Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/29163/25

Головуючий І інстанції: Лук`яненко М.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 р. Справа № 520/29163/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Мінаєвої К.В., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/29163/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_2 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) , в якому просила суд: - визнати противоправним та скасувати Рішення №204750020806 від 24.07.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. е ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 18.07.2024 року. В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що пенсійний орган протиправно відмовив у призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки, на думку позивачки, вона необхідний пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років як працівник охорони здоров`я. ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 позов задоволено. Визнано противоправним та скасовано рішення №204750020806 від 24.07.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 18.07.2024 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн. Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом №

911. Отже, на день звернення позивачки із заявою 11.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Оскільки за підрахунком відповідача, загальний страховий стаж позивачки склав 35 років 5 місяців 4 дні; а стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років 3 місяці 4 дні, відтак позивачка має необхідний спеціальний стаж. Із урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачці в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому рішення №204750020806 від 24.07.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи наявність у позивачки умов для призначення пенсії за вислугу років, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивачки суд першої інстанції виснував про необхідність зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 18.07.2024 року. ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що судове рішення, яке оскаржується є незаконним та підлягає скасуванню, як таке, що прийняте без належного з`ясування дійсних обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що страховий стаж позивачки становить 35 років 5 місяців 4 дні, а стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 25 років 3 місяці 4 дні, відтак права на пенсію за вислугу років позивач не має, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців. Викладені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, що є підставою для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 року. ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи. Позивачка не скористалась правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. V. Обставини, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорта громадянина України. ОСОБА_1 по досягненню 55 років звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пукту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XIІ. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 204750020800 від 26.07.2024. Згідно вказаного рішення № 204750020800 від 26.07.2024 страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 3 місяці 18 днів. Стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 15 років 4 місяці 1 день. Не погодившись з вказаним рішенням позивачка звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом, який розглянуто в межах справи №520/23683/24. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі №520/23683/24, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до спеціального стажу позивача періоди роботи з 01.04.1998 по 10.04.2002, з 01.09.2001 по 02.08.2005; з 03.11.2010 по 16.12.2010; з 17.09.2012 по 25.07.2014; з 03.02.2015 по 09.09.2015 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 10.07.2024. На виконання вказаного рішення суду відповідачем повторно розглянуто заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду вказаної заяви, рішенням №204750020806 від 24.07.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області до спеціального стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи: з 01.04.1998 по 10.04.2002, з 01.09.2001 по 02.08.2005, з 03.11.2010 по 16.12.2010, з 17.09.2012 по 25.07.2014, з 03.02.2015 по 09.09.2015. Вказано, що загальний страховий стаж позивачки склав 35 років 5 місяців 4 дні; стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років 3 місяці 4 дні (що є меншим за встановлену норму спеціального стажу - 26 років 6 місяців). У зв`язку з чим, позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж, що дає право на призначення даного виду пенсії (26 років 6 місяців). Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача, позивачка звернулась з цим позовом до суду. VІ. Позиція суду апеляційної інстанції. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положеннями статті 52 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Під час вирішення спору суд апеляційної інстанції виходить із того, що пенсії за вислугу років працівникам охорони здоров`я та соціального забезпечення призначають відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону № 901-VIII від 23.12.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. У свою чергу, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом № 901-VIII від 23.12.2015) було визначено, що право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Отже, змінами, внесеними Законом № 213-VIII від 02.03.2015 до положень Закону №1788-XII підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом «е» статті 55 Закону 1788-XII, а Законом № 901-VIII від 23.12.2015 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-XII) за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, зокрема, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911-VI у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також, зазначив, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Колегія суддів звертає увагу, що після прийняття Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону №901-VIII від 23.12.2015 до Закону № 1788-XII неодноразово вносилися зміни, однак такі зміни не стосувалися призначення пенсії за вислугу років окремим категорія працівників галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону № 1788-XII. З огляду на рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, суд апеляційної інстанції зазначає, що з 04.06.2019 відновила дію редакція статті 55 Закону № 1788-XII, яка була чинною до 01.04.2015 (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом № 901-VIII від 23.12.2015). Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019 відновлено право позивачки на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем при розгляді заяви позивачки про призначення пенсії не враховано той факт, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019 відбулися зміни в правовому регулюванні питання призначення окремим категоріям працівників пенсії за вислугою років згідно статті 55 № 1788-XII, в тому числі і працівникам охорони здоров`я та соціального забезпечення. Як встановлено судовим розглядом, позивачка звернулась до органів пенсійного фонду із заявою від 11.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі №520/23683/24, яке набрало законної сили 28.05.2025, відповідач повторно розглянув заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду вказаної заяви, рішенням №204750020806 від 24.07.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області до спеціального стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи: з 01.04.1998 по 10.04.2002, з 01.09.2001 по 02.08.2005, з 03.11.2010 по 16.12.2010, з 17.09.2012 по 25.07.2014, з 03.02.2015 по 09.09.2015. Загальний страховий стаж позивачки склав 35 років 5 місяців 4 дні; а стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років 3 місяці 4 дні. Тобто, пенсійним органом визнано наявність у позивачки спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років 3 місяці 4 дні. Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017) доповнено пунктом 2-1 розділ Прикінцеві положення Закону № 1058-IV. Так, відповідно до пункту 2-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІVз іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України зауважив, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017). Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV». Зазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суд, викладеною у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що спеціальний стаж роботи позивачки станом на момент звернення з заявою про призначення пенсії становить більше 25 років, що є достатнім для призначення їй пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом №901-VIII від 23.12.2015). За таких обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 відмова відповідача в призначенні пенсії позивачці, яка на час звернення до пенсійного органу досягла 55 років, має страховий стаж 35 років 5 місяців 4 дні; а стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 25 років 3 місяці 4 дні, є протиправною, у зв`язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №204750020806 від 24.07.2025 підлягає скасуванню. Щодо обрання належного способу захисту прав позивачки, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що враховуючи наявність у позивачки умов для призначення пенсії за вислугу років, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 18.07.2024 року. В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36). Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують. Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 по справі № 520/29163/25 залишити без змін . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач К.В. Мінаєва Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко