Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6824/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6824/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (суддя Свида Л.І., м. Одеса, повний текст рішення складений 27.11.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 07.03.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якому позивачка просила суд: · визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління від 21.01.2025 №155850005642 щодо відмови ОСОБА_1 у призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; · зобов`язати Головне управління призначити з 14.01.2025 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу періоди навчання з 01.09.1991 по 03.07.1996 та періоди роботи з 01.09.1996 по 31.08.1998, та з 11.10.2017 по 05.12.2024. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 21.01.2025 №155850005642 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити з 14.01.2025 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу періоди навчання з 01.09.1991 року по 03.07.1996 року та періоди роботи 01.09.1996 року по 31.08.1998 року, та з 11.10.2017 року по 30.09.2024 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На обґрунтування поданої скарги апелянтом зазначається, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачка не мала право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону №1788, оскільки станом на 11 жовтня 2017 року її спеціальний стаж був меншим ніж 26 років 06 місяців. Таким чином дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області правомірні та відповідають чинному законодавству. Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.01.2025 позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 21.01.2025 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності прийняло рішення №155850005642, яким в призначенні пенсії за вислугу років відповідно пункту "е" статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення" відмовлено, оскільки спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, становить менше за необхідний (19р. 1м. 10д. при необхідному 26р. 6м.). У рішенні зазначено, що за наданими документами - період роботи до пільгового стажу (за вислугу років) не зараховано: в Саратському Будинку дитячої творчості з 01.09.1996 по 31.08.1998 в архівних роки (2 роки) відповідно архівній довідці №18 від 19.12.2024, оскільки закладів і установ Витягах з наказів зазначена посада "учитель. Відповідно "Переліку яких дає право освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота №909, в структурі на пенсію за вислугу років" до Постанови КМУ від 04.11.1993 "позашкільних навчальних закладах" посада "учитель" не передбачена. Поряд з цим, згідно доданого до зазначеного рішення розрахунку страхового стажу вбачається (а.с. 14 зв.), що до спеціального стажу також не було зараховано періоди: - з 01.09.1991 по 03.07.1996 навчання у вищих/середн. НЗ; - з 11.10.2017 по 05.12.2024. Вважаючи згадане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом про його скасування. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправне не зарахування пенсійним органом до спеціального страхового стажу позивачки спірних періодів роботи позивачки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних обставин. Так, відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788-XII). Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, а саме: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років. Статтею 51 Закону №1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Відповідно до статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті

55. Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Так, перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінет Міністрів України від 04.11.1993 №909, а перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників - постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963. Проте, 01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 року №213-VIII" Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: - з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; - з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; - з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; - з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; - з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; - з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; - з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; - з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; - з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; - з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Надалі, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрав чинності 01.01.2016, у статтю 55 Закону №1788-ХІІ були внесені зміни, відповідно до яких пункт "е" вказаної статті мав наступний зміст: "Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: - які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; - 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. Отже, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію за вислугу років для окремих категорій громадян, а саме 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Таким чином, положення пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII в редакції законів від 02 березня 2015 року №213-VIII та від 24 грудня 2015 року №911-VIII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року. Відтак, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання наявності права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII застосуванню підлягає норма у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 №911-VIII, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Однак, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII Головне управління виходило з того, що відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення даного виду пенсії особа станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") повинна мати спеціальний стаж роботи не менше 26 років 6 місяців. З даного приводу слід зазначити, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058-IV). 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017. Вказаним Законом №2148-VIII розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: "Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України". Крім того, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" також були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: "До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії". Таким чином, згідно вказаних правових норм пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII пенсія за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена за умови наявності у особи визначеного цим Законом спеціального стажу, необхідного для її призначення, станом на 11.10.2017. На даний час, Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався. Вказане свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 з одного боку, які визначають, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку, які передбачають, що спеціальний пільговий стаж має бути наявний у особи станом на 11.10.2017 - дату набрання чинності Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій". Вирішуючи питання про те, які правові норми (норми Закону №1788-ХІІ чи норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) слід застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України вказав, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018). Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017). Слід зазначити, що аналогічні спірні правовідносини, в яких судом надавалась правова оцінка щодо вирішення вказаної колізії між нормами статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з одного боку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку, розглядались Верховним Судом у справі №240/24/21. Так, за наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд виніс постанову від 06.11.2023, в якій сформував висновок про те, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права. Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими в постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин, оскільки норми названих законів (Закону №1788-ХІІ та пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"). У вищезазначеній постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було. Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, а не норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII. Так, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Таким чином, визначеною зазначеною правовою нормою умовою для призначення особі пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. За наведених обставин, доводи апеляційної скарги, що спеціальний стаж роботи позивачки підлягає обрахунку саме по 11.10.2017, є помилковими. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.07.2022 у справі №440/1286/20, оскільки відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію (постанова Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21). Також, з оскаржуваного рішення вбачається, що позивачці відмовлено у зарахуванні до спеціального стажу період роботи в Саратському будинку дитячої творчості з 01.09.1996 року по 31.08.1998 року (2 роки) відповідно архівній довідці №18 від 19.12.2024 року, оскільки в архівних Витягах з наказів зазначена посада "учитель", однак, відповідно до "Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 в структурі "позашкільних навчальних закладах" посада "учитель" - не передбачена. Водночас, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , остання з 01 вересня 1996 року по 31 серпня 1996 року працювала на посаді керівника гурткової роботи, вчителем в Саратському будинку дитячої творчості. Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року за №909, зокрема, в дитячих будинках передбачені посади: директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної частини або роботи, вчителі, вихователі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, майстри виробничого навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи ОСОБА_1 в Саратському будинку дитячої творчості з 01.09.1996 по 31.08.1998 підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи позивачки. Крім того, з доданого до рішення Головного управління розрахунку страхового стажу вбачається, що до спеціального стажу позивачки не включено період її навчання з 01.09.1991 по 03.07.1996 у Великотирновському універсітеті "Святих Кирила та Мефодія" (м. Велике Тирново Республіка Болгарія). Так, частиною першою статті 43 Закону України "Про освіту" встановлено, що вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші Згідно до частини першої статті 38 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 01.09.1991 по 03.07.1996 отримала вищу освіту, а з 01.09.1996 працевлаштувалася на посаду керівника гурткової роботи, вчителем в Саратському будинку дитячої творчості. Оскільки перерва між днем закінчення позивачкою навчання і днем зарахування її на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про зарахування цього періоду навчання позивачки до спеціального стажу. Враховуючи вищенаведені висновки суду про зарахування до спеціального стажу позивачки періодів: з 01.09.1996 по 31.08.1998 (2 роки); з 01.09.1991 по 03.07.1996 (5р. 6м.3д); з 11.10.2017 по 05.12.2024 (7р. 1м. 25д.) та визнаний відповідачем спеціальний стаж (19р. 1м. 10д.), що у сукупності що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити з 14.01.2025 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно з`ясував усі обставини справи та прийняв рішення, яке ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення не встановлено. З огляду на що підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції відсутні. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя В.А.Голуб Суддя Ю.В.Осіпов