору позичальник зобов`язаний вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку, визначеному цим Договором; у випадку неповної та/або невчасної сплати кредиту та процентів за користування сплатити також пеню в розмірі, нарахованому відповідно до умов цього Договору. Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п. 4.7. Договору). Згідно з копією платіжного доручення від 18.11.2020 №ccc2dddd-9b80-4c05-a3f6-6d75a72e5c53 кошти в сумі 16 000 грн згідно договору № 417278509 від 18.11.2020 перераховано ОСОБА_1 на платіжну картку № 4731-21ХХ-ХХХХ-5469 (а.с. 31). Факт перерахування коштів підтверджується також довідкою АТ КБ «ПриватБанк» № 09/2024, що видана відповідно до договору №1336 від 26.09.2013 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та АТ КБ «ПриватБанк» про те, що було здійснено за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і19999504645, і21205469823 успішні платежі через платіжний сервіс LiqPay ПриватБанка на карти клієнтів, зокрема, 18.11.2020 у сумі 16 000 грн на картку № 4731-21ХХ-ХХХХ-5469 (а.с. 32-33). Також установлено, що 28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01(а.с. 34-39). Згідно з п.2.1. цього Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, зазначених вказаним договором. Відповідно до п. 1.3, 4.1 указаного договору, під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Пунктом 8.2. договору визначено, що він закінчується 28.11.2019, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. 28.11.2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 (а.с. 40). 31.12.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою текст договору факторингу №28/1118-01 викладено у новій редакції. Зокрема, пункти 1.3, 4.1 викладено у такій редакції: право вимоги право грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитним договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникають у майбутньому. Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує» (а.с. 41-45). 31.12.2021 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2022 (а.с. 46). 31.12.2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2023 (а.с. 47). 31.12.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2024 (а.с. 48). 16.03.2021 між ТОВ «ФК «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписано реєстр прав вимоги №12 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, з витягу з якого вбачається, що боржником є ОСОБА_1 за кредитним договором 417278509 від 16.11.2020 на загальну суму 54 311,91 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 15 999,40 грн, заборгованість по відсотках 38 312,51 грн (а.с. 49-50). 05.08.2020 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) укладено договір факторингу №05/0820-01 (а.с. 51-53), за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.3. Договору факторингу №05/0820-01 передбачено, що право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору факторингу № 05/0820-01). 03.08.2021 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №2 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2022 включно (а.с. 56). 30.12.2022 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №3 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2024 включно (а.с. 57). 31.08.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано реєстр прав вимоги №11 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, з витягу з якого вбачається, що боржником є ОСОБА_1 за кредитним договором 417278509 від 16.11.2020 на загальну суму 54311,91 грн, з яких: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 15 999,40 грн, заборгованість по відсотках 38 312,51 грн (а.с. 58-59). 28.10.2024 між ТОВ «ФК «Юніт Капітал» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) укладено договір факторингу № 28/10/24-У (а.с. 60-63). Відповідно до п. 1.1 Договору Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною Договору. 28.10.2024 між ТОВ «ФК «Юніт Капітал» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) укладено акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 28/10/24-У від 28.10.2024, за яким передано ТОВ «ФК «Юніт Капітал» реєстр боржників, в кількості 900 (а.с. 67). Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №28/10/24-У від 28.10.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступив ТОВ «ФК «Юніт Капітал» право вимоги заборгованостей, зокрема, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 417278509 від 18.11.2020 на загальну суму 54 311,91 грн, з яких прострочене тіло 15 999,40 грн, прострочені відсотки 38312,51 грн (а.с.65-66). Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Як вбачається з матеріалів справи, договір №417278509 від 18.11.2020 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Його підписано ОСОБА_3 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV33A6H, 18.11.2020 об 11:05:04. За вказаних обставин, колегія суддів уважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору №417278509 від 18.11.2020 із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того, у договорі сторони погодили суму кредиту 16 000 грн (п. 1.1 Договору), строк кредиту 30 днів (п. 1.2 Договору), процентну ставку (п. 1.4, 1.5 Договору). ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало, що підтверджується платіжним дорученням №ccc2dddd-9b80-4c05-a3f6-6d75a72e5c53 від 18.11.2020. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)). Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України). Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог. Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17). Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21). З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу). Звертаючись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Юніт Капітал» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал», на підставі договорів факторингу, які були укладені 28.11.2018, 05.08.2020, 28.10.2024 та на підставі додаткових угод, якими продовжено строк дії договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у справі не доведено позивачем факту набуття останнім права вимоги до ОСОБА_1 . На час укладення 28.11.2018 договору факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» предмет правочину: право майбутньої вимоги мало бути визначене, проте жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення вказаного договору факторингу не існувало та сторони не могли передбачити, що 18.11.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладе договір № 417278509 саме з відповідачем. На час укладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» не індивідуалізовано належним чином предмет правочину, а інформація щодо ОСОБА_1 , як боржника, зазначена у реєстрі прав вимоги №125 від 16.03.2021, тобто майже через 2 роки після укладення договору факторингу. Надавши оцінку наведеним обставинам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час укладення договору факторингу, за яким відступлено права вимоги від 28.11.2018 боргові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №417278509 від 18.11.2020 ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. Крім того, на час укладення такого договору сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, оскільки предмет не індивідуалізовано належним чином. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не могло було передане цим товариством спочатку ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, а згодом 28.10.2024 на підставі договору факторингу № 28/10/24-у ТОВ «Юніт Капітал». Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про недоведеність факту переходу до ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 417278509. Разом з тим, підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17). Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати за укладеними договорами факторингу, які б засвідчували факт набуття прав вимоги за кредитним договором №417278509 від 18.11.2020. Колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги про те, що передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього, саме реєстр №125 від 16.03.2021, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання), оскільки даний реєстр укладено після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем. Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга ТОВ «Юніт Капітал» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 26.03.2025 - без змін. Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Яресько Т.В. просить стягнути з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Частиною першою статті 60 ЦПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. За положеннями статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правничої допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правничу допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правничої допомоги (ст. 27 Закону № 5076-VI). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу та підстав для їх стягнення. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Як убачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Яресько Т.В. згідно із ордером на надання правничої допомоги серії АІ №1916809, виданим адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №23047 від 09.05.2023. 09.05.2023 між адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_1 укладено договір №23047 про надання правничої (правової) допомоги (а.с. 102 зворот -103). Відповідно до п.п. 1.1. договору адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правничу (правову) допомогу щодо: - надання правової інформацій, консультацій і роз`яснень з правових питань; - складання звернень (заяв, скарг, пропозицій, адвокатських запитів) та інших документів правового характеру; - складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних скарг і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); - здійснювати представництво інтересів клієнта перед фізичними та юридичними особами, в державних судових органах України усіх рівнів. 09.06.2025 між адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_1 укладено додаток №6 до договору №23047 про надання правничої (правової) допомоги від 09.05.2025. Пунктом 1 даного додатку встановлено, що цей додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі - гонорар) адвокату за надання правничої допомоги щодо складення відзиву на апеляційну скаргу по справі №736/2826/24 в суді апеляційної інстанції. Адвокат зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції, відповідно до підсудності справи. Згідно з п. 2 додатку вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксований гонорар 10 000 грн. Фіксований гонорар не змінюється в залежності від витрачених годин, чи кількості засідань, тощо. 13.06.2025 між адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_1 укладено акт приймання-передачі послуг №1, за яким адвокатом були надані наступні послуги: - надання правничої допомоги щодо складення відзиву на апеляційну скаргу по справі №736/2826/24 в суді апеляційної інстанції 1 послуга складає 10 000 грн. З розрахункової квитанції №10/06/25 згідно договору про надання правничої (правової) допомоги №23047 від 09.05.2023, додаток № 6, вбачається, що ОСОБА_1 сплатила адвокату Яреську Т.В. за надання правничої щодо складення відзиву на апеляційну скаргу по справі №736/2826/24 в суді апеляційної інстанції 10 000 грн. Ураховуючи викладене, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, відсутності заперечень позивача щодо їх розміру, апеляційний суд дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката Яреська Т.В. у суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню, шляхом стягнення з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» залишити без задоволення. Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області 26 березня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: О.І. Онищенко Н.В. Шитченко Позивач - ТОВ «Юніт Капітал» (адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10, ЄДРПОУ: 43541163). Відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).