Постанова 4824 № 357/14447/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/6605/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 357/14447/25 02 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Кирилюк Г.М. - Ящук Т.І. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Мустафаєвої Юлії Леонідівни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року, ухвалене у складі колегії під головуванням судді Ярмоли О.Я., присяжних: Полінога Ж.Г., Сімакова С.І., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про оголошення фізичної особи померлою,- в с т а н о в и в: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Заява обгрунтована тим, щовона є дружиною ОСОБА_5 , який 25.04.2022 року був мобілізований та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України на посаді головного сержанта ІНФОРМАЦІЯ_12. В січні 2023 року зв`язок з ОСОБА_5 був втрачений та 02.01.2023 року вона отримала сповіщення сім`ї зниклого безвісти, в якому її повідомлено, що ОСОБА_5 зник безвісти 23.12.2022 року у районі н.п. Озарянівка Бахмутського району Донецької області (згідно з повідомленням від в/ч НОМЕР_1 від 26.12.2022 року №18/6-87, - ймовірно загинув). Пізніше, у військовій частині ОСОБА_1 отримала матеріали службового розслідування від 12.01.2023року за результатами проведення якого встановлено, що 23.12.2022 року молодший сержант ОСОБА_5 при виконанні бойового завдання в складі ІНФОРМАЦІЯ_15 України в районі населеного пункту Озарянівка Донецької області зник безвісти, ймовірно загинув згідно поясненням молодшого сержанта ОСОБА_6 та сержанта ОСОБА_7 , евакуація тіла неможлива через контроль місця зникнення (загибелі) противником. Напідтвердження своєї позиції, заявниця додала до матеріалів справи заяву гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що засвідчена нотаріально, в якійвказано, що ОСОБА_7 23.12.2022 року приймав участь у бою з ворогом в лісопосадці біля населеного пункту Озарянівка, поряд з позицією «ІНФОРМАЦІЯ_13» та намагався разом з іншими військовослужбовцями евакуювати молодшого сержанта ОСОБА_5 (позивний ОСОБА_5 ), який пораненим продовжував бій з ворогом. Евакуювати ОСОБА_5 не вдалось, оскільки позицію останнього було вражено ворогом чисельними гранатами та АГС, що призвело до завдання ОСОБА_5 , поранень несумісних з життям. Аналогічну заяву склав також військовослужбовець ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який так само підтвердив отримання ОСОБА_5 травм несумісних із життям під час ведення бою. Згідно з відомостями Об`єднаного центру координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі Безпеки України від 11.12.2024 року наявна інформація про факт зникнення ОСОБА_5 , однак відсутня інформація, яка б підтверджувала перебування в полоні зазначеного військовослужбовця, або яка б вказувала на його місцезнаходження. Відповідно до виписки з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру», станом на 19.07.2025рокуінформація щодо перебування у полоні ОСОБА_5 від держави-агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста - відсутня. Відповідно до листа Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,інформація про утримання в полоні військовослужбовця ОСОБА_5 , щодо його місця знаходження, стану здоров`я, тощо, до Секретаріату Уповноваженого не надходила. У своїй відповіді на звернення ОСОБА_1 . Уповноважений з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин зазначив, що в розпорядженні Уповноваженого наявна інформація про факт зникнення безвісти за особливих обставин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте, станом на 19.07.2025 року інформація про його фактичне місце знаходження, перебування в полоні або загибель- відсутня. Відповідно до листа Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі Безпеки України наявна інформація про зникнення ОСОБА_5 , однак під час взаємодії з органами, які уповноважені на розшук осіб зниклих безвісти за особливих обставин, міжнародними організаціями офіційні відомості про місце знаходження ОСОБА_5 , перебування його в полоні держави-агресора, тощо станом на 01.08.2025 року не отримувалась. Відомості про ОСОБА_5 внесені до Реєстру та дата набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, 15.06.2023 року. Відповідно до листа Білоцерківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області, відсутні відомості про актовий запис про смерть ОСОБА_5 . Згідно витягу з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими від 06.01.2025 року, відомості про ймовірне місце утримання ОСОБА_5 - інформація в системі відсутня. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 14.01.2023року Слідчим відділом Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області розпочато кримінальне провадження № 1202311103000177 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за фактом зникнення безвісти ОСОБА_5 під час виконання бойового завдання. Посилаючись на те, що встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні обов?язків військової служби внаслідок збройної агресії рф проти України залежить виникнення та реалізація її особистих та майнових прав, як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, тобто, відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки для заявниці, а саме: отримання виплат, передбачених законодавством, оформлення спадщини, заявник ОСОБА_1 а просила суд оголосити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовослужбовця, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 07 грудня 2001 року, що проживав за адресою: АДРЕСА_1 - загиблим ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання військового обов`язку по захисту держави Україна в російсько-Українській війні. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або АТО. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 адвокат Мустафаєва Юлія Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким визнати ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовослужбовця, паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області 07 грудня 2001 року, що проживав за адресою: АДРЕСА_1 - загиблим ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання військового обов`язку по захисту держави Україна в російсько- Українській війні. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, не взято до уваги покази допитаного в судовому засіданні свідка, у зв?язку з чим судом першої інстанції було неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення. У відзиві на апеляційну скаргу представник заінтересованої особи ОСОБА_2 адвокат Федоренко Володимир Сергійович просить апеляційну скаргу заявника залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року- без змін. Зазначає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.12.2025 є законним та таким, що ухвалене з дотриманням чинних норм матеріального та процесуального права. Суд здійснив повне дослідження обставин справи та аналіз доказів, наданих сторонами, взяв до уваги покази заінтересованих осіб батьків ОСОБА_5 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідка зі сторони заявника, допитаних в судовому засіданні, та правомірно відмовив у задоволенні заяви. Матеріали справи не містять достовірних та беззаперечних доказів загибелі ОСОБА_5 , що є обов`язковим для встановлення такого факту, натомість, наявні розумні підстави для висновку про те, що ОСОБА_5 може перебувати в полоні. В судовому засіданні апеляційного суду заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Мустафаєва Юлія Леонідівна, заінтересована особа: ОСОБА_4 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити. Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 адвокат Федоренко Володимир Сергійович проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін. Заінтересовані особи: ОСОБА_3 та представник Військової частини НОМЕР_1 в судове засідання апеляційного суду не з?явились, про день та час розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. Представник військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_15 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, ОСОБА_3 причину своєї неявки суду не повідомив, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скаргита відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 і ОСОБА_5 з 21.04.1999 року перебувають в зареєстрованому шлюбі та є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Наведене підтверджується копіями свідоцтва про шлюб та свідоцтва про народження (а.с.38,39). Встановлено, що ОСОБА_5 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_7 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» і призначений на посаду старшого водія ІНФОРМАЦІЯ_14, 25.04.2022 року. Наведене підтверджено копією витягу з наказу №117мтд від 25.04.2022 року(а.с.62). З досліджених доказів вбчається, що у службове відрядження сержанта ОСОБА_5 а включено в групу військовослужбовців до оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_8 » оперативно-стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (військова частина НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) з метою участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України. Наведене підтверджується витягом з наказу № 287 від 31.10.2022 (а.с.62). Згідно Наказу (витяг) командира ІНФОРМАЦІЯ_10 від 23.12.2022 року за №337, Уважати зниклим безвісти «ймовірно загиблим» ОСОБА_5 а під час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф і місце його перебування невідоме 23.12.2022 (а.с.63). Матеріали справи містять чисельні звернення заявниці до різних інстанцій із проханням надати інформацію про факт зникнення безвісти ОСОБА_5 . Зокрема, на звернення заявника було надано відповідь Уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (а.с.18-20), ДП «Український національний центр розбудови миру» (а.с.21), СБУ (а.с.22, 30), Секретаріатом уповноваженого ВР України з прав людини (а.с.23-24), уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, (а.с.27-29). Заінтересованою особою ОСОБА_2 подано до справи відповіді на запити до військової частини (а.с.91,92), а також надано суду докази про порушення кримінального провадження за її заявою щодо факту зникнення безвісти її сина ОСОБА_5 (а.с.90). Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 , який є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 та був присутнім під час бою коли зник ОСОБА_5 , надав суду показання, що був штурм, який пішов не по плану, тривав важкий бій, противник зайшов з тилу, розстріляв всіх військових, а потім і поранених. В полон не брали. Свідок знаходився безпосередньо від поля бою приблизно за 2 км, відправляв дрони, спостерігав за боєм та бачив, що скинули тіла в яму, яку засипали. Пізніше ту яму розкопали і витягли 2 тіла, ОСОБА_5 а там не було. Були проміжки часу коли свідок не бачив бою, бо дрон кожні 30 хв повертається на перезарядку. Свідок, який бачив той штурм, впевнений, що ОСОБА_5 загинув ІНФОРМАЦІЯ_11 . Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про оголошення фізичної особи померлою, суд першої інстанції вказав на те, що як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_5 зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Озарянівка Донецької області. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженогонаказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.02.2025 року № 376, на території селища Озарянівка Торецької МТГ Донецької області тривали активні бойові дії з 24.02.2022 року по 26.11.2022 року. Крім того, матеріали справи не містять достовірних та беззаперечних доказів загибелі ОСОБА_5 , оскільки його тіло не було знайдено, свідків, які безпосередньо бачили ОСОБА_5 загиблим немає. Є свідки бойових дій 23.12.2022 року, але свідків, що безпосередньо бачили ОСОБА_5 мертвим немає. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року зазначеним вимогам відповідає в повному обсязі. Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження». Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема: - встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України). Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України). У заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша-друга статті 318 ЦПК України). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства. Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан уведено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, дія такого спрощеного порядку поширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України. Здебільшого цей спрощений порядок застосовується у зоні воєнних дій та на тимчасово окупованих територіях України, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, зокрема в обставинах, що загрожували їй смертю. Такі висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 183/3496/24, від 25 вересня 2024 року в справі № 759/980/24. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті чоловіка ОСОБА_5 , заявниця посилалась на те, що факт його загибелі під час виконання бойового завдання підтверджується матеріалами службового розслідування від 12.01.2023 року яким встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_11 молодший сержант ОСОБА_5 при виконанні бойового завдання в складі ІНФОРМАЦІЯ_15 України в районі населеного пункту Озарянівка Донецької області зник безвісти, ймовірно загинув згідно поясненням молодшого сержанта ОСОБА_6 та сержанта ОСОБА_7 , евакуація тіла неможлива через контроль місця зникнення (загибелі) противником; випискою з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора державного підприємства «Український національний центр розбудови миру», станом на 19.07.2025 року інформація щодо перебування у полоні ОСОБА_5 від держави-агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста - відсутня. Cуд першої інстанції правильно виснував, що вказані докази можуть підтверджувати лише факт зникнення безвісти з 23.12.2022 року ОСОБА_5 . Вказані докази не можуть бути безумовною підставою для встановлення факту смерті ОСОБА_5 під час виконання бойового завдання. Достатніх та беззаперечних доказів смерті ОСОБА_5 матеріали справи не містять. В аналогічній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про оголошення померлим фізичної особи - громадянина України, який, виконуючи обов`язок із захисту України, вірогідно загинув в результаті влучання ворожої ракети в охоронюваний ним об`єкт у м. Києві (справа № 755/11021/22, провадження № 14-94цс24). У постанові від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку. У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю. Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність. Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну. Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: "фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років" - та дві спеціальні: "якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців" та "за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру". У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: "фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій" (речення перше) та "з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців" (речення друге). При цьому, речення друге частини другої статті 46 ЦК України передбачено задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу. Частину другу статті 46 ЦК України потрібно тлумачити з урахуванням динамічного характеру суспільних відносин, які в умовах воєнних дій, збройних конфліктів зазнають швидких і непередбачуваних змін. Це вимагає оперативного реагування з боку суду для забезпечення ефективної охорони прав і законних інтересів осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси. Стислість строків вирішення такої категорії справ та ухвалення судових рішень у досліджуваній категорії справ стає особливо важливою в умовах, коли йдеться про встановлення правового статусу осіб, які зникли безвісти під час воєнних дій, збройного конфлікту, оскільки затримки в правовому реагуванні можуть призвести до погіршення ситуації для постраждалих осіб, їхніх родин і суспільства загалом. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення "від дня закінчення воєнних дій", особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України. Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема, під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою. Швидкоплинні зміни суспільних відносин та життєвих обставин, зокрема на території активних бойових дій, впливають на можливість встановлення фактичного місця перебування зниклої особи. Тому, застосовуючи телеологічний підхід до тлумачення досліджуваної норми права, можна зробити висновок, що строк у шість місяців потрібно відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи. Це забезпечує більш обґрунтований підхід до визначення моменту, коли зникнення фізичної особи (з надзвичайно високим ступенем вірогідності) можна вважати остаточним і невідворотним, що відповідає меті законодавчого регулювання - забезпеченню справедливості та правової визначеності для всіх зацікавлених сторін у таких суспільних відносинах. Оголошення фізичної особи померлою пов`язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як-от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов`язань, пов`язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов`язані зі смертю цієї особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім`ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов`язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов`язані із зобов`язаннями. Тому суд, зважаючи на конкретні обставини справи, повинен застосовувати норми права, які сприяють досягненню справедливого та передбачуваного результату. Правило про мінімальний шестимісячний строк дозволяє використовувати правові приписи до специфічних умов з огляду на активні бойові дії, соціальний контекст і правову невизначеність, яка виникає внаслідок збройної агресії рф. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що стаття 48 ЦК України регулює правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Ця стаття передбачає механізм скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою у разі, якщо вона з`являється або стає відомою інформація про її місцезнаходження. Завдяки цьому механізму законодавець також прагне забезпечити справедливість, враховуючи потребу в захисті прав людини та її законних інтересів. Стаття 48 ЦК України формує справедливий та розумний баланс між інтересами держави, суспільства та окремих осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, що є ключовим для функціонування правової системи. Отже, оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто, констатація високого ступеня ймовірності смерті. Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. З огляду на викладене, виходячи зі змісту статей 43, 46 ЦК України, колегія суддів вважає, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, зокрема, у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України), що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)). Подібні висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 24 червня 2025 року в справі № 740/3257/23. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом першої інстанції фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про те, що надані заявником докази достовірно не свідчать про смерть ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_5 . Оцінивши належність та допустимість доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, оскільки останньою не надано належних та допустимих доказів, які дають підставу припускати смерть ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_5 . Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги покази допитаного в судовому засіданні свідка, колегія суддів відхиляє, адже факт смерті особи не може ґрунтуватися виключно на показаннях свідка, а інші документальні докази в своїй сукупності не дають безумовних підстав для ухвалення рішення, яким стверджується факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_5 . Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанцій доказів у справі, неправильним, на думку апелянта, встановленням обставин справи та не містять посилань на неправильне застосування норм матеріального права, що не може бути підставою для скасування рішення суду першої. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Таким чином, доводи апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_1 адвоката Мустафаєвої Юлії Леонідівни висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_1 адвоката Мустафаєвої Юлії Леонідівни. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Мустафаєвої Юлії Леонідівни залишено без задоволення, а судове рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Мустафаєвої Юлії Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: