Постанова 4857 № 300/2523/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2523/25 пров. № А/857/46968/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Димарчук Т.М., суддів Гінди О.М., Сала П.І. за участю секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Дем`яніва І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про закриття провадження (суддя- Боршовський Т.І., м.Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Богородчанської селищної ради Заремби Ростислава Дмитровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування розпоряджень,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у квітні 2025 року звернулася в суд з адміністративним позовом до Голови Богородчанської селищної ради Заремби Р.Д., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , в якому просила, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 28.04.2025, 05.05.2025: визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Богородчанської селищної ради № 55-к від 05.05.2023 про переведення ОСОБА_2 на посаду завідувача сектору ДАБК; визнати незаконним та скасувати розпорядження селищного голови Богородчанської селищної ради №18-к від 17.02.2022 про призначення ОСОБА_2 на посаду начальника відділу ДАБК. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є членом Богородчанської громади. Позивачем після отримання відповідей на запити про доступ до публічної інформації, було встановлено, що ОСОБА_2 є завідувачем сектору державно-будівельного контролю, однак даний сектор не виконує покладених на нього завдань щодо реалізації державної політики з питань державно-архітектурного контролю, не надає послуг з видачі дозволів на будівельні роботи та забезпечення внесення відповідних даних до ЄДЕССБ. Розпорядженням № 18-к від 17.02.2022 голова Богородчанської селищної ради призначив Андрія Шимонівського на посаду начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю, а розпорядженням від 05.05.2023 № 55-к перевів на посаду завідувача сектору ДАБК апарату селищної ради, проте селищна рада не приймала рішення про створення відповідного відділу чи сектору державного архітектурно-будівельного контролю, що є порушенням статті 19 Конституції України, статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 11 Закону України «Про державний архітектурно-будівельний контроль». Також селищна рада повинна ініціювати процес набуття повноважень і створення відповідного органу за спеціальною процедурою. В протилежного випадку, виділення коштів на функціонування незаконно створеного органу тягне за собою нецільове використання бюджетних коштів. Також, на думку позивача, створення такого відділу/сектору без дотримання відповідної процедури підриває правову основу містобудівної діяльності, порушує права громадян та відкриває шлях до системних зловживань у сфері будівництва. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови Богородчанської селищної ради Заремби Р.Д., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування розпоряджень № 18-к від 17.02.2022, № 55-к від 05.05.2023. Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції її оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Вказує, що згідно з цією статтею, провадження у справі закривається лише у разі, якщо справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, наприклад через непідсудність або відсутність юрисдикції суду. Натомість суд першої інстанції, вже після проведення підготовчого засідання, дослідження усіх доказів по суті справи, розгляду питання розподілу судових витрат, заслуховування сторін та виходу до нарадчої кімнати, фактично відмовився від постановлення рішення по суті, мотивуючи це відсутністю у позивача доведеного законного інтересу. Вважає таку правову позицію внутрішньо суперечною та такою, що суперечить самому змісту статті 238 КАС України. Якщо на стадії відкриття провадження суд визнав позов таким, що відповідає вимогам закону та має ознаки публічно-правового спору, він не мав правових підстав пізніше, після дослідження доказів, заперечувати це і закривати провадження за п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Стосовно наявності у неї законного інтересу, зазначає, що оскільки відділ ДАБК Богородчанської селищної ради відповідно до положень, а начальник відділу відповідно до посадової інструкції надає адміністративні послуги, проводить перевірки та складає приписи щодо законності здійснення будівництва та його припинення, а позивач є учасником будівництва ( суб`єктом господарювання) на території селища Богородчани, тому вважає, що має прямий охоронюваний законний інтерес у тому, аби призначення посадової особи відбулося згідно із законом, а вона могла отримати якісні адміністративні послуги та безперешкодно вести свою господарську та підприємницьку діяльність. Вважає, що судом не дотримано вимог до змісту ухвали, а саме в ухвалі не зазначено, які саме критерії юрисдикційності порушено, не визначено, до якої саме юрисдикції цей спір належить, що є обов`язковим елементом мотивувальної частини. Також звертає увагу на порушення судом першої інстанції порядку розгляду питання щодо судових витрат та на процесуальні порушення під час вирішення заяви про відвід. Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Третя особа подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що рішенням від 23.12.2021 № 1032-123/2021 «Про структуру Богородчанської селищної ради», Богородчанською селищною радою введено з 01.01.2022 до структури апарату Богородчанської селищної ради відділ державного архітектурно-будівельного контролю з штатною кількістю три одиниці: начальник відділу 1, головний спеціаліст 1, головний спеціаліст інспектор

1. На підставі вказаного рішення селищним головою прийнято розпорядження від 29.12.2021 № 276-к «Про оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади». До вказаного розпорядження додатком затверджено оголошення про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради з вимогами до кандидатів: вища освіта не нижче ступеня магістра, спеціаліста за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста за відповідним напрямком професійного спрямування (будівництво та архітектура або право), стажем роботи за фахом на службі в органах місцевого самоврядування та/або державній службі на керівних посадах не менше як три роки або на керівних посадах в іншій сфері не менше як п`ять років, вільне володіння державною мовою, знання чинного законодавства та специфіки функціональних обов`язків. Вказано перелік необхідних документів та строк подачі. Згідно інформації, наданої відповідачем в листі від 22.05.2025 № ІЗ/35-25, на вказаний вище конкурс документи подано одним кандидатом ОСОБА_2 . Інших кандидатів не було. Згідно протоколу конкурсної комісії № 31 від 02.02.2022, переможцем конкурсу на посаду начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради визначено Шимонівського А.В. 16.02.2022 ОСОБА_2 подано заяву про призначення його на посаду начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради як переможця конкурсу. Розпорядженням Богородчанського селищного голови від 17.02.2022 № 18-к призначено ОСОБА_2 на посаду начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради з 18.02.2022. Розпорядженням Богородчанського селищного голови від 22.02.2022 № 22-к затверджено Положення про відділ державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради. За змістом пункту 2.2 розділу 2 вказаного Положення, основним завданням відділу є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю у сфері містобудування та архітектури, на території Богородчанської селищної ради. 23.02.2022 розпорядженням Богородчанського селищного голови затверджено посадову інструкцію посадової особи місцевого самоврядування - начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради. 22.02.2022 Богородчанською селищною радою направлено лист № 46/02-50/41 до Державної інспекції архітектури та містобудування України з повідомленням про створення відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради. В листі від 02.09.2025 Державна інспекція архітектури та містобудування України повідомила, що лист Богородчанської селищної ради № 46/02-50/41в від 22.02.2022 зареєстрований 18.04.2022 за № 3002/07-22 як такий, що надсилався в порядку інформування, відповідь не надавалася. Рішенням Богородчанської селищної ради від 27.03.2023 № 1325-25/2023 внесені зміни до рішення селищної ради № 1241-21/2022 від 22.12.2021 «Про структуру Богородчанської селищної ради», а саме: виведено зі структури відділу державного архітектурно-будівельного контролю апарату Богородчанської селищної ради посаду головного спеціаліста 1 штатну одиницю, та перейменовано вказаний відділ у сектор державного архітектурно-будівельного контролю апарату Богородчанської селищної ради. Також затверджено структуру та штатну чисельність Богородчанської селищної ради в новій редакції. 04.05.2023 ОСОБА_2 подано заяву Богородчанському селищному голові про переведення його на посаду завідувача сектору державного архітектурно-будівельного контролю апарату Богородчанської селищної ради з 15.05.2023. Розпорядженням Богородчанського селищного голови № 55-к від 05.05.2023, з огляду на нову структуру та штатну чисельність Богородчанської селищної ради згідно з рішенням Богородчанської селищної ради від 27.03.2023 № 1325-25/2023, ОСОБА_2 переведено з посади начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю апарату Богородчанської селищної ради на посаду завідувача сектора державного архітектурно-будівельного контролю апарату Богородчанської селищної ради. Розпорядженням Богородчанського селищного голови від 10.05.2023 № 56 затверджено Положення про сектор державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради. За змістом пункту 2.2 розділу 2 вказаного Положення, основним завданням сектору є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю у сфері містобудування та архітектури, на території Богородчанської селищної ради. 08.05.2023 розпорядженням Богородчанського селищного голови затверджено посадову інструкцію посадової особи місцевого самоврядування - завідувача сектора державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради. Постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є потерпілою від оскаржуваних розпоряджень, оскільки вони не спричинили негативного впливу саме на позивача і вона не зазнала жодної реальної, конкретно визначеної правової шкоди. Тобто у позивача немає законного інтересу - інтересу, що має правовий характер. Вважав, що оскільки переданий на розгляд в цій справі спір перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, то провадження у справі підлягає закриттю. У зв`язку з цим підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Частиною третьою статті 124 Конституції України (у редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016) установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Виходячи із цієї конституційної формули, суди покликані вирішувати не будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин, а функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто - юридичних спорів. Це свідчить про те, що у випадку відсутності юридичного спору суд не має повноважень вирішувати справу. Для того, щоб спір став правовим, він повинен володіти такими характерними ознаками: 1) правовий спір виникає лише з таких дій його учасників, що мають юридичні наслідки; 2) правовий спір повинен бути спрямований на реалізацію та захист прав, свобод, законних інтересів, а також виконання обов`язків особи. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Щодо конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Також зазначено про те, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, або інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За приписами пунктів 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності та спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Своєю чергою поняття індивідуального акту наведено у пункті 19 частини першої статті 4 цього ж Кодексу, згідно якого це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, натомість акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акту застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оскаржила до адміністративного суду розпорядження Богородчанського селищного голови № 18-к від 17.02.2022 та № 55-к від 05.05.2023. Так, розпорядженням № 18-к від 17.02.2022 призначено ОСОБА_2 на посаду начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради, як переможця конкурсу, та встановлено надбавку за стаж служби в органах місцевого самоврядування в розмірі 15% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (стаж державної служби 6 років). Факт того, що ОСОБА_2 є переможцем конкурсу на вказану вище посаду підтверджується протоколом конкурсної комісії № 31 від 02.02.2022. Факт перебування ОСОБА_2 на державній службі, з огляду на вказаний у розпорядженні попередній стаж державної служби, підтверджується довідкою про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 15.06.2015, складеної Державною архітектурно-будівельною інспекцією України щодо ОСОБА_2 . За посадою головного державного інспектора інспекційного відділу у місті Івано-Франківську Управління Державною архітектурно-будівельною інспекцією в Івано-Франківській області. Розпорядженням № 55-к від 05.05.2023 переведено ОСОБА_2 з посади начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради на посаду завідувача сектора державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради, зі збереженням раніше присвоєного 13-го рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах 6 категорії посад, та надбавки за вислугу років 15 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг. Вказані розпорядження мотивовані посиланням на статті 10, 15, 22 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статті 21, 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України № 229 від 25.06.2016, № 26 від 09.03.2006 (Порядок обчислення стажу державної служби, Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів). За змістом статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-III, який був чинним на час виникнення спірних відносин (далі Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Статтею 3 Закону України Закон № 2493-III передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Згідно з абзацом п`ятим статті 10 Закону Закон № 2493-III, прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Стаття 15 Закону № 2493-III регламентувала встановлення рангів посадових осіб органів місцевого самоврядування. Зокрема передбачено встановлення 15 ранків в межах 7 категорій посад. Відповідно до статті 22 Закону України до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Стаття 21 Кодексу законів про працю України регламентує поняття трудового договору між працівником та роботодавцем. Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено порядок укладення трудового договору. Зокрема частиною четвертою цієї статті встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За змістом розпорядження Богородчанського селищного голови № 18-к від 17.02.2022 та № 55-к від 05.05.2023 ОСОБА_2 призначено з 18.02.2022 на посаду начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради з подальшим переведенням з 15.05.2023 на посаду завідувача сектору державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради, з поширенням на ОСОБА_2 статусу посадової особи місцевого самоврядування, з зарахуванням йому до вислуги років попереднього стажу державної служби. Отже, на підставі розпоряджень Богородчанського селищного голови № 18-к від 17.02.2022, № 55-к від 05.05.2023 між ОСОБА_2 та Богородчанською селищною радою виникли трудові відносини особливого характеру служба в органах місцевого самоврядування за посадою начальника відділу з 18.02.2018, а з 15.05.2023 завідувача сектору. З огляду на наведені вище положення КАС України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III, встановлені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані позивачем розпорядження є актами індивідуальної дії, оскільки: - видані Богородчанським селищним головою в результаті застосування норм права: статей 10, 15, 22 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статей 21, 24 Кодексу законів про працю України; - не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо призначення ОСОБА_2 на посади начальника відділу та завідувача сектору державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради; адресовані виключно ОСОБА_2 ; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на виникнення конкретних правовідносин, пов`язаних із призначенням ОСОБА_2 на посади в органі місцевого самоврядування; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують свою дію після призначення вказаної особи на посади. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Подібний правовий висновок з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 14.09.2023 у справі № 990/73/23, від 17.07.2025 у справі № 990/173/25. Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскаржувані розпорядження породжують права й обов`язки тільки для того суб`єкта, якому воно адресоване (якого воно стосується). Позивач до кола таких суб`єктів не належить. Таким чином, для правильного вирішення справи слід з`ясувати, чи порушене право ОСОБА_1 оскаржуваними розпорядженнями, та чи існує у неї в даному випадку законний інтерес, тобто інтерес, що має правовий характер Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті. Незгода позивача з оскарженими в цій справі розпорядженнями Богородчанського селищного голови № 18-к від 17.02.2022 та № 55-к від 05.05.2023 зводиться до таких доводів: селищна рада не приймала рішення про створення відділу чи сектору державного архітектурно-будівельного контролю як виконавчого органу селищної ради, а рішення ради про зміну в структурі селищної ради не є такими рішеннями; селищною радою порушено процедуру призначення ОСОБА_2 на посаду: конкурс на посаду начальника відділу оголошено ще до введення в дію нової структури апарату селищної ради; селищний голова не врахував невідповідність ОСОБА_2 до кваліфікаційних вимог начальника відділу; призначення начальником відділу передувало затвердженню положення про відділ ДАБК та посадової інструкції; попри відсутність правової підстави (рішення ради про створення виконавчого органу ради в сфері державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого положення про відділ, посадової інструкції начальника відділу) селищна рада звернулася до ДІАМ з проханням надати повноваження відділу. Обґрунтовуючи свої вимоги в частині порушеного права позивач в суді першої інстанції вказувала, що є співвласником земельної ділянки в місті Богородчани, на якій планує побудувати об`єкт громадської забудови. Позивач пояснила, що огляду на її попередній досвід відносин з органами селищної ради, вважає, що завідувач сектору ДАБК, який прийнятий на посаду в незаконний спосіб, може приймати незаконні рішення, оскільки не несе персональної відповідальності за прийняті рішення, а перекладає на колективний орган Богородчанську селищну рада. Якщо при подачі в майбутньому дозвільна або інша містобудівна документація буде підписана особою, призначеною незаконно до органу, який де-юре не існує, виникне правова невизначеність документи можуть бути визнані недійсними, що може призвести до призупинення або анулювання будівництва. Також позивач вказала на порушення правової визначеності та безпеки інвестицій, оскільки як забудівник не може гарантувати правомірність та сталість свого будівництва, що знижує інвестиційну привабливість проекту, ускладнює співпрацю з фінансовими установами, інвесторами та партнерами. Також позивач вказала, що як підприємець та член громади сплачує податки, які йдуть на фінансування посадової особи, призначеної в незаконний спосіб, з прямим порушенням її майнового інтересу; нелегітимне призначення керівника органу контролю створює ризики для зловживання владою; порушено її право на участь в формуванні місцевої політики на місцевому рівні; як активний учасник економічного життя громади позивач має право розраховувати, що владні рішення будуть прийняті з дотримання закону, прозоро та в інтересах громади. В підтвердження вказаних доводів позивач надала суду першої інстанції копії витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 221646029 від 27.08.2020 про набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку в місті Богородчани, площею 0,0398 га, містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта: нове будівництво громадської будівлі (торгового центру) на АДРЕСА_1 , замовник: ОСОБА_3 , виготовленого ФОП ОСОБА_4 , 2021р.; свідоцтва про народження НОМЕР_1 ОСОБА_5 , та свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 17.07.1997, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Також позивач, в підтвердження доводів щодо попереднього досвіду відносин з органами селищної ради, вказала на рішення у справах № 300/2130/24, № 300/8538/23, № 300/4583/23, де вона брала участь як представник позивача, третя особа. В суді першої інстанції пояснювала, що порушення своїх прав оскарженими розпорядженнями вважає те, що як співвласник майна земельної ділянки на якій разом з чоловіком ОСОБА_3 мають намір здійснити будівництво нежитлової комерційної будівлі. Проте в майбутньому можливі рішення, які прийматиме ОСОБА_2 , як незаконно призначений завідувач сектору державного архітектурно-будівельного контролю, можуть призвести до негативних правових наслідків для позивача. Також позивач вказувала на те, що як член громади має право розраховувати, що владні рішення будуть прийняті з дотримання закону, сплачені нею податки до місцевого бюджету витрачатимуся на легітимні цілі, а не фінансування незаконно призначених посадових осіб селищної ради. В підтвердження незаконності діяльності ОСОБА_2 на посаді завідувача сектору державного архітектурно-будівельного контролю селищної ради та порушення її прав як члена громади на належне функціонування органу місцевого самоврядування, фінансування лише легітимних органів селищної ради, позивач надала відеофайл, датований 08.01.2025, бесіди ОСОБА_1 з Богородчанським селищним головою, де ОСОБА_1 , як член Богородчанської селищної громади, просила надати пояснення щодо законності діяльності, зокрема, які функції після призначення на посаду виконує ОСОБА_2 , як завідувач сектору державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанскої селищної ради, та відповіді селищного голови на згадані запитання. Даючи оцінку доводам позивача про можливе в майбутньому порушення її прав з боку завідувача сектору державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради, як посадової особи призначеної на посаду з порушенням закону, в разі здійснення нею наміру здійснити спільно з чоловіком будівництво нежитлової комерційної будівлі, що потягне негативні правові наслідки для позивача, суд першої інстанції вірно зазначив, що в судовій практиці сформована усталена позиція про те, що судовому захисту підлягає саме порушене право. В спірному випадку як встановив суд вище, позивач не є учасником спірних відносин, а, отже, оскаржені в цій справі розпорядження щодо призначення третьої особи на посаду не породжують для неї жодних прав та обов`язків, тобто між сторонами відсутній правовий спір. Доводи щодо порушення в майбутньому прав позивача, пов`язаних з будівництвом об`єкта містобудування на належній її чоловікові земельній ділянці, фактично є припущеннями щодо можливих порушень в майбутньому з боку третьої особи, а не підтвердженням порушення фактично наявних прав на час винесення оскаржених позивачем розпоряджень. Доводи позивача щодо порушення її прав фактично зводяться до обґрунтування наявності в ОСОБА_1 законного інтересу, як члена громади, на належне, прозоре та законне функціонування органів селищної ради, щодо законності витрачання її коштів як платника податків на фінансування діяльності таких органів. З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Зі змісту наведеної правової норми випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень. Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а, отже, й матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб. В спірному випадку з пояснень сторін та досліджених доказів судом першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не брала участь в конкурсі та не претендувала на посади начальника відділу та завідувача сектору державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанської селищної ради. Також встановлено, що позивач не заявляла клопотань про участь в роботі конкурсної комісії як представник громадськості та член територіальної громади селища Богородчани. Як вірно зазначив суд першої інстанції, безпосередньо позивач не є потерпілою від оскаржуваних розпоряджень, оскільки вони не спричинило негативного впливу саме на позивача і вона не зазнала жодної реальної, конкретно визначеної правової шкоди. Тобто у позивача немає законного інтересу - інтересу, що має правовий характер. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не подано жодного доказу того, що між ОСОБА_2 , як завідувачем сектору державного архітектурно-будівельного контролю Богородчанскої селищної ради та ОСОБА_1 існують чи були в минулому правовідносини, пов`язані з його діяльністю на згаданій посаді. Щодо послання позивачки на її попередній негативний досвід відносин з органами селищної ради, що зокрема підтверджується судовими рішеннями в адміністративних справах, де ОСОБА_1 була представником позивача чи третьою особою на стороні позивача, то судом встановлено, що судові рішення у адміністративних справах: від 24.07.2024 у справі № 300/2130/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120780442), від 13.11.2024 у справі № 300/8538/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123339584), від 22.09.2023 у справі № 300/4583/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113659548) стосуються правомірності дій та бездіяльності сектору архітектури та містобудування Богородчанської селищної ради щодо ОСОБА_3 , тобто правомірності поведінки іншого органу селищної ради та її посадової особи. Отже, такий негативний досвід, на який посилається позивач, не свідчить про існування законного інтересу позивача щодо фактично наявного її майнового чи немайнового блага, а фактично зводяться, як наслідок, до інтересу щодо законності діяльності інших органів та посадових осіб селищної ради. Щодо пояснень позивача та поданих доказів (витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 221646029 від 27.08.2020, містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта: нове будівництво громадської будівлі (торгового центру) на АДРЕСА_1 , виготовленим ФОП ОСОБА_4 , 2021р.) про те, що ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_3 мають намір здійснити будівництво нежитлової комерційної будівлі, а рішення, які можливо будуть прийняті щодо вказаного будівництва ОСОБА_2 як завідувачем сектору державного архітектурно-будівельного контролю, який незаконно призначений на посаду, можуть призвести до негативних правових наслідків для позивача, то суд вважає такі доводи такими, що не свідчать про наявність правового, конкретно-визначеного законного інтересу позивача, а лише про суб`єктивне припущення ОСОБА_1 про можливе в майбутньому порушення її прав у разі здійснення будівництва вказаного вище об`єкта. Як вірно зазначав суд першої інстанції, решта доводів позивача фактично зводяться до інтересу ОСОБА_1 щодо законності діяльності органів та посадових осіб селищної ради. При цьому в цій частині доводи є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Позивач не обґрунтувала та довела поданими доказами свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої вона є, і для якої цей інтерес має значення. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 990/73/23 (провадження № 11-118заі23) зазначила, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. При цьому у вищевказаній постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 990/73/23 (провадження № 11-118заі23) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог. Апеляційний суд резюмує, що розв`язання спору по суті залежало саме від наявності у позивача суб`єктивних прав, які реально порушуються відповідачем внаслідок прийняття актів, що породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини. Відповідно, для вирішення справи, суд повинен був встановити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішень (розпоряджень) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача і що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача), однак вказані обставини встановлені не були. Апелянт покликається на те, що суд першої інстанції, вже після проведення підготовчого засідання, дослідження усіх доказів по суті справи, розгляду питання розподілу судових витрат, заслуховування сторін та виходу до нарадчої кімнати, фактично відмовився від постановлення рішення по суті, мотивуючи це відсутністю у позивача доведеного законного інтересу. Вважає таку правову позицію внутрішньо суперечною та такою, що суперечить самому змісту статті 238 КАС України. Апеляційний суд зазначає, що право суду закрити провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, передбачене п.1 ч.1 ст 238 КАС України. Справді, згідно ст.171 КАС України суд з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Однак, встановлення обґрунтованості та підставності позовних вимог (наявності порушених прав, свобод чи законних інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень) є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження провадження у справі. Варто звернути увагу, що право бути почутим є одним з ключових принципів справедливого судового розгляду, учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Суд першої інстанції, перевіривши доводи сторін здобутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, встановив дійсний зміст правовідносин , які неможливо було встановити на стадії відкриття провадження у справі. Суд обґрунтовано першочергово вирішив питання про відкриття провадження, однак в процесі судового розгляду, на підставі повно і всебічно встановлених обставин у справі, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, правильно вирішив, що провадження у даній справі підлягає закриттю. Колегія суддів резюмує, що оскільки за результатами судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що переданий на розгляд в цій справі спір перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, оскільки позивачка не обґрунтувала наявність порушеного законного інтересу, то провадження у справі підлягало закриттю. Також, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, судом першої інстанції вірно роз`яснено позивачу, що даний спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Щодо покликання апелянта на не вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за звернення до суду в розмірі 1934 грн Також, позивач заявою від 05.10.2025 просила відшкодувати їй за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 17250 грн та витрати на прибуття в судові засідання у справі у вигляді понесених витрат на купівлю пального в розмірі 823 грн, всього 18073 грн. Згідно з ч.2 статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Зі змісту статті 139 КАС України, яка встановлює загальні правила розподілу судових витрат, не вбачається визначення порядку розподілу судових витрат у випадку закриття провадження на підставі п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України. Як вказує Верховний Суд у постанові від 20.08.2025 у справі №580/532/25, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат у спірному випадку, суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли. Розглянувши доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд першої інстанції встановив наявність підстав для закриття провадження у справі саме згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України, та враховуючи принцип, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли, правильно виснував про можливість залишення понесених витрат на правничу допомогу, та пов`язаних з прибуттям позивача до суду, за стороною позивача. Стосовно сплаченого судового збору в суді першої інстанції, то є безпідставними посилання скаржника на п. 5 ч.1 ст. 7 Закону №3674-VI, як на підставу для повернення судового збору, адже згідно вказаної норми сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі. Відповідного клопотання позивачем до суду першої інстанції подано не було, що унеможливлювало здійснення останнім відповідної процесуальної дії під час вирішення питання про закриття провадження у справі. Апелянт покликається також на те, що суддя першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону при вирішенні заяви про відвід, самостійно вирішивши такий ухвалою від 23.06.2025. Перевіряючи доводи апелянта на предмет процесуальних порушень судом першої інстанції при вирішенні питання про відвід, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.3, 4 ст.40 КАС України, питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. На виконання вимог вказаної статті, ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовського Т.І від 23.06.2025, заяву про відвід від 19.06.2025 було визнано необґрунтованою та передано адміністративну справу № 300/2523/25 для вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу і визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 для розгляду заяви про відвід визначено суддю Івано-Франківського окружного адміністративного суду Гомельчука С.В. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у задоволенні заяви про відвід судді Боршовського Т.І. в адміністративній справі № 300/2523/25 відмовлено. Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів не встановила процесуальних порушень судом першої інстанції при вирішенні заяви про відвід судді, які можуть бути підставою для скасування рішення по суті спору. Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, у її задоволенні необхідно відмовити, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року про закриття провадження у справі № 300/2523/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Т. М. Димарчук судді О. М. Гінда П. І. Сало Повне судове рішення складено 15.05.26