Постанова КЦС ВС № 759/11754/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Київ справа № 759/11754/23 провадження № 61-14589 св 25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Дар`ї Ігорівни, на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила суд стягнути з останнього на свою користь борг у розмірі 535 000,00 доларів США. В обґрунтування позову зазначала, що у березні 1997 року, перед її переїздом до США, вона залишила ОСОБА_3 власні грошові кошти у розмірі 535 000,00 доларів США. Протягом 2000-х років, скориставшись її порадами, ОСОБА_3 став власником декількох юридичних осіб, які вели успішний комп`ютерний бізнес. У 2018 році їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 вийшов з більшості юридичних осіб і ці компанії були закриті без погодження з нею. У цей час вона наполягла на видачі ОСОБА_3 розписки, якою він би підтвердив факт отримання у борг зазначених вище грошових коштів та зобов`язання їх повернення. До позовної заяви додано відповідну розписку від 03 листопада 2018 року, яка, на думку позивача, підтверджує факт наявності між ними правовідносин із договору позики. У вищевказаній розписці від 03 листопада 2018 року, яка складена і підписана ОСОБА_3 , останній підтвердив, що отримав у борг від ОСОБА_1 535 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути на її вимогу. У травні 2023 року вона звернулася до ОСОБА_3 із проханням переказати їй 535 000,00 доларів США, однак останній у телефонній розмові повідомив, що у зв`язку з фінансовими проблемами не може переказати їй грошові кошти. Вона направила ОСОБА_3 письмову вимогу про негайне повернення грошових коштів, у відповідь на яку ОСОБА_3 повідомив, що в розписці не зазначено строк повернення грошових коштів, відтак він має право повернути позику протягом 3 років. Позивач указувала, що ОСОБА_3 не виконав свої зобов`язання і не повернув отримані в позику грошові кошти, які повинен був повернути у семиденний строк від дня пред`явлення відповідної вимоги (частина друга статті 530 ЦК України). З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити. Короткий зміст судових рішень Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у складі судді Журибеди О. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь громадянки США ОСОБА_1 борг у розмірі 535 000,00 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконала свої зобов`язання за договором позики (розписка від 03 листопада 2018 року), а ОСОБА_3 свої зобов`язання не виконав, отримані в борг грошові кошти не повернув. Тому у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 535 000,00 доларів США. При цьому відповідач визнає факт підписання розписки від 03 листопада 2018 року. Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду України. На виконання вищевказаного рішення суду видано відповідні виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2). 20 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор - ОСОБА_1 , передає у власність новому кредитору - ОСОБА_2 , а новий кредитор приймає у власність права вимоги до ОСОБА_3 на суму 535 000,00 доларів США та 13 420,00 грн, які підтверджені та встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у справі № 759/11754/23. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року замінено вибулого стягувача - ОСОБА_1 , на правонаступника - ОСОБА_2 , у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_3 боргу у розмірі 535 000,00 доларів США та судового збору у розмірі 13 420,00 грн. У червні 2024 року представник особи, яка не брала участі у розгляді справи, - ОСОБА_4 , - адвокат Войтенко І. В., подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просив суд скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною закрито на підставі пункту 3 частини першої статі 362 ЦПК України, у зв`язку з тим, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника не вирішувалося. Постановою Верховного Суду від 19 березня 2025 року скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року та передано справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-17672св24). Верховний Суд уважав висновки апеляційного суду про закриття провадження у справі передчасними, так як суд не з`ясував питання про штучний характер пред`явленого позову, який направлений на недопущення справедливого та законного поділу спільного майна подружжя (справа № 362/1505/18), шляхом приховання майна, фабрикування обставин справи, приховання майна на яке може бути звернуто стягнення. Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130,00 грн). Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договір позики, оформлений розпискою від 03 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час перебування останнього в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 (з 07 червня 2002 року по 18 грудня 2018 року). Тобто вимоги ОСОБА_1 стосуються прав та обов`язків ОСОБА_4 , а ухвалене районним судом рішення стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог можуть вирішуватися лише за належного суб`єктного складу учасників справи. Апеляційний суд застосував відповідні норми СК України та ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду. Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено апеляційним судом із урахуванням статей 133, 141 ЦПК України. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 63 200,00 грн. Виправлено описку у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, вирішено вважати написаним правильно: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130,00 грн» замість: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130,00 грн». Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, про що просила ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з позивача (його правонаступника) на її користь 63 200,00 грн витрат на правничу допомогу, які понесено у суді апеляційної інстанції. Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності та співмірності таких витрат. Крім того, у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року помилково зазначено, що судовий збір, сплачений ОСОБА_4 за подання апеляційної скарги, підлягає стягненню з ОСОБА_1 (стаття 269 ЦПК України). Відповідні судові витрати повинні бути стягнуті на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_2 , як правонаступника позивача. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду У листопаді 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кир`ян Д. І., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року залишити в силі. У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати. Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначено неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Д. І., на постанову апеляційного суду та ОСОБА_2 на додаткову постанову апеляційного суду. Витребувано справу із Святошинського районного суду м. Києва. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови апеляційного суду та додаткової постанови апеляційного суду відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання. У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року задоволено частково. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року виключно в частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційні скарги Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Д. І., на постанову суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі (провадження № 61-17672св24), не надав оцінку доводам апеляційної скарги та поданим сторонами доказам. Вважає, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, не відмежував особисті зобов`язання кожного з подружжя від спільних їхніх зобов`язань. У спірних правовідносинах борг виник у відповідача задовго до шлюбу, на цей борг не поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. Апеляційний суд не врахував, що договір позики вважається укладеним не з моменту складення розписки, а з моменту передачі грошових коштів. При цьому апеляційний суд не врахував судову практику Верховного Суду, сформовану у подібних справах. Касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно стягнув з неї на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу, понесені останньою в суді апеляційної інстанції. У заяві про ухвалення додаткової постанови представник Лічман-Лапань С. В. просив суд стягнути витрати на правничу допомогу не з неї, а з ОСОБА_3 . Заявником не змінювалися вимоги поданої заяви. Тому суд апеляційної інстанції вийшов за межі заявлених вимог. Крім того, судом порушено принцип співмірності витрат. Розмір витрат (63 200,00 грн) є завищеним. Документи, подані на підтвердження цього розміру, містять суперечності. При цьому ОСОБА_4 не могла сплатити адвокату таку суму грошових коштів, так як не має офіційного доходу у відповідному розмірі. Зазначає, що вона не була повідомлена про надходження до суду заяви про ухвалення додаткового судового рішення, в системі «Електронний суд» документи їй не направлялися. Тобто вона була позбавлена можливості подати заперечення проти заявленого ОСОБА_4 розміру витрат на правничу допомогу. Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Д. І., на постанову суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права й встановив усі фактичні обставини у справі. Крім того, ОСОБА_4 понесла витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 45 000,00 грн. При цьому вказано, що докази понесення цих витрат буде надано у визначений процесуальним законом спосіб (частина восьма статті 141 ЦПК України) У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суд апеляційної інстанції вірно здійснив розподіл витрат на правничу допомогу. Крім того, ОСОБА_4 понесла витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, про що вказано у відзиві на постанову суду апеляційної інстанції. Інші процесуальні заяви, які надійшли до Верховного Суду У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., про повернення касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Д. І., на постанову суду апеляційної інстанції особі, яка її подала відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України (касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено). Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, так як касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Д. І., на постанову суду апеляційної інстанції була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження (ухвала від 27 листопада 2025 року) та необхідність надання відповідної правової оцінки доводам касаційної скарги під час касаційного перегляду справи, що й зроблено у цій постанові. У грудні 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду окремі пояснення, в яких виклала власні аргументи щодо вищевказаних відзивів на касаційні скарги. Представник ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., подав у березні 2026 року до Верховного Суду окремі клопотання про залишення зазначених вище пояснень ОСОБА_2 без розгляду. У березні 2026 року ОСОБА_2 подала додаткові пояснення до касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції. Вказані додаткові пояснення по суті є доповненням до касаційної скарги, вони подані до Верховного Суду поза строком на касаційне оскарження, а питання про поновлення цього строку не ставиться, тому вони залишаються без розгляду (див.: пункти 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження №14-184цс20)). Фактичні обставини справи, встановлені судами 03 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики у формі розписки, відповідно до якого ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 535 000,00 доларів США та зобов`язався повернути їх на вимогу. ОСОБА_1 у позовній заяві посилалася на те, що вказані грошові кошти ОСОБА_3 вона передала ще у 1997 році. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила суд стягнути з останнього на свою користь борг у розмірі 535 000,00 доларів США. У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_3 позов визнав. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь громадянки США ОСОБА_1 борг у розмірі 535 000,00 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420,00 грн. На виконання вищевказаного рішення суду видано відповідні виконавчі листи та відкрито виконавчі провадження (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2). 20 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор - ОСОБА_1 , передає у власність новому кредитору - ОСОБА_2 , а новий кредитор приймає у власність права вимоги до ОСОБА_3 на суму 535 000,00 доларів США та 13 420,00 грн, які підтверджені та встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у справі № 759/11754/23. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року замінено вибулого стягувача - ОСОБА_1 , на правонаступника - ОСОБА_2 , у виконавчих провадженнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 щодо стягнення з ОСОБА_3 боргу у розмірі 535 000,00 доларів США та судового збору у розмірі 13 420,00 грн. У червні 2024 року представник особи, яка не брала участі у розгляді справи, - ОСОБА_4 , - адвокат Войтенко І. В., подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просив суд скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року у складі судді Поліщук Н. В. апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною закрито на підставі пункту 3 частини першої статі 362 ЦПК України, у зв`язку з тим, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника не вирішувалося. Постановою Верховного Суду від 19 березня 2025 року скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року та передано справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-17672св24). Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130,00 грн). Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 63 200,00 грн. Виправлено описку у мотивувальній та резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, вирішено вважати написаним правильно: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130,00 грн» замість: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20 130,00 грн».

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційні скарги задоволенню не підлягають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. І. Щодо касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 20 грудня 2023 року, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , про стягнення боргу у розмірі 535 000,00 доларів США. У позові, разом із іншим, було зазначено, що позивачем надано грошові кошти ОСОБА_3 у борг у 1997 році, розписку про що складено у 2018 році. Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору у 2023 році, однак відповідач відповідні вимоги позивача не виконав. Відповідач, у свою чергу, визнав позов і не заперечував проти його задоволення (а. с. 36-37, 44, т. 1). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі, проте суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки) - адвоката Войтенка І. В., задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Зазначена норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16 (провадження № 61-47768св18) вказано, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки у тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Апеляційний суд, вирішуючи питання про те, чи вирішувалося судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 , яка подала апеляційну скаргу, надав оцінку предмету і підставам позову, доводам апеляційної скарги, а також урахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 07 червня 2002 року до 18 грудня 2018 року. Розписку про отримання в борг грошових коштів ОСОБА_3 склав у листопаді 2018 року, тобто за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 . Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Верховний Суд звертає увагу на те, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Зміст статті 541 ЦК України свідчить про те, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства. До вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12. ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі вказувала, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються її прав та обов`язків, оскільки вона перебувала у шлюбних відносинах із позичальником станом на час укладення ним договору позики з ОСОБА_1 . Апеляційний суд урахував, що позовних вимог до ОСОБА_4 заявлено не було, вона не мала статусу відповідача у справі, а тому не мала можливості подати свої пояснення та заперечення по суті спору. Отже, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_4 , тобто особи яка не брала участі у справі, а також про скасування рішення районного суду та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені. На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2026 року у справі № 548/2743/24, провадження № 61-16334св25. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив про те, що ним не надавалася оцінка доводам апеляційної скарги по суті, так як рішення районного суду було скасовано з процесуальних підстав. Із цих самих підстав Верховний Суд не надає правову оцінку доводам касаційної скарги, які стосуються заявлених позовних вимог по суті вирішення спору. Верховний Суд наголошує, що посилання касаційної скарги на інші судові справи, в яких ОСОБА_4 не довела факт використання грошових коштів за іншими договорами позики в інтересах сім`ї не мають правового значення при вирішення процесуального питання про те, що впливає рішення районного суду у цій справі на її права й обов`язки. Суд може з`ясувати це питання лише під час вирішення справи по суті за належного суб`єктного складу відповідачів. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попередні судові рішення у справі, а справу направлено на новий апеляційний розгляд (постанові від 19 березня 2025 року, провадження № 61-17672св24). Цим самим суд виконав вимогу частини п`ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими й відхиляються Верховним Судом. Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми права при розгляді справи. Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують. ІІ. Щодо касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Войтенка І. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено й стягнуто з ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_5 ) на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 63 200,00 грн. Крім того, виправлено описку у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року, зокрема, у частині стягнення судового збору за подання апеляційної скарги саме з ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_1 , а не з останньої. ОСОБА_2 зазначає про те, що апеляційний суд безпідставно стягнув з неї на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу, понесені останньою в суді апеляційної інстанції. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) та інших. Указана судова практика Верховного Суду є незмінною. Про факт понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та їх орієнтовний розмір представник Лічман-Лапань С. В. зазначив в апеляційній скарзі (а. с. 1-12, т. 2). Представник Лапань М. О. подав відзив на вказану апеляційну скаргу, в якому викладено, у тому числі, аргументи щодо витрат на правничу допомогу (а. с. 108-110, т. 2). У вересні 2025 року представник ОСОБА_4 подав до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового судового рішення (а. с. 38-41, т. 4). Вказану заяву направлено засобами поштового зв`язку учасникам справи, у тому числі, ОСОБА_2 (а. с. 49, т. 4). Указане спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 , як правонаступника позивача, на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу у заявленому останньою розмірі. Указаний розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. При цьому суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 466/4361/20, провадження № 61-360св24). Отже, Верховний Суд, з урахуванням наведеного, вважає, що суд апеляційної інстанції правильно здійснив розподіл судових витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції. Такі висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку вірно враховано судом апеляційної інстанції. Доводи відповідної касаційної скарги зазначених вище висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, а тому відхиляються Верховним Судом. При цьому, як уже зазначалося у цій постанові, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Отже, посилання ОСОБА_2 про фінансову неможливість ОСОБА_4 сплатити розмір витрат на правничу допомогу не мають правового значення й відхиляються Верховним Судом. Крім того, саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. ОСОБА_2 у визначений процесуальним законом спосіб не заперечила проти заявлено іншою стороною розміру витрат на правничу допомогу. У пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано. Загальні заперечення щодо заяви про розподіл витрат на правничу допомогу не можуть бути правовою підставою для зменшення розміру цих витрат, так як принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19). Висновки Верховного Суду З урахуванням вищевказаного, доводи касаційних скарг є необґрунтованими, судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законності та обґрунтованості. Доводи касаційних скарг спростовуються вищенаведеними нормами права, судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Такі доводи зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. При цьому суд апеляційної інстанції застосував релевантну судову практику Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із урахуванням вищенаведеного, правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду постанову апеляційного суду та додаткову постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін. Щодо поновлення виконання судових рішень Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування цих судових рішень у відповідній частині, тому виконання судових рішень у цій частині підлягає поновленню. Щодо судових витрат Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, тому розподіл судових витрат на користь заявника касаційних скарг Верховим Судом не здійснюється. Разом із цим, Верховний Суд ураховує, що у відзивах на касаційні скарги зазначено про те, що ОСОБА_4 понесла витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, вказано їхній орієнтовний розмір. При цьому вказано, що докази понесення цих витрат буде надано у визначений процесуальним законом спосіб (частина восьма статті 141 ЦПК України) Тому розподіл цих витрат на правничу допомогу за розгляд справи у Верховному Суду не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Кир`ян Дар`ї Ігорівни, та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у частині стягнення з ОСОБА_2 судових витрат. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк