Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/2549/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА (додаткова) ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" травня 2026 р. Справа№ 911/2549/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Євсікова О.О. суддів: Корсака В.А. Алданової С.О. без виклику представників сторін, розглядаючи заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторф» Байрака Р.В. про ухвалення додаткового рішення за апеляційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 (повний текст складено 26.12.2025) у справі № 911/2549/25 (суддя Удалова О.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторф» до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, про стягнення 1 000 000,00 грн, в с т а н о в и в т а к е. Короткий зміст і підстави заявлених вимог. 26.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрторф» (далі - Товариство) сформувало у системі «Електронний суд» заяву (за підписом заява представника Байрак Р.В.) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (далі - заява), в якій Товариство просить: визнати, що подана заява від 13.04.2026 стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи №911/2549/25 в суді апеляційної інстанції; врахувати, що у попередній заяві формулювання щодо «суду першої інстанції» є очевидною технічною опискою, яка не відповідає змісту заяви, поданим доказам та фактичним обставинам справи; поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткової постанови з огляду на необхідність усунення технічної неточності та забезпечення реалізації права на відшкодування судових витрат; ухвалити додаткову постанову у справі №911/2549/25, якою стягнути з Державної служби геології та надр України (далі - Служба) на користь Товариства 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується доданими до заяви від 13.04.2026 доказами. У заяві від 13.04.2026 Товариство зазначило, що 26.02.2026 його представник подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складає 40 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляційного суду відповідно ч. 8 ст. 129 ГПК України. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявник надав (в копіях) договір-доручення від 04.08.2025 про надання правової допомоги, додаткову угоду №2 від 19.02.2026, квитанцію №1 від 20.02.2026, акт №1/04-2026 від 10.04.2026 приймання-передачі наданої правової допомоги, які підтверджують те, що в зв`язку зі зверненням Служби до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 позивач фактично поніс витрати в розмірі 40 000,00 грн та виникли зобов`язання зі сплати представнику позивача гонорару успіху у розмірі 20 000,00 грн, всього 60 000,00 грн. Заявник вважає, що розмір понесених позивачем витрат співмірний зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду заяви по суті. 14.04.2026 Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду із заявою від 13.04.2026 (за підписом представника Байрак Р.В.), у якій просить ухвалити додаткову постанову у справі №911/2549/25, якою стягнути зі Служби на користь Товариства 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Також заявник просить долучити до матеріалів справи №911/2549/25 як докази документи (в копіях): договір-доручення від 04.08.2025 про надання правової допомоги, додаткову угоду №2 від 19.02.2026, квитанцію №1 від 20.02.2026, акт №1/04-2026 від 10.04.2026 приймання-передачі наданої правової допомоги. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 14.04.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2549/25 передано колегїї у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 відмовлено у прийнятті додаткової постанови за заявою Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2549/25. 27.04.2026 до апеляційної інстанції надійшла заява Товариства (за підписом представника Байрак Р.В.) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що розглядається. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 14.04.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2549/25 передано колегїї у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 27.04.2026 заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2549/25 передано колегїї у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 прийнято до розгляду заяву Товариства; розгляд заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №910/2549/25 постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи. Запропоновано учасникам справи надати свої заперечення щодо заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення. Позиції учасників справи. Служба надала відзив на заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення, у якому просить врахувати викладені у ньому доводи під час розгляду заяви та ухвалення додаткового судового рішення у справі №911/2549/25. Служба категорично не погоджується із заявленим розміром судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає його необґрунтованим, частково не пов`язаним із розглядом справи, неспівмірним та непропорційним. Служба зазначає, що інформація про кількість витраченого часу в розрізі наданих послуг у переліку виконаних дій та наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 04.08.2025 не надана. Безпідставним та необґрунтованим Служба вважає заявлення до відшкодування 40 000,00 грн за захист інтересів клієнта у справи №911/2549/25, вивчення апеляційної скарги Служби, підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу, у разі необхідності - участь у судових засіданнях, оскільки адвокат не брав участі в суді апеляційної інстанції у справі №911/2549/25. На думку Служби, вказана сума є завищеною та неспівмірною із наданим обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, без надання часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), оскільки фактично включає лише подання відзиву на апеляційну скаргу. Заява Товариства про ухвалення додаткового рішення не містить жодного обґрунтування того, що Товариство не могло передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. З огляду на вище зазначене, на підставі ч. 4, 5 ст. 127 ГПК України Служба заявила про необхідність зменшення вказаної складової суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Беручи до уваги неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, Служба вважає заявлену суму компенсації витрат надмірною. Обставини справи, встановлені апеляційним господарським судом. 07.08.2025 Товариство сформувало у системі «Електронний суд» позовну заяву, у якій просило Господарський суд Київської області стягнути зі Служби 1 000 000,00 грн гарантійного внеску. Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.08.2025 матеріали справи передано до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю. 04.09.2025 Господарський суд міста Києва своєю ухвалою прийняв позовну заяву Товариства до розгляду та відкрив провадження у справі. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства 1 000 000,00 грн гарантійного внеску. Стягнуто зі Служби на користь Товариства 12 000,00 грн судового збору. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2025, Служба звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог Служби заперечило, навело власні доводи на їх спростування, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване. Товариство також повідомило, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які воно понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становлять витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляційного суду відповідно ч. 8 ст. 129 ГПК України. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 апеляційну скаргу Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 залишено без змін. 13.04.2026 Товариство сформувало у системі «Електронний суд» заяву, у якій просить Північний апеляційний господарський суд ухвалити додаткову постанову у справі №911/2549/25, якою стягнути зі Служби на користь Товариства 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. До заяви заявник долучив (в копіях): договір-доручення від 04.08.2025 про надання правової допомоги, додаткову угоду №2 від 19.02.2026, квитанцію №1 від 20.02.2026, акт №1/04-2026 від 10.04.2026 приймання-передачі наданої правової допомоги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 відмовлено у прийнятті додаткової постанови за заявою Товариства про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2549/25. 26.04.2026 Товариство сформувало у системі «Електронний суд» заяву (за підписом заява представника Байрак Р.В.) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (далі - заява), в якій Товариство просить: визнати, що подана заява від 13.04.2026 стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи №911/2549/25 в суді апеляційної інстанції; врахувати, що у попередній заяві формулювання щодо «суду першої інстанції» є очевидною технічною опискою, яка не відповідає змісту заяви, поданим доказам та фактичним обставинам справи; поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткової постанови з огляду на необхідність усунення технічної неточності та забезпечення реалізації права на відшкодування судових витрат; ухвалити додаткову постанову у справі №911/2549/25, якою стягнути зі Служби на користь Товариства 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується доданими до заяви від 13.04.2026 доказами. Обґрунтування заяв, сформованих Товариством 13.04.2026 та 26.04.2026 у системі «Електронний суд», наведено вище за текстом цієї постанови. Апеляційний суд зважає на те, що ухвалою від 22.04.2026 відмовлено у прийнятті додаткової постанови за заявою Товариства від 13.04.2026 про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2549/25, але з тих підстав, що заявник просив відшкодувати витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Разом з тим із цією заявою були подані докази на понесення таких витрат саме в суді апеляційної інстанції, а отже строк подання таких доказів цілком відповідає вимогам ч. 8 ст. 129 ГПК України і відповідне питання має бути вирішене апеляційним судом з урахуванням попередніх заяв позивача. З наявних у справі матеріалів суд встановив таке. 04.08.2025 Товариство (клієнт) уклало з адвокатом Барайком Р.В. (адвокат) договір-доручення про надання правової допомоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого адвокат зобов`язався надати послуги з юридичного консультування та юридичного представництва в інтересах клієнта, а клієнт зобов`язується оплатити надані адвокатом послуги на умовах та у строки, визначені цим договором. Предметом цього договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту в усіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів. Згідно з п. 4.1 договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою сторін до цього договору (п. 4.2 договору). 19.02.2026 сторони підписали додаткову угоду №2, якою визначили предмет послуги, вартість та порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції у справі №911/2549/25, а саме: захист інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді при розгляді апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 за позовом Товариства до Служби про стягнення з Державного бюджету України сплаченого гарантованого внеску у розмірі 1 000 000,00 грн, а саме: вивчення наданої копії апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 та додатків до неї; підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 та інших необхідних процесуальних документів (за необхідністю); у разі виникнення необхідності, участь у судових засіданнях при розгляді апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25; вартість послуг: фіксована, 40 000,00 грн; гонорар успіху (2% від розміру суми стягнення у справі), якщо рішенням Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 буде залишено без змін; вартість послуги: фіксована, 20 000,00 грн. 10.04.2026 сторони підписали акт №1/04-2026 приймання-передачі наданої правової допомоги, згідно з яким адвокат передав, а клієнт прийняв послуги за договором на загальну суму 60 000,00 грн, а саме: захист інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді при розгляді апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 за позовом Товариства до Служби про стягнення з Державного бюджету України сплаченого гарантованого внеску у розмірі 1 000 000,00 грн, а саме: вивчення наданої копії апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 та додатків до неї; підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 та інших необхідних процесуальних документів (за необхідністю); у разі виникнення необхідності, участь у судових засіданнях при розгляді апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25; вартість послуг: фіксована, 40 000,00 грн. Згідно з квитанцією №1 від 20.02.2026 Товариство сплатило адвокату 40 000,00 грн на підставі договору та додаткової угоди №2. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 244 цього Кодексу. Відповідно до ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в т.ч. якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц). Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Суд виходить з того, що в силу приписів ст. 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, для надання якої в Україні діє адвокатура, а ст. 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону). Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Суд зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Суд, вирішуючи питання про судові витрати зробив, зокрема, такі висновки щодо застосування норм процесуального права: - право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (п. 1.20 постанови Верховного Суду від 19.07.2021 року у справі №910/16803/19); - процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №917/304/21). - відшкодування судових витрат, у т.ч., на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі (додаткова постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17). Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Суд виходить з того, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону). Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п. 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21). У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Колегія суддів також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Також ч. 4-6, 7, 9 ст. 129 ГПК України, визначають випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19). Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18). Отже, процесуальним законом передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст. 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи». Таким чином, розглядаючи заяву / клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядає конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Надані докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 75-79 ГПК України. Колегія суддів зазначає, що надані заявником докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в цілому у сукупності відповідають вимогам ст. 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими. Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Колегія суддів відзначає, що Товариство у відзиві зазначило, що понесло та очікує понести в зв`язку із розглядом справи витрати, які становлять витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40 000,00 грн. У заяві, що розглядається, Товариство заявило до стягнення зі Служби 60 000,00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Згідно з ч. 6 ст. 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Суд відзначає, що заявлена Товариством сума (60 000,00 грн) на третину перевищує суму судових витрат, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, і заявник у заяві, що розглядається, жодним чином не обґрунтував таке перевищення, зокрема те, що не міг його передбачити. За таких підстав суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства в частині, що перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку (60 000,00 грн - 40 000,00 грн = 20 000,00 грн). Щодо решти вимог заяви колегія суддів зазначає таке. Дослідивши докази, якими підтверджуються заявлена до стягнення загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір заявлених до стягнення витрат не є співмірним зі складністю цієї справи та складністю виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Так, надаючи послугу із захисту інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді під час розгляду апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 (вивчення наданої копії апеляційної скарги Служби на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 у справі №911/2549/25 та додатків до неї; підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу Служби та інших необхідних процесуальних документів (за необхідністю); у разі виникнення необхідності - участь у судових засіданнях при розгляді апеляційної скарги Служби), вартість якої сторони визначили у фіксованому розмірі 40 000,00 грн, адвокат фактично подав два документи - відзив на апеляційну скаргу та заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи. Зміст відзиву на апеляційну скаргу свідчить, що він фактично є поєднанням позовної заяви та відповіді на відзив, які Товариство подавало до суду першої інстанції. Позиція Товариства під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції була незмінною; апеляційна скарга Служби за своїм змістом майже тотожна відзиву на позовну заяву, а тому її вивчення не потребувало від адвоката додаткових зусиль; так само не потребували вивчення додатки до апеляційної скарги, оскільки вони фактично відсутні (додатками апеляційної скарги є докази сплати судового збору, докази направлення та довіреність). Оцінивши наведені заявником доводи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у загальній сумі 40 000,00 грн та подані на їх підтвердження докази, надавши оцінку дотриманню критеріїв формування розміру гонорару адвоката, з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданих адвокатом послуг, а також доводи поданого Службою відзиву, суд дійшов висновку, що заявлені у вказаній сумі витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України). Щодо заявленої до відшкодування суми додаткової оплати ("гонорару успіху адвоката") при ухваленні позитивного для клієнта (Товариство) рішення суд зазначає таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Верховний Суд у постанові від 01.07.2025 у справі №914/3455/23 звернув увагу, що особливим різновидом адвокатського гонорару визнається "гонорар успіху" - додаткова винагорода, що є платою адвоката за досягнення конкретного результату, обумовленого сторонами. Чинне законодавство, хоча й не містить визначення такого виду гонорару, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху", визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі такого виду винагороди, що відповідає принципу свободи договору та практиці Європейського суду з прав людини. Встановлюючи "гонорар успіху", сторонам договору достеменно не відомо, як буде вирішений судовий спір. Втім, за умови досягнення адвокатом заздалегідь визначеного результату, що прогнозується під час укладення договору, у клієнта виникає обов`язок сплатити додаткову грошову винагороду. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару успіху здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 30.09.2025 у справі №910/2461/24 звернув увагу на те, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" є розумність заявлених витрат, тобто обґрунтування розміру заявленої суми, а стягнення такої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату. Погоджений додатковий "гонорар успіху" є домовленістю клієнта і адвоката, а тому безумовно не підтверджує обсяг наданих послуг і виконаних робіт, як і не може свідчити про критерій реальності адвокатських витрат, щодо встановлення їхньої дійсності та необхідності саме в розмірі гонорару успіху зазначеного заявником. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (п. 135) зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18. У постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (п. 179, 180) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. А отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що до стягненню зі Служби на користь Товариства підлягають 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 74, 129, 244, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - У Х В А Л И В :

1. Стягнути з Державної служби геології та надр України (Україна, 03057, м. Київ, вул. Цедіка Антона, буд. 16, код 37536031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторф» (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 9/2, секція 7, код 45203419) 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У задоволенні решти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторф» відмовити.

2. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

3. Справу повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України. Головуючий суддя О.О. Євсіков Судді В.А. Корсак С.О. Алданова