Ухвала Апеляційна палата ВАКС № 991/4216/26

справа № 991/4216/26 провадження №11-сс/991/341/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м.Київ Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисників підозрюваного ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_5 та його захисників - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 травня 2026 року про відмову у відкритті провадження за скаргою, ВСТАНОВИЛА: Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини. 01 травня 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшла скарга підозрюваного ОСОБА_5 та його захисників - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на відмову прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_8 у задоволенні клопотань сторони захисту про надання підозрюваному дозволу на тимчасовий виїзд за межі України. У поданій скарзі підозрюваний та його захисники просили визнати незаконною та необґрунтованою відмову прокурора, оформлену листом від 23 квітня 2026 року №07/1-2877ВИХ-26, визнати протиправною бездіяльність прокурора, що, на їхню думку, полягала у неналежній процесуальній формі розгляду клопотань, а також зобов`язати прокурора повторно розглянути клопотання ОСОБА_5 та його захисників від 13 квітня 2026 року та 14 квітня 2026 року і надати підозрюваному дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України з метою здійснення службових відряджень до м.Салоніки Грецької Республіки та м.Клайпеда Литовської Республіки. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою та повернуто скаргу разом з усіма доданими до неї матеріалами. Слідчий суддя виходив з того, що вимоги скаржників щодо оскарження відмови прокурора у наданні дозволу на тимчасовий виїзд за межі України та зобов`язання надати такий дозвіл не охоплюються жодною з підстав оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, визначених п.1-11 ч.1 ст.303 КПК, а тому відповідна скарга не підлягає розгляду слідчим суддею на стадії досудового розслідування. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою слідчого судді, підозрюваний ОСОБА_5 та його захисники - адвокати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися з апеляційною скаргою, у якій просили скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 травня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою в повному обсязі задовольнити скаргу підозрюваного і його захисників від 30 квітня 2026 року на відмову прокурора САП ОСОБА_8 від 23 квітня 2026 року №07/1-2877ВИХ-26. В обґрунтування апеляційної скарги скаржники зазначали, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про те, що відмова прокурора у наданні дозволу на тимчасовий виїзд підозрюваного за межі України не підлягає оскарженню в порядку ст.303 КПК. На переконання скаржників, така відмова є процесуальним рішенням прокурора, прийнятим за результатами розгляду клопотань сторони захисту, безпосередньо пов`язана з виконанням покладених на підозрюваного процесуальних обов`язків та впливає на обсяг його конституційного права на свободу пересування, а тому має підлягати судовому контролю на стадії досудового розслідування. Вважали, що слідчий суддя надмірно звузив зміст положень ст.220 та ст.303 КПК і неправильно визначив предмет поданої скарги. На їхню думку, сторона захисту зверталася не із самостійною заявою про надання дозволу на виїзд за межі України, а зі скаргою на відмову прокурора у задоволенні відповідного клопотання. У зв`язку з цим скаржники наполягали, що саме законність такої відмови мала бути предметом судового контролю слідчого судді. Крім того, в апеляційній скарзі зазначалося, що клопотання про виїзд за межі України були обґрунтовані не приватними потребами підозрюваного, а необхідністю виконання ним публічно значущих функцій як Головою Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури шляхом участі у міжнародних заходах на підставі офіційних запрошень. Окремо скаржники посилалися на те, що постановлення ухвали без виклику сторін позбавило сторону захисту можливості заявити відвід слідчому судді, у зв`язку з чим, на їхню думку, було порушено право підозрюваного на захист, доступ до правосуддя та справедливий суд. Також в апеляційній скарзі зазначалося, що прокурор та слідчий суддя проігнорували мету поїздок підозрюваного, а відмова у наданні дозволу на виїзд за межі України, на думку скаржників, має ознаки політичного переслідування, втручання у реалізацію депутатського мандата та перешкоджання міжнародному представництву України. Позиції учасників судового провадження. Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисники у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав. Прокурор у судове засідання не з`явився, подав до суду письмові пояснення, у яких вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків слідчого судді, у зв`язку з чим просив врахувати ці пояснення, провести апеляційний розгляд за його відсутності та відмовити у задоволенні апеляційної скарги. З урахуванням положень ч.4 ст.405 КПК та позиції учасників судового провадження колегія суддів вважала за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності прокурора. Мотиви суду. Відповідно до ст.24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Зміст наведеної норми свідчить, що право на оскарження у кримінальному провадженні є гарантованим, однак спосіб його реалізації, коло рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути предметом судового контролю, а також процесуальний порядок такого контролю визначаються саме КПК. За п.18 ч.1 ст.3 КПК слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Разом з тим такий контроль не є загальним або необмеженим, а реалізується лише у випадках, порядку та межах, прямо передбачених кримінальним процесуальним законом. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування визначений главою 26 КПК. Згідно з ч.1 ст.303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які прямо зазначені у цій нормі. Водночас ч.2 ст.303 КПК передбачає, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст.314-316 КПК. Отже, під час вирішення питання про відкриття провадження за скаргою слідчий суддя зобов`язаний перевірити, чи належить оскаржуване рішення, дія або бездіяльність до предмета судового контролю, визначеного ч.1 ст.303 КПК. З матеріалів провадження вбачається, що підозрюваний ОСОБА_5 та його захисники звернулися до слідчого судді зі скаргою на відмову прокурора САП ОСОБА_8 , оформлену листом від 23 квітня 2026 року №07/1-2877ВИХ-26, у задоволенні клопотань про надання підозрюваному дозволу на тимчасовий виїзд за межі України з метою здійснення службових відряджень. У поданій скарзі сторона захисту також просила визнати протиправною бездіяльність прокурора, яка, на її думку, полягала у розгляді відповідних клопотань у неналежній процесуальній формі, та зобов`язати прокурора повторно розглянути ці клопотання і надати ОСОБА_5 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України. Разом з тим саме по собі формулювання у скарзі вимоги про визнання бездіяльності прокурора протиправною не змінює фактичного предмета звернення до слідчого судді. Зі змісту скарги вбачається, що сторона захисту фактично не погоджується з результатом розгляду клопотань про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України, тобто з відмовою прокурора у задоволенні таких клопотань. Отже, у цьому випадку предметом оскарження була не бездіяльність прокурора щодо нерозгляду клопотань, а прийняте за результатами їх розгляду рішення про відмову у наданні підозрюваному дозволу на тимчасовий виїзд за межі України. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що така відмова прокурора не охоплюється переліком рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені слідчому судді під час досудового розслідування відповідно до ч.1 ст.303 КПК. Доводи апеляційної скарги про те, що відмова прокурора підлягає перегляду в порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК як нездійснення процесуальної дії, яку прокурор зобов`язаний вчинити у визначений КПК строк, є необґрунтованими. Зазначене положення закону стосується випадків, коли слідчий, дізнавач або прокурор не вчиняє процесуальну дію, обов`язок щодо вчинення якої прямо передбачений КПК, а строк її виконання визначений цим Кодексом. Натомість у цьому випадку клопотання сторони захисту були розглянуті прокурором, за результатами їх розгляду стороні захисту повідомлено про відмову у наданні підозрюваному дозволу на тимчасовий виїзд за межі України, а отже мова не йде про бездіяльність у формі нездійснення процесуальної дії у визначений законом строк. При цьому колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що відповідь прокурора оформлена листом, а не постановою, як це передбачено ч.2 ст.220 КПК у разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання. Водночас сама лише незгода сторони захисту з процесуальною формою відповіді прокурора не може оцінюватися відокремлено від змісту поданого клопотання, характеру порушених у ньому питань та фактичного результату його розгляду. Зі змісту листа прокурора від 23 квітня 2026 року №07/1-2877ВИХ-26 вбачається, що прокурор фактично розглянув клопотання сторони захисту, навів мотиви незгоди з ними та повідомив про відмову у наданні підозрюваному дозволу на тимчасовий виїзд за межі України. Хоча така відповідь оформлена листом, а не постановою, за своїм змістом і структурою вона є наближеною до процесуального рішення, яке приймається за наслідками розгляду клопотання: містить зміст порушеного питання, мотиви відмови та результат вирішення звернення. За таких обставин формальний спосіб оформлення відповіді прокурора не змінює того, що клопотання сторони захисту було розглянуте по суті, а тому не може розцінюватися як бездіяльність прокурора щодо нездійснення процесуальної дії у визначений КПК строк. Разом з тим питання, порушені стороною захисту у відповідних клопотаннях, стосувалися надання прокурором дозволу на тимчасовий виїзд підозрюваного за межі України у зв`язку з виконанням покладеного на нього процесуального обов`язку не відлучатися без відповідного дозволу. Їх вирішення належить до сфери прокурорського нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування та процесуального розсуду прокурора. Натомість судовий контроль слідчого судді за рішеннями, діями чи бездіяльністю слідчого, дізнавача або прокурора на цій стадії кримінального провадження здійснюється лише у межах, визначених ч.1 ст.303 КПК, яка не передбачає можливості оскарження такого рішення прокурора. Отже, посилання сторони захисту на недодержання прокурором процесуальної форми відповіді не змінює правової природи скарги та не створює іншого предмета судового контролю, ніж той, який фактично випливає з її змісту. Можливе недодержання прокурором форми процесуального рішення саме по собі не змінює характеру питань, порушених стороною захисту у відповідних клопотаннях, та не наділяє слідчого суддю повноваженнями перевіряти обґрунтованість відмови прокурора у наданні дозволу на тимчасовий виїзд за межі України по суті. Навіть у разі оформлення прокурором результату розгляду таких клопотань у формі постанови предметом звернення сторони захисту залишалася б незгода з відмовою у наданні відповідного дозволу, а така відмова не належить до рішень, які можуть бути оскаржені слідчому судді відповідно до ч.1 ст.303 КПК. Такий підхід узгоджується і зі змістом ст.220 КПК. Частинами 1, 2 ст.220 КПК передбачено обов`язок слідчого, дізнавача, прокурора розглянути клопотання сторони захисту, потерпілого чи інших визначених законом осіб про виконання процесуальних дій та повідомити заявника про результати такого розгляду, а у разі повної або часткової відмови - винести вмотивовану постанову. Разом з тим сама по собі наявність у сторони захисту права звернутися з клопотанням у порядку ст.220 КПК не означає, що будь-яка відмова у задоволенні такого клопотання автоматично підлягає оскарженню слідчому судді. Порядок розгляду клопотання сторони захисту та можливість судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності, пов`язаних із таким розглядом, є різними процесуальними питаннями. Перше регулюється ст.220 КПК, тоді як друге визначається положеннями ст.303 КПК. КПК окремо визначає, які саме рішення про відмову в задоволенні клопотань можуть бути предметом судового контролю під час досудового розслідування. Зокрема, п.7 ч.1 ст.303 КПК передбачає можливість оскарження рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій або негласних слідчих (розшукових) дій. Клопотання про надання дозволу на тимчасовий виїзд підозрюваного за межі України не є клопотанням про проведення слідчої (розшукової) чи негласної слідчої (розшукової) дії. Воно не спрямоване на збирання або перевірку доказів у кримінальному провадженні, а стосується порядку виконання підозрюваним покладеного на нього процесуального обов`язку не відлучатися за межі України без відповідного дозволу. Отже, відмова прокурора у наданні такого дозволу не підпадає під п.7 ч.1 ст.303 КПК та не може бути оскаржена слідчому судді у порядку глави 26 КПК. Не змінює цього висновку і довід апеляційної скарги про те, що відмова прокурора впливає на конституційне право підозрюваного на свободу пересування. Обмеження права особи залишати межі України у цьому кримінальному провадженні виникло не внаслідок відмови прокурора, оформленої листом від 23 квітня 2026 року №07/1-2877ВИХ-26, а внаслідок покладення на підозрюваного відповідного процесуального обов`язку в межах застосованого до нього запобіжного заходу. Законність, обґрунтованість, строк дії та подальша необхідність такого обов`язку перевіряються у процесуальному порядку, передбаченому для вирішення питань, пов`язаних із застосуванням, зміною, продовженням чи скасуванням запобіжного заходу та покладених на особу обов`язків. Натомість провадження за скаргою у порядку ст.303-304 КПК не може підміняти собою інший спеціально передбачений законом порядок судового контролю за застосуванням запобіжного заходу чи обов`язків, покладених на підозрюваного. Наведений висновок також відповідає підходу, висловленому судом апеляційної інстанції у подібних провадженнях. Так, в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2025 року у справі №991/2261/25, провадження №11-сс/991/243/25, залишено без змін ухвалу слідчого судді про відмову у відкритті провадження за скаргою на постанову детектива НАБУ про відмову в задоволенні клопотання щодо надання підозрюваному дозволу на виїзд за межі України та отримання паспорта для виїзду за кордон, оскільки можливість оскарження такого рішення під час досудового розслідування не передбачена ч.1 ст.303 КПК. Крім того, в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 травня 2026 року у справі №991/3843/26, провадження №11-сс/991/310/26, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що постанова детектива НАБУ про відмову в наданні підозрюваному дозволу на тимчасовий виїзд за межі України не належить до рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені слідчому судді під час досудового розслідування відповідно до ч.1 ст.303 КПК. При цьому та обставина, що у цьому провадженні сторона захисту оскаржує не постанову детектива НАБУ, а відмову прокурора САП, оформлену листом, не змінює правової оцінки відповідного питання. Визначальним є не суб`єкт, який розглянув клопотання сторони захисту, а характер оскаржуваного рішення та його належність до переліку, визначеного ч.1 ст.303 КПК. У цьому випадку відмова у наданні дозволу на тимчасовий виїзд підозрюваного за межі України до такого переліку не належить. Тому аргументи апеляційної скарги про важливість мети поїздок, службовий характер відряджень, статус підозрюваного як народного депутата України та суспільну значущість відповідних міжнародних заходів не мають вирішального значення для оцінки законності оскаржуваної ухвали слідчого судді. Такі доводи стосуються суті питання про доцільність або обґрунтованість надання дозволу на виїзд за межі України, однак не спростовують висновку про те, що відмова прокурора у наданні такого дозволу не належить до рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені слідчому судді на підставі ч.1 ст.303 КПК. Так само твердження сторони захисту про наявність у діях прокурора та слідчого судді ознак політичного переслідування, втручання у реалізацію депутатського мандата та перешкоджання міжнародному представництву України не змінюють предмета апеляційного перегляду в цьому провадженні. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність ухвали слідчого судді від 04 травня 2026 року про відмову у відкритті провадження за скаргою, а не вирішує питання про обґрунтованість відмови прокурора у наданні дозволу на виїзд за межі України по суті. Доводи апеляційної скарги про те, що постановлення ухвали без виклику сторін позбавило сторону захисту можливості заявити відвід слідчому судді, також не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення. Питання про відкриття провадження за скаргою вирішується слідчим суддею на стадії попередньої перевірки її прийнятності. КПК не передбачає обов`язку слідчого судді призначати судове засідання з викликом учасників для вирішення питання про відмову у відкритті провадження у випадку, коли зі змісту скарги вбачається, що вона подана на рішення, дію чи бездіяльність, які не підлягають оскарженню. Вирішення цього питання без виклику сторін відповідає передбаченій КПК процедурі та не становить порушення вимог кримінального процесуального закону. Наведені в апеляційній скарзі посилання на інше судове рішення, порядок його оприлюднення та твердження сторони захисту про наявність сумнівів у неупередженості слідчого судді не стосуються предмета апеляційного перегляду в цьому провадженні. Предметом перевірки суду апеляційної інстанції є законність ухвали слідчого судді від 04 травня 2026 року про відмову у відкритті провадження за скаргою, а не оцінка інших процесуальних рішень чи дій слідчого судді в межах інших проваджень. Відповідно до ч.4 ст.304 КПК слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, що не підлягає оскарженню. Згідно з ч.5 ст.304 КПК копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та всіма доданими до неї матеріалами. Таким чином, повернення скарги та доданих до неї матеріалів у цьому випадку є процесуальним наслідком відмови у відкритті провадження за скаргою, поданою на відмову прокурора у наданні дозволу на тимчасовий виїзд підозрюваного за межі України, яка не підлягає оскарженню в порядку ст.303 КПК. Тому зазначення в резолютивній частині ухвали про відмову у відкритті провадження та повернення скарги разом із доданими матеріалами відповідає змісту ч.4, 5 ст.304 КПК. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів доходить висновку, що слідчий суддя правильно встановив характер поданої скарги, належним чином перевірив її прийнятність у порядку ст.303-304 КПК та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження, оскільки оскаржувана відмова прокурора САП у наданні дозволу на тимчасовий виїзд підозрюваного за межі України не належить до рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені слідчому судді під час досудового розслідування. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків слідчого судді та не свідчать про наявність істотних порушень вимог КПК, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги процесуального законодавства, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги - залишенню без задоволення. На підставі наведеного, керуючись ст.304, 404, 405, 407, 419 КПК, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 травня 2026 року - без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: _______________ _______________ _______________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3