Постанова 4851 № 520/28054/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 р. Справа № 520/28054/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 04.03.26 по справі № 520/28054/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі ГУ ДСНС в Харківській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 8) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 квітня 2024 року по 30 вересня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 129827 (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн 52 коп.; - зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 8) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 квітня 2024 року по 30 вересня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 129827 (сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн 52 коп; - стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області код ЄДРПОУ 38631015 (61013, м.Харків, вул. Шевченка, 8) на користь ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що внаслідок не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні зі служби у ГУ ДСНС у Харківській області (26.04.2024) за рахунок невиплати грошового забезпечення у належному розмірі, що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі № 520/33801/24, на виконання якого відповідачем лише 30.09.2025 виплачено належні позивачу кошти у розмірі 172232,43 грн, наявні підстави для зобов`язання відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 129827,52 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №520/28054/25 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61013, код ЄДРПОУ 38631015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61013, код ЄДРПОУ 38631015) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91840 (дев`яносто одна тисячі вісімсот сорок) грн 21 коп. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61013, код ЄДРПОУ 38631015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 520/28054/25, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки до суду ОСОБА_1 звернувся лише 21.10.2025, у той час як остаточний розрахунок з ним проведений 26.04.2024, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. По суті предмету спору зазначив про відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки норми трудового законодавства не розповсюджуються на військових, у тому числі і співробітників ДСНС України, а застосуванню підлягають виключно норми спеціального законодавства. Крім того, зауважив, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як до так і після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, а при здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, при цьому, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області. У відповідності до наказу ГУ ДСНС України в Харківській області від 26 квітня 2024 року № 198 по особовому складу, позивач звільнений зі служби за підпунктом 1 пункту 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 (у зв`язку із закінченням строку контракту), та згідно з наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області від 26 квітня 2024 року № 198 (по особовому складу) позивача з 26 квітня 2024 року виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі №520/33801/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61013, ЄДРПОУ 38631015) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо зменшення відсоткового розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, грошової допомоги на соціально-побутові питання за 2022-2023 роки, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі № 520/12279/24. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, грошової допомоги на соціально-побутові питання за 2022-2023 роки, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, установлених наказами: від 11.02.2020 № 57 - 102% посадового окладу, від 10.03.2020 № 92 - 102% посадового окладу, від 09.04.2020 № 124 - 66% посадового окладу, від 08.05.2020 № 148 - 102% посадового окладу, від 09.06.2020 № 180 - 102% посадового окладу, від 09.07.2020 № 214 - 102% посадового окладу, від 11.08.2020 № 249 - 102% посадового окладу, від 11.09.2020 № 276 - 102% посадового окладу, від 12.10.2020 № 302 - 102% посадового окладу, від 10.11.2020 № 329 - 102% посадового окладу, від 10.12.2020 № 361 - 102% посадового окладу, від 11.01.2021 № 14 - 102% посадового окладу, від 10.02.2021 № 47 - 119% посадового окладу, від 10.03.2021 № 94 - 119% посадового окладу, від 09.04.2021 № 136 - 119% посадового окладу, від 11.05.2021 №175 - 119% посадового окладу, від 10.06.2021 № 220 - 119% посадового окладу, від 06.07.2021 № 267 - 119% посадового окладу, від 10.08.2021 № 328 - 119% посадового окладу, від 10.09.2021 № 358 - 119% посадового окладу, від 08.10.2021 №392 - 119% посадового окладу, від 10.11.2021 № 430 - 119% посадового окладу, від 10.12.2021 № 484 - 119% посадового окладу, від 10.01.2022 № 5 - 119% посадового окладу, від 21.02.2022 № 63 - 158% посадового окладу, від 09.03.2022 № 88 - 158% посадового окладу, від 11.04.2022 № 190 - 158% посадового окладу, від 11.05.2022 № 238 - 158% посадового окладу, від 10.06.2022 №285 - 158% посадового окладу, від 08.07.2022 №340 - 158% посадового окладу, від 09.08.2022 №378 - 158% посадового окладу, від 09.09.2022 № 456 - 158% посадового окладу, від 09.10.2022 № 490 - 158% посадового окладу, від 08.11.2022 № 544 - 158% посадового окладу, від 07.12.2022 № 637 - 158% посадового окладу, від 23.01.2023 № 35 - 230% посадового окладу, від 13.02.2023 № 74 - 374% посадового окладу, від 10.03.2023 № 110 - 374% посадового окладу, від 10.04.2023 № 164 - 374% посадового окладу, від 09.05.2023 № 210 - 374% посадового окладу, від 09.06.2023 № 271 - 374% посадового окладу, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі №520/12279/24 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення. Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року по справі № 520/33801/24 позивачу 30.09.2025 виплачено суму грошового забезпечення у розмірі 172232,43 грн. Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ГУ ДСНС у Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки на дату звільнення позивача зі служби відповідачем не проведений остаточний розрахунок у повному обсязі, а здійснений він лише на виконання рішення суду 30.09.2025, у зв`язку з чим, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України. При цьому, судом враховано норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діє після 19.07.2022 та правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, у зв`язку з чим застосовано принцип співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та визначено суму середнього заробітку, яка підлягає до виплати позивачу на рівні 91840,21 грн. Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91 840 (дев`яносто одна тисячі вісімсот сорок) грн 21 коп, а не 129827 грн 52 коп., як просив позивач, що слугувало підставою для часткового задоволення позовних вимог. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. З приводу доводів відповідача про порушення позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого приписами частини 5 статті 122 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду. Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, колегія суддів дійшла висновку, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку дійсно обмежується місячним строком відповідно до приписів частини п`ятої статті 122 КАС України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 по справі № 320/26833/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню апеляційним судом при вирішенні спірних правовідносин. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 у справі № 200/5338/19-а. Колегією суддів встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 30.09.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі № 52033801/24, що підтверджується наявним у матеріалах електронної справи скріншотом з мобільного банківського застосунку позивача. Тобто, останнім днем строку звернення до суду з цим позовом є 30.10.2025. До суду з цим позовом позивач звернувся 21.10.2025 за допомогою засобів системи Електронний суд, тобто з дотриманням місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, отже доводи відповідача про зворотне спростовуються дослідженими матеріалами справи та встановленими обставинами, а тому підлягають відхиленню як неприйнятні. Щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Колегія суддів зауважує, що у зв`язку із звільненням позивача зі служби у ГУ ДСНС у Харківській області та відповідно виключення з 26.04.2024 з усіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин). Враховуючи, що на дату виключення (26.04.2024) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі через недоотриману суму грошового забезпечення за 2020-2023 роки у розмірі 172232,43 грн, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішення суду 30.09.2025, наявні підстави для застосування до ГУ ДСНС у Харківській області наслідків статті 117 КЗпП України. Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення ГУ ДСНС в Харківській області, як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання. Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності ГУ ДСНС у Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. За правилами пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої Наказом МВС України від 20.07.2018 за № 623, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні (30.09.2025), періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 27.04.2024 (з дня, наступного за датою звільнення) по 29.09.2025 включно (день, що передує даті виплати). Колегія суддів вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла після 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У вищенаведеній постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі до періоду з 27.04.2024 по 27.10.2024 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 26.04.2024, тобто, двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2024 року (29 календарних днів) та березень 2024 року (31 календарний день). Відповідно до наявної в матеріалах електронної справи архівної відомості № 1 за період з квітня 2023 року по квітень 2024 року розмір грошового забезпечення для обрахунку середньоденного грошового забезпечення склав: - у лютому 2024 року 21283,30 грн; - у березні 2024 року 21283,30 грн. Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням складає 709,44 грн ((21283,30 грн + 21283,30 грн) / 60 календарних днів). Враховуючи дату звільнення позивача (26.04.2024) та приписи чинної редакції статті 177 КЗпП України, якими після 19.07.2022 обмежено період, за який можливо притягнути роботодавця до відповідальності 6 місяцями, період затримки розрахунку при звільненні з 27.04.2024 по 27.10.2024 становить 184 дні. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 27.04.2024 по 27.10.2024, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. З наявної у матеріалах електронної справи архівної відомості № 1 за період з квітня 2023 року по квітень 2024 року, колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено відповідачем 72566,60 грн грошового забезпечення. При цьому, виплачена на виконання судового рішення у справі № 520/33801/24 сума грошового забезпечення складає 172232,43 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 244799,08 грн (72566,60 грн + 172232,43 грн). Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 172232,48 грн у процентному виразі дорівнює 70,36 % від 244799,08 грн. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 184 дні затримки виплати грошового забезпечення (за період з 27.04.2024 по 27.10.2024) склав 130536,96 грн (184 дні х 709,44 грн), враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 27.04.2024 по 27.10.2024 підлягають кошти у сумі 91840,21 грн (70,36% від 130536,96 грн). Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії. Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З огляду на те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.10.2024, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ДСНС в Харківській області виплатити позивачу такий середній заробіток. Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2024 по 27.10.2024 та не оскарження позивачем обраного судом першої інстанції способу захисту порушених прав ОСОБА_1 шляхом зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91840 (дев`яносто одна тисячі вісімсот сорок) грн 21 коп., колегія суддів не вбачає підстав для його зміни. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 520/28054/25 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій