Постанова 4851 № 440/13588/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2025 р. Справа № 440/13588/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2024, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/13588/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 20 грудня 2017 року по 23 серпня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі № 440/13588/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні . Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 грудня 2017 року по 23 серпня 2023 року у розмірі 24281,95 грн (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят одна гривня дев`яносто п`ять копійок), з урахуванням обов`язкових відрахувань. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 серпня 2023 року Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 23 серпня 2023 року включно за весь час затримки виплати. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі № 440/13588/23 скасувати та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на те, що спір щодо невиплаченої індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 20.12.2017 при звільненні позивача виник більш ніж через 5 (п`ять) років після виключення із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, за доводами відповідача, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Окрім того, за доводами відповідача стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, адже за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним. Водночас, відповідачем зауважено на принципи розумності, справедливості та пропорційності, які слід застосувати при обрахунку сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, з посиланням на висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19. Також за позицією відповідача нарахування та виплата грошового забезпечення за період проходження військової служби Позивача у ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснювалась виключно з дотриманням вимог керівних документів, розпоряджень вищестоящого командування, за наявності відповідних бюджетних призначень. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 20.12.2017 №264 військовослужбовця військової служби за контрактом старшого сержанта ОСОБА_1 , на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 20.12.2017 №17-РС звільненого з військової служби у запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням вимог підпункту «і» пункту 1 частини восьмої цієї самої статті за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 20 грудня 2017 року виключено із списків особового складу відділу, знято з всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі № 440/5931/23 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року. На виконання рішення суду від 17.07.2023 № 440/5931/23 відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року у розмірі 71331,98 грн., що не заперечується сторонами. Позивач, вважаючи протиправними дії щодо не нарахування та не виплати ІНФОРМАЦІЯ_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що є протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим із врахування принципу співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку прийшов до висновку стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 грудня 2017 року по 23 серпня 2023 року у розмірі 24281,95 грн (51,02% від 47593,00 грн (182 днів х 261,50 грн). Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) (в редакції на момент звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. В силу статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає шість місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні, та такі правовідносини не припиняються прийняттям судового рішення щодо стягнення належних працівнику сум на день звільнення. Із матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_7 , звідки 20.12.2017 був звільнений (у зв`язку із закінченням строку контракту) (а.с. 8-9 том 1). Вважаючи, що при звільненні з позивачем не було виплачені всі належні йому суми, останній 11 травня 2023 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року у справі № 440/5931/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року з урахуванням місяця підвищення грошових доходів - січень 2008 року. В Єдиному державному реєстрі судових рішень дані про оскарження рішення у справі № 440/5931/23 відсутні. На виконання вказаного судового рішення відповідачем перераховано позивачу суму 71 331,93 грн (а.с. 10 том 1), які надійшли позивачу 23.08.2023. Дані обставини відповідачем не спростовані. Таким чином, повний фактичний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено саме 23.08.2023. З приведеного вище вбачається, що відповідачем дійсно не проведено виплату всіх належних позивачу сум при звільненні, а отже не було виконано обов`язок щодо повного фактичного розрахунку із працівником, у зв`язку з чим є підстава для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку. За цих обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, оскільки вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку №100, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного. Так, за сталою практикою Верховного Суду, зокрема, яка приведена у справі 400/7201/21 (постанова від 19.09.2024), індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Підпунктом "л" пункту 1 розділу І Порядку № 100 передбачено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. В той же час, порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам врегульований наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі- Порядок №260). Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. В той же час, вказані нормативно-правові акти не містять порядку для підрахунку середнього грошового забезпечення для військовослужбовців Відтак, з огляду на відсутність чітко визначеного порядок для підрахунку середнього грошового забезпечення для військовослужбовців, колегія суддів зазначає, що при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця застосуванню підлягають, як положення Порядку №100, так і норми Порядку №260. Застосування Порядку №100 при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не суперечить позиціям Верховного Суду, які приведено, зокрема, у справах №420/436/22 (постанова від 27.07.2023). Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про те, що виплата індексації не є підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку №100. Водночас, з огляду на відсутність доводів в апеляційній скарзі відповідача щодо обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів в силу приписів статті 308 КАС України в даній частині рішення суду першої інстанції не переглядає. При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача щодо зменшення розміру стягненої суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів не бере до уваги, оскільки при обрахунку остаточної суми що підлягає стягненню з відповідача в рахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції було застосовано принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, та зменшено відповідний розмір. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що положення статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки право на грошове забезпечення виникла вже на підставі рішення суду, тобто в порядку виконання судового рішення, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що нарахування та виплата грошового забезпечення за період проходження військової служби позивача здійснювалась відповідачем виключно з дотриманням вимог керівних документів, розпоряджень вищестоящого командування, за наявності відповідних бюджетних призначень, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відсутність фінансування не спростовує обов`язок суб`єкта владних повноважень на виконувати чинні норми законодавства, в тому числі щодо нарахування на виплати індексації грошового забезпечення у відповідному розміру. Окрім того, колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідача відсутні доводи з приводу вимог позову ОСОБА_1 щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 233 серпня 2023 року, у зв`язку з чим, в цій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається. Інші доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норм матеріального чи процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19). Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 по справі № 440/13588/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій