Постанова 4814 № 645/291/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 645/291/21 Номер провадження 22-ц/814/1938/26Головуючий у 1-й інстанції Шевська О. І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Дряниці Ю. В., Обідіної О. І., за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка Олега Володимировича на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 16 грудня 2025 року, ухвалене в місті Полтави під головуванням судді Шевської О. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила розірвати шлюб, укладений між сторонами 23.07.1988, та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на: земельну ділянку площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль легковий універсал В NISSAN LEAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на: квартиру загальною площею 38,8 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; автомобіль легковий універсал-В TOYOTA HIGHLENDER, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; автомобіль легковий універсал-В TOYOTA RAV 4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , комплект батарей сонячних (зелений тариф) три штуки, які встановлені за адресою: м. Харків, вул. Печенізька, 1-А, м. Харків, вул. Крамаренківська (Слобожанська), 24, Вовчанський район с. Старий Салтів. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 23.06.1988 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, за час якого за спільні кошти подружжя було придбане спірне майно, проте вони не можуть дійти добровільної згоди щодо поділу спільного майна. У березні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат В. С. Штогрін подав до суду зустрічний позов про поділ майна подружжя та просив виділити у власність ОСОБА_2 транспортний засіб легковий універсал-В TOYOTA HIGHLENDER, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; квартиру загальною площею 38,8 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,1500 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ; сонячну батарею (зелений тариф) за адресою АДРЕСА_2 , потужністю 5 к/ват та сонячну батарею (зелений тариф) за адресою АДРЕСА_1 , потужністю 14 к/ват; автомобіль легковий універсал-В TOYOTA RAV 4, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Всього майна на загальну вартість 2 086 000 грн. Виділити у власність ОСОБА_1 : житловий будинок, загальною площею 58,0 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ; в`язальні машини, що знаходиться за тією ж адресою та були придбані за спільні кошти подружжя, а саме: CMS 320 TC (3 кл) орієнтовною вартістю 677 660 грн., CMS 340 TC (10 кл) орієнтовною вартістю 609 894 грн., CMS 330.6 (5 кл) орієнтовною вартістю 508 245 кл., CMS 330.6 (7 кл) орієнтовною вартістю 508 245 грн., CMS 340 ТС 7.2 орієнтовною вартістю 948 724 грн., CMS 330 ТС 3,5.2 орієнтовною вартістю 948 724 грн; автомобіль легковий універсал В NISSAN LEAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Загальна вартість майна становить 5 801 492 грн. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 травня 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та об`єднано в одне провадження. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2021 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року, первісну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Згідно з розпорядженням Голови Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22 року, на підставі частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з неможливістю судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану було змінено територіальну підсудність справ Фрунзенського районного суду м. Харкова з визначенням підсудності таких справ Октябрському районному суду м. Полтави. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-IX змінено найменування Октябрського районного суду міста Полтави на Шевченківський районний суд міста Полтави. Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб легковий універсал-В TOYOTA HIGHLENDER, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; транспортний засіб легковий універсал-В TOYOTA RAV 4, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Загальна вартість майна становить: 2 178 784 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ; транспортний засіб легковий універсал-В NISSAN LEAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; сонячну батарею (зелений тариф): за адресою: м. Харків ,вул. Печенізька, 1-А потужністю 5 к/ват, та сонячну батарею (зелений тариф): за адресою: АДРЕСА_4 . Загальна вартість майна становить: 2 167 100 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації різниці вартості майна 5 842 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 11 350 грн. Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи наявність нерухомого та рухомого майна, що є неподільними речами, необхідно поділити майно та виділити у власність кожного із співвласників в натурі окремі об`єкти спірного майна в межах належної сторонам частки у праві спільної сумісної власності подружжя зі стягненням грошової компенсації різниці вартості майна при поділі спільного майна подружжя. Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Грищенко О. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити змінене рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право на земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . У свою чергу, ОСОБА_2 виділити сонячну батарею (зелений тариф) за адресою: АДРЕСА_5 , та сонячну батарею (зелений тариф) за адресою: АДРЕСА_1 потужністю 14 к/ват. Вважає, що судом не враховано те, що ОСОБА_1 з 2000 року здійснює підприємницьку діяльність, за рахунок якої майже повністю здійснювалось утримання сім`ї, у тому числі придбання рухомого та нерухомого майна, яке є предметом цього спору, про що свідчать податкові декларації ФОП ОСОБА_1 та податкова звітність за формою 1ДФ з відомостями про доходи ОСОБА_2 . Крім того, матеріали справи містять докази на підтвердження того, що грошові кошти сім`ї в сумі 475 639,45 грн, які були розміщені на депозитних рахунках відкритих на ім`я позивача, зняті ним з цих рахунків та витрачені на власні потреби, що завдало матеріальної шкоди сім`ї. При визначені вартості автомобіля TOYOTA HIGHLENDER реєстраційний номер НОМЕР_3 суд безпідставно не взяв до уваги, що автомобіль був серйозно пошкоджений у ДТП внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, за що 24.11.2025 у справі № 546/837/20 він був притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП та самостійно визнав та підтвердив у суді, що пошкодив спільне майно. Вказані обставини дають підстави для відступу від засади рівності часток подружжя, але не в частині збільшення її частки при поділі нерухомого майна, а визнання за нею права власності на майно, яке має для неї особливе значення, що суд першої інстанції не врахував. Вказує також, що ініціатором придбання та власником сонячних станцій є ОСОБА_2 , дохід від яких він витрачав на власні потреби. При цьому ОСОБА_1 не має необхідних технічних знань та бажання користуватись цими сонячними батареями. Натомість земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , була придбана за ініціативою ОСОБА_1 та за її власні кошти. Наголошує, що ця земельна ділянка має для неї особливо велике значення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено, що з 23 липня 1988 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у справі № 645/332/22. За час шлюбу сторонами було придбано спірне нерухоме та рухоме майно, що було поділено між ними судом, та обсяг такого майна сторонами не оспорюється. Предметом апеляційного оскарження є порядок поділу майна, з яким не погоджується відповідач ОСОБА_1 , заявляючи про збільшення її частки майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, на підставі частини другої статті 70 СК України. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). Під час вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) викладено висновки про правильне застосування норм статті 70 СК України, згідно яких СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя. Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України). Законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік негативних обставин (частина друга статті 70 СК України), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя. Вказані обставини за загальними правилами доказування підлягають встановленню судом на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів. Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язок стосовно доведення обставин, які вказували б на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Наявні у матеріалах справи виписки по рахунках ОСОБА_2 в АТ КБ «ПриватБанк» та інформація АТ «Державний ощадний банк України» про рахунки відкриті на ім`я ОСОБА_2 під час шлюбу сторін самі по собі факту приховування ним спільного майна подружжя (банківських вкладів), витрачання коштів на шкоду інтересам сім`ї не доводять. Згідно з вимогами частин першої, другої та третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Аналогічні норми містяться і у статті 369 ЦК України. Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя. За відсутності доказів, що спростовують таку презумпцію, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом коштів на банківських вкладах ОСОБА_2 , оскільки за сумою вкладів такі кошти не належать до об`єктів цінного рухомого майна (їх сума не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на момент вчинення правочину), а розпорядження ними у період шлюбу сторін свідчить про те, що ОСОБА_2 діяв за згодою іншого з подружжя - ОСОБА_1 . Доказів приховування цих коштів та їх витрачання позивачем на шкоду інтересам сім`ї матеріали справи не містять. Крім того, вказані кошти не були предметом спору щодо поділу спільного майна подружжя, а відтак доводи апеляційної скарги про необхідність врахування при визначенні частки сторін у спільному майні банківських вкладів на ім`я ОСОБА_2 в період шлюбу сторін, є безпідставними. Пошкодження ОСОБА_2 спірного автомобіля TOYOTA HIGHLENDER реєстраційний номер НОМЕР_3 внаслідок вчинення ним ДТП на рівність часток сторін у спільному майні подружжя не впливає. Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, за статтею 124 КУпАП передбачає необережне ставлення правопорушника до наслідків, тому притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення такого правопорушення не свідчить про його недобросовісність у сімейних правовідносинах, невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку, як підстави для зменшення його частки у спільному майні подружжя. Різний розмір доходів (або повна їх відсутність у одного з подружжя) не є підставою для зміни часток при поділі майна подружжя, оскільки відповідно до статті 60 СК України спільність права власності подружжя на майно набуте за час шлюбу презюмується незалежно від заробітку (доходу) кожного з подружжя, тому посилання в апеляційній скарзі, що суд не надав належної оцінки податковій звітності про доходи сторін не заслуговують на увагу. Таким чином, за відсутності доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_2 як під час шлюбу, так і після його розірвання, підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя при поділі спільного майна сторін колегією суддів не вбачається. Частинами першою, другою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо неврахування судом Звіту про оцінку транспортного засобу легковий універсал-В TOYOTA HIGHLENDER реєстраційний номер НОМЕР_3 , проведену ТОВ «Базіс-центр» на замовлення адвоката Грищенка О. В. 30 вересня 2025 року, колегія суддів виходить з наступного. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах. У пунктах 15, 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. Порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки (пункт 47 Національного стандарту № 1). Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна. Так, у пункті 51 встановлено таку послідовність проведення незалежної оцінки майна: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Разом з цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Звіт про оцінку майна від 30.09.2025, на який посилається в апеляційній скарзі представник відповідача, інформації щодо особистого огляду автомобіля оцінювачем ТОВ «Базіс-центр» не містить, відповідні додатки до звіту про оцінку майна, що підтверджують врахування цих вихідних даних - документи, в яких містяться характеристики об`єкта оцінки, у матеріалах справи відсутні. Натомість Звіт про оцінку майна ТОВ «Консалтинг-експерт І», проведеної на замовлення ОСОБА_2 15 грудня 2025 року, містить фотофіксацію об`єкта оцінки - автомобіля TOYOTA HIGHLENDER реєстраційний номер НОМЕР_3 та його характеристики, тому обґрунтовано взятий судом до уваги. Встановивши обсяг спірного майна та його вартість на час розгляду справи, суд першої інстанції здійснив поділ спільного майна подружжя між сторонами найбільш наближено до ідеальної частки кожного з них у праві спільної власності подружжя, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і доводами апеляційної скарги не спростовується. Обставин для відступу від засади рівності часток подружжя відповідачем по справі не доведено і підстав для перерозподілу майна між сторонами апеляційним судом не встановлено. Наявність житлової побудови на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 , належними та допустимими доказами не підтверджено, тому колегія суддів не бере до уваги додаткові пояснення у справі представника відповідача - адвоката Жорняк М. О. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів залишає апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Грищенка О. В. без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грищенка Олега Володимировича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді Ю. В. Дряниця О. І. Обідіна