Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/6515/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5165/26 Справа № 213/6515/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 лютого 2026 року, - В С Т А Н О В И В У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (надалі ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 уклав 13.09.2023 року кредитний договір №13.09.2023-100000623, згідно з умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 11 000,00 грн на споживчі цілі. Проте, свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та процентів за користуванням ними не виконує, має заборгованість, чим порушує норми законодавства та умови кредитних договорів. Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договорами у загальному розмірі 28049,92 грн. та понесені судові витрати. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №13.09.2023-100000623 від 13 вересня 2023 року в розмірі 28 049 (двадцять вісім тисяч сорок дев`ять) грн 87 коп., що складається із: 11 000,00 грн основний борг; 15 399,87 грн проценти; 1 650,00 грн комісія за надання кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за кредитним договором, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що він на момент укладення договору був військовослужбовцем та має зазначений статус до цього часу, тому виходячи зі змісту ч.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" та ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" у стягувача були відсутні підстави для нарахування та стягнення відсотків, однак, суд цих доводів не врахував та безпідставно задовольнив позовні вимоги у цій частині. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 13 вересня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №13.09.2023-100000623, який складається з пропозиції про укладення договору (оферти) кредитної лінії, заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт). Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надається кредит на наступних умовах: Дата надання/видачі кредиту 13 вересня 2023 року. Сума Кредиту: 11000 грн. 00 коп. Строк, на який надається Кредит - 140 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 30 січня 2024 року; Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту 15% від суми Кредиту та дорівнює 1650 грн. 00 коп. Розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Відповідач, підписавши договір, погодився з умовами договору. Позивач виконав умови договору та надав відповідачу кредит, що підтверджується квитанцією №2364728311. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованість за кредитним договором становить 28 049,87 грн та складається із: 11 000,00 грн основний борг; 15 399,87 грн проценти; 1 650,00 грн комісія за надання кредиту. Міститься примітка, що проценти нараховані за період з 13 вересня 2023 року по 30 січня 2024 року. Доказів, які б спростовували розмір заборгованості за кредитом, відповідачем суду не надано. Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 29 липня 2024 року старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 14 липня 2020 року по теперішній час. Задовольняючи частково позовні вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором боржником в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, й наявності у зв`язку з цим підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у визначеному позивачем розмірі. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено право позикодавця в разі прострочення позичальником чергової частини повернення позики вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних процентів. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України Про електронну комерцію). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У справі встановлено, що 13 вересня 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір, який підписаний позичальником електронним підписом, одноразовим ідентифікатором. З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за даним кредитним договором належним чином не виконав, у результаті чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі пред`явленої до стягнення суми. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 14 липня 2020 року, що підтверджується відміткою у військовому квитку та довідкою Військової частини НОМЕР_1 . Отже, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 14 липня 2020 року по теперішній час та має право на пільги, встановлені для військовослужбовців. Відповідно до п. п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п. п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби. Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року. За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду. Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу. Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення. Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц. Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває. Таким чином, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом є помилковим, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором №100000623 у розмірі 15399,87 грн, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, що тягне за собою зміну рішення суду в частині загального розміру заборгованості за вказаними договорами, стягнутого судом. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» та зменшує цей розмірі з 2422,40 грн. до 1235,42 грн, тобто, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (2422,40 грн (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) х 45% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 1090,08 грн). Крім того, з огляду на задоволення апеляційної скарги, з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, понесений на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 3633,60 грн, тобто у повному обсязі. Керуючись ст. ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками Кредитним договором №100000623 у розмірі 15399,87 грн, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року в частині загального розміру заборгованості за Кредитним договором №100000623, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», змінити, зменшивши цей розмірі з 28049,87 гривень до 12650,00 грн. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», змінити, зменшивши цей розмірі з 2422,40 гривень до 1090,08грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, понесені на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 3633,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 07 травня 2026 року. Головуючий Судді