Постанова 4851 № 440/12849/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 440/12849/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 30.01.26 по справі № 440/12849/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 30.08.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), з урахуванням раніше сплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44); зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше сплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що у спірний період він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На думку позивача, у період з 30.08.2022 по 20.05.2023 йому не у повному обсязі нараховане грошове забезпечення, а саме - без урахування збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Звернення позивача щодо перерахунку грошового забезпечення відповідач залишив без задоволення, внаслідок чого позивач звернувся до суду за захистом порушеного права. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 30.08.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також сплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше сплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30.08.2022 по 19.05.2023, а також сплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704 та здійснити виплату з урахуванням раніше сплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачем пропущено строки звернення до суду з позовною заявою. Вказує, що отримуючи грошове забезпечення щомісячно, військовослужбовець може (має право) знати його розмір і дані про це забезпечення (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачено йому грошове забезпечення в належному розмірі, порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті такого забезпечення і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк. Посилається на те, що у відповідача були відсутні підстави застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 1 січня календарного року. Посилається на правову позицію викладену в постановах Верховного Суду у справах № 200/3775/20-а, № 240/11952/19, № 200/3774/20-а та № 520/2781/2020. Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, зазначає, що оскільки з позивачем за його думкою не проведено повного розрахунку за грошовим забезпеченням, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, позовні вимоги в цій частині є передчасними. Від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у Збройних Силах України, будучи зарахованим до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджено довідкою від 25.09.2025 № 4996/1. У квітні 2025 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481.00 грн, 01.01.2023 2 684.00 грн. Військова частина НОМЕР_1 у листі від 21.05.2025 № 2599 повідомила, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу правомірно проведені з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2018 у розмірі 1 762.00 грн. До листа відповідачем додано довідку про грошове забезпечення за 2022 -2023 від 21.05.2025 № 2598. Посилаючись на протиправність дій відповідачів щодо обчислення складових грошового забезпечення за період військової служби з 30.08.2022 по 20.05.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, у розмірі 1 762.00 грн, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Суд зазначив, що посадовий оклад ОСОБА_1 та його оклад за військовим званням з 30.08.2022 до 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018»), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення усіх складових грошового забезпечення (зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, щомісячної премії), розмір яких залежав від розміру посадового окладу. Крім того, довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2025 № 2598 підтверджено, що позивачу у жовтні 2022 нарахована та сплачена грошова допомога на оздоровлення, а у грудні 2022 року - матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Також суд прийшов до висновку, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення на виконання судового рішення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за 20.05.2023, оскільки з цієї дати застосовується пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №

481. Погоджуюсь з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Щодо посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав у цій справі, колегія суддів зазначає наступне. Приписи ч. 1 ст. 122 КАС України визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. За правилами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст.122 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Водночас, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)…». Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вирішуючи питання застосування указаних правових норм у своєму взаємозв`язку з огляду на набрання чинності Законом №2352-ІХ, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дійшов висновку, що аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності 19.07.2022 Законом України № 2352-ІХ положення ст. 233 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ). Такий правовий підхід застосовано також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23. Окрім викладеного суд касаційної інстанції у згаданій вище постанові у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголосив на тому, що слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24:00 год 30.06.2023 скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався). Отже, у зв`язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30.06.2023 не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України. Водночас, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування наслідків відміни карантину, прийшла до висновку що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023. У підсумку суд касаційної інстанції у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дійшов висновку про необхідність застосування ст. 233 КЗпП України у наступні способи: - якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ); - з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023. Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом, визначеним у статті 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19). Так, відповідно до п. 3 розд. І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, грошовий атестат або довідка про грошові виплати. Військовослужбовцям, які прибули до військової частини для подальшого проходження служби, виплата надбавки за вислугу років здійснюється на підставі інформації про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті (п. 7 розд. ІV Порядку № 260). Отже, під час звільнення/переведення до подальшого проходження служби військовослужбовцям видається грошовий атестат, у якому зазначаються складові грошового забезпечення із відображенням у числових значеннях у гривні. Про те, що початком перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 є день ознайомлення військовослужбовця із грошовим атестатом, тобто, письмовим документом, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, з якого позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зазначив і Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, а також Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24. Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24 підкреслив, що він не заперечує того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 зазначила, що ст. 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду). Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами ст. 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. У вже неодноразово згаданій вище постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24 Верховний Суд дійшов висновку, що означена правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 не суперечить висновку Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку. Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними. У постанові від 29.04.2026 у справі № 240/19087/24 Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовними вимогами, що охоплюють період з 19.07.2022 по 20.02.2024 слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення останньої (отримання відповіді від відповідача) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо. Як вбачається з матеріалів справи Військова частина НОМЕР_1 у листі від 21.05.2025 № 2599 повідомила позивача, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу правомірно проведені з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2018 у розмірі 1 762.00 грн. До листа відповідачем додано довідку про грошове забезпечення за 2022 -2023 від 21.05.2025 № 2598. Позивач зазначає, що отримав лист Військової частини НОМЕР_1 листі від 21.05.2025 № 2599 лише 19.06.2025. Відповідачем протилежного до суду не надано. З позовною заявою позивач звернувся до суду : 16.09.2025. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів про доведення позивачеві інформації про розмір грошового забезпечення за спірний період, які б свідчили, що про порушення свого права позивач дізнався до 19.06.2025, тобто до отримання разом з листом Військової частини НОМЕР_1 у листі від 21.05.2025 № 2599 розгорнутих довідок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби з 30.08.2022 по 20.05.2023. Відповідачем не надано до суду доказів ознайомлення позивача з розміром та порядком розрахунку його грошового забезпечення. Враховуючи те, що у розпорядженні позивача до 19.06.2025 були відсутні відомості про порядок нарахування і виплату грошового забезпечення, а з адміністративним позовом у цій справі позивач звернувся до суду 16.09.2025 колегія суддів приходить до висновку, що позивачем дотримано строки звернення до суду з цими позовними вимогами. З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими. Відповідно до ст.1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. За приписами частини першої статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4.99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704). Постановою № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови № 103). Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №

704. Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін. Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 по справі № 380/13603/21 вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №

103. Верховний Суд дійшов висновку про те, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Крім того, Верховний Суд врахував, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022. У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. Зазначена правова позиція була також підтримана у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 120/965/22-а, від 21.12.2023 у справі № 520/8060/19 та від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню під час апеляційного перегляду справи. Отже, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону України № 2011-ХІІ. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2 102.00 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2 270.00 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2 481.00 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684.00 грн. Враховуючи те, що положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону України № 294-IX, у 2021 році Закону України № 1082-ІХ, у 2022 році Закону України № 1928-IX, у 2023 році - Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Отже, враховуючи викладене, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року. Разом з тим, грошове забезпечення позивача за період з 30.08.2022 до 19.05.2023 обчислене відповідачем без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення станом в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, а саме на 01.01.2018 (у розмірі 1 762.00 грн), що підтверджується матеріалами справи, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення. Належних доказів на спростування наведеного вище відповідачем не надано до суду. Відтак, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за спірний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника щодо правомірності нарахування грошового забезпечення із застосування прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018 (1 762.00 грн), є необґрунтованими. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 Постанови № 704 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Також колегія суддів зазначає, що усі складові грошового забезпечення (зокрема, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії, індексації грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, тощо), розмір яких залежав від розміру посадового окладу, також мають бути перераховані у сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до пункту 30.1 Порядку № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з приписами пункту 30.2 Порядку № 260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Пунктом 30.3 Порядку № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до пункту 33.1 розділу XXXIII Порядку № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Отже, виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою. Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з пунктом 14 абзацу 3 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. В силу приписів пунктів 5, 6 розділу ХХХІ Порядку № 260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Згідно з пунктом 3 розділу ХХХІІ Порядку № 260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону України № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: у зв`язку із закінченням строку контракту. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (премії), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за дні невикористаної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби безпосередньо залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою. З викладеного слідує, що щомісячні додаткові види грошового забезпечення (премії), грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація за дні невикористаної відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби мають обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Як вбачається з Довідки військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2025 № 2598 позивачу у жовтні 2022 нарахована та сплачена грошова допомога на оздоровлення, а у грудні 2022 року - матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Посилання апелянта на приписи п. 4 Постанови № 704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023 № 481, є помилковими з огляду на наступне. Так, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини. Пунктом 2 вказаної Постанови внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762.00 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що вказана постанова Уряду України набрала чинності 20.05.2023, проте як спірні правовідносини виникли до її прийняття. Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, колегія суддів зазначає наступне. Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Аналіз наведених вище пунктів 2 - 3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Отож, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення на виконання цього судового рішення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №

44. Вказана позиція суду узгоджується із висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 по справі № 440/12849/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко