Постанова 4812 № 522/19255/25-Е

12.05.26 22-ц/812/995/26 Єдиний унікальний номер судової справи 522/19255/25-Е Номер провадження 22-ц/812/995/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 12 травня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., за участі: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Островської К.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Інгульським районним судом міста Миколаєва 13 березня 2026 року, під головуванням судді Микульшиної Г.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: старший державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Підлепнюк Віталій Вікторович, головний державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брага Аліна Анатоліївна, начальник Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щербатюк Антон Ігорович, УСТАНОВИЛА: В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позов обґрунтовано тим, що на підставі судового наказу від 05 вересня 2023 року по справі №487/5718/23, виданого 14 грудня 2023 року Заводським районним судом міста Миколаєва, в якому зазначено боржником ОСОБА_3 , старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Заводський ВДВС) Підлепнюком В.В. було винесено наступні постанови: про відкриття виконавчого провадження №76997175 без ідентифікації (зазначення РНОКПП) особи боржника ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів в сумі 14 243 грн. 92 коп.; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 369 грн.; про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 424 грн. 39 коп. В подальшому, 15 травня 2025 року старшим державним виконавцем Підлепнюком В.В. було винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої в автоматизованій системі виконавчого провадження змінено прізвище боржника у ВП №76997175 з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » та зазначено РНОКПП позивача. При цьому, позивач вважає, що у даній постанові були відсутні підстави (рішення суду, тощо) та посилання на норми закону для зміни особи (зміни прізвища) боржника, така зміна відбулась всупереч положень діючого законодавства. Про вказане порушення нею неодноразово у телефонній розмові було повідомлено державного виконавця. 04 червня 2025 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС Брагою А.А. було винесено постанову про арешт коштів боржника (позивача), внаслідок чого було накладено арешт на всі грошові кошти ОСОБА_1 , що містились на рахунках у банку. 05 червня 2025 року позивачем було направлено звернення до Міністерства юстиції України з вимогою скасувати постанови щодо неї, як боржника. Проте, 18 червня 2025 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС Підлепнюком В.В. було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату позивача в рахунок погашення заборгованості за виконавчим провадженням в сумі 16 037 грн. 31 коп., яку було направлено для виконання за місцем її роботи. Подібне повідомлення за місцем працевлаштування поставило під сумнів репутацію ОСОБА_1 та змусило надавати пояснення керівнику та колегам з приводу ситуації, яка склалась. Такі дії уповноважених осіб органів державної виконавчої служби призвели до погіршення також стану здоров`я позивача підвищився її артеріальний тиск, виникло почуття тривоги, головний біль та біль в ділянці серця, що змусило її звернутись за медичною допомогою. 20 червня 2025 року ОСОБА_1 було направлено скаргу до Міністерства юстиції України з вимогою скасувати постанови щодо неї, як боржника та провести службове розслідування з приводу незаконних дій працівників виконавчої служби. В результаті чого, 24 червня 2025 року, начальником Заводського ВДВС Щербатюком А.І. було винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження №76997175, згідно якої визнано, що працівники Заводського ВДВС Підлепнюк В.В. та ОСОБА_6 діяли всупереч законодавства України, скасовано постанови вищезазначених посадових осіб. Позивач зазначала про те, що внаслідок незаконних дій посадових осіб органів виконавчої служби їй було завдано матеріальної шкоди, яка полягала в обмеженні доступу до коштів на власних рахунках у період з 04 червня 2025 року по 25 червня 2025 року; реальній загрозі стягнення з неї суми в розмірі 16 037 грн. 31 коп. з належної їй заробітної плати. Окрім того, позивач вказувала, що їй було завдано моральної шкоди внаслідок погіршення стану її здоров`я, тривожного розладу нервової системи, сильного психоемоційного стресу через протиправні дії працівників виконавчої служби, а також погіршення її авторитету, втрати довіри зі сторони керівництва та колег. Посилаючись на викладені обставини, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати дії державних виконавців Заводського ВДВС Підлепнюка В.В. та ОСОБА_6 протиправними та такими, що порушують вимоги чинного законодавства України; стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 16 037 грн. 31 коп.; компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 передано за територіальною підсудністю до Інгульського районного суду міста Миколаєва. Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. 24 листопада 2025 року від позивача ОСОБА_1 на адресу районного суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Заводський ВДВС. Позивач в обґрунтування клопотання зазначила, що на її переконання вказана особа несе відповідальність за бездіяльність працівників виконавчої служби. Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня 2025 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Заводський ВДВС, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору начальника Заводського ВДВС Щербатюка А.І. Підготовче засідання у цивільній справі відкладено до 26 січня 2026 року до 14 год.00 хв. 26 січня 2026 року від представника відповідача Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшло клопотання про передачу вказаної справи за територіальною підсудністю на розгляд до Заводського районного суду міста Миколаєва. Свої вимоги мотивував тим, що особою, яка приймала оскаржувані позивачем рішення та вчиняла спірні дії є саме Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який знаходиться за адресою місто Миколаїв, вулиця Робоча, №1, що розташовано на території Заводського району міста Миколаєва. Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2026 року цивільну справу передано на розгляд Заводського районного суду міста Миколаєві за територіальною підсудністю. Районний суд, дослідивши обставини справи в сукупності, встановив, що відповідач Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не є окремою юридичною особою, а є структурним підрозділом Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке розташовано поза межами Інгульського району м. Миколаєва. Суд прийняв до уваги, що даний позов не виник з приводу діяльності Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оскільки спірні правовідносини виникли з приводу примусового виконання Заводським ВДВС судового наказу №487/5718/23, виданого Заводським районним судом міста Миколаєва. За таких обставин суд вважав, що положення ч.7 ст.28 ЦПК України не розповсюджуються на спірні правовідносини, що виникли у даній справі. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Позивач зазначала, що оскаржувана ухвала побудована так, наче в цій справі підлягає застосуванню виключно загальне правило ст.27 ЦПК України про пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача. Однак у даному спорі суд був зобов`язаний насамперед перевірити застосовність спеціальних правил ст.28 ЦПК України, які прямо надають позивачу право вибору суду у випадках, передбачених законом. Суд сам установив, що Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - УЗПВР) не є окремою юридичною особою, а є структурним підрозділом міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Однак, визнавши цю обставину, суд дійшов висновку, що ч.7 ст.28 ЦПК України не підлягає застосуванню, оскільки, на його думку, спір нібито виник виключно з приводу дій Заводського ВДВС. Такий висновок, на думку позивача, є наслідком неправильного встановлення предмета спору. Позов і подані у справі клопотання охоплювали не лише дії державних виконавців Заводського ВДВС, а й окремі доводи щодо діяльності та бездіяльності УЗПВР, зокрема щодо неналежного контролю, відсутності належного реагування на виявлені порушення та фактичного не усунення їх наслідків. Отже, суд, визнавши УЗПВР структурним підрозділом, одночасно безпідставно вивів спір за межі діяльності цього підрозділу, чим штучно усунув правову можливість застосування ч.7 ст.28 ЦПК України. Більше того, суд фактично підмінив критерій, передбачений ч.7 ст.28 ЦПК України. Замість оцінки місцезнаходження самого підрозділу, з діяльності якого, за доводами позивача, виник спір, суд оцінив місцезнаходження юридичної особи, до складу якого міжрегіонального управління входить УЗПВР, а саме Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Посилання суду на місцезнаходження цього органу саме по собі не спростовує застосування положень ч.7 ст.28 ЦПК України, яка пов`язує альтернативну підсудність саме з місцезнаходженням відповідного підрозділу. При цьому саме Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України на момент постановлення оскаржуваної ухвали не було процесуально залучене до участі у справі як відповідач чи співвідповідач. Додатково слід врахувати, що ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 01 вересня 2025 року у цій самій справі вже було встановлено місцезнаходження відповідача за адресою: місто Миколаїв, проспект Миру, №46/1, та саме з цієї підстави справу передано до Інгульського районного суду міста Миколаєва. Надалі ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року провадження у справі було відкрито саме Інгульським районним судом міста Миколаєва. Таким чином, у матеріалах справи вже існувало процесуально зафіксоване визначення місцезнаходження відповідного підрозділу, яке суд першої інстанції фактично проігнорував, підмінивши місцезнаходження УЗПВР місцезнаходженням Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Крім того, після залучення 17 грудня 2025 року співвідповідача у справі вже були наявні кілька відповідачів, які знаходяться у різних місцях. Відповідно до ч.15 ст.28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача, а частина шістнадцята цієї статті прямо закріплює право позивача на вибір між кількома судами, яким підсудна справа. Таким чином, суд першої інстанції не просто не застосував ч.ч.7,15,16 ст.28 ЦПК України, а й неправильно витлумачив їх зміст, штучно звівши спір лише до діяльності Заводського ВДВС та виключивши з правового аналізу доводи позивача щодо діяльності й бездіяльності УЗПВР. Унаслідок цього суд фактично усунув із правового аналізу спеціальні правила альтернативної підсудності та без належних підстав позбавив позивача процесуального права вибору суду. У відзиві на апеляційну скаргу Заводський ВДВС просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу районного суду без змін. Також відповідач просив розглядати справу за наявними у ній матеріалами без участі представника Заводського ВДВС. У відзиві на апеляційну скаргу третя особа головний державний виконавець Підлепнюк В.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Також просив розглянути справу у його відсутність. 14 квітня 2026 року Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило замінити відповідача у справі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на його правонаступника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судове рішення таким вимогам не відповідає в повному обсязі. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Стаття 187 ЦПК України регламентує дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Так, суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду. Положення про підсудність справ врегульовано у Главі 2 Розділу I ЦПК України. Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права. Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частина 4 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з положенням ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Територіальна підсудність має декілька видів: підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд, або суддя (ст.26 ЦПК України), підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (ст.27 ЦПК України), підсудність справ за вибором позивача (ст.28 ЦПК України), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст.29 ЦПК України), виключна підсудність (ст.30 ЦПК України). Згідно зі ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до положень ч.2 ст.31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Статтею 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Право альтернативної підсудності закріплено у ст.28 ЦПК України. Так, положеннями ч.7 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням. Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 передано за територіальною підсудністю до Інгульського районного суду міста Миколаєва. Вказана ухвала набрала законної сили 01 вересня 2025 року. У відповідності до ухвали Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі. Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 17 грудня 2025 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Заводський ВДВС. Згідно п.1 Типового Положення про Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 20 квітня 2016 року №1183/5, Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України є територіальним органом державної виконавчої служби, входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та є підзвітним і підконтрольним Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2025 року №517 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перейменовано на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Однак при цьому утворено як юридичні особи публічного права інші міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, серед яких Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, повноваження якого поширюються на Одеську, Миколаївську, Херсонську області та Автономну Республіку Крим, м. Севастополь. В той же час повноваження Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України розповсюджуються на Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську області. Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України створено 26 травня 2025 року, адреса: місто Одеса, вулиця Хмельницького Богдана, №34, ЄДРПОУ 45862901, а Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) натепер діє у складі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та є структурним підрозділом Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Так, відповідно до наказу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09 січня 2026 року №37/10.1-06 визначено територіальну юрисдикцію відділів державної виконавчої служби по Миколаївській та Херсонській областях Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. При цьому, у відповідності до Структури та штатної чисельності Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відповідач Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не входить до структури даної юридичної особи. Питання щодо заміни відповідача Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у справі, при наявності у даній справі такого клопотання, судом першої інстанції не вирішувалось, а вказане питання на стадії апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали з процесуальних питань при раніше визначеному суб`єктному складі учасників справи, на думку колегії суддів, не може бути розглянуто. Разом з тим, враховуючи, що ухвала Приморського районного суду міста Одеса від 01 вересня 2025 року про передачу справи до Інгульського районного суду міста Миколаєва учасниками справи оскаржена не була і набрала законної сили, та враховуючи вимоги закону про недопустимість спорів про підсудність, та положення ч.2 ст.31 ЦПК України, колегія суддів вважає, що підстави для подальшої передачі справи за п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України відсутні, оскільки цивільне процесуальне законодавство виключає таку можливість. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права. Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу від 13 березня 2026 року з порушенням норм процесуального права, то ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст.379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 18 травня 2026 року