Постанова Дніпровський апеляційний суд № 524/207/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5048/26 Справа № 524/207/25 Суддя у 1-й інстанції - Костенко Є.К. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М., суддів: Акуленка В.В. , Остапенко В.О. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Платошин Олег Миколайович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року та на додаткове рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Костенко Є.К. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року, повне додаткове рішення складено 05 березня 2026 року, ВСТАНОВИВ У січні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пшеничний О.Л., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.02.2024 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено в письмовій формі договір позики у формі розписки на суму 50 000 грн., відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 50 000 грн. з умовою їх повернення за першою вимогою. Відповідач після направлення на його адресу листа з вимогою про повернення отриманої позики, не виконав своїх зобов`язань, що стало причиною для звернення позивача до суду. У зв`язку з викладеним, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за розпискою від 23.02.2024 року у сумі 50 000 грн. та судові витрати по справі. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 23.02.2024 року в розмірі 50 000 гривень та судовий збір в сумі 1211,20 гривень. Додатковим рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року задоволена заява представника позивача адвоката Пшеничного О.Л. про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень. В апеляційній скарзі на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Платошин О.М., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що досліджуючи боргові розписки суди мають виявляти справжню природу укладеного договору. З огляду на те, що розписка, яка є безпосереднім доказом та фактом укладення між сторонами договору позики, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо умов договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів, зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у визначені строки та у визначеному порядку, позивачем до суду не надані, вважає що заявлені позовні вимоги в розумінні положень ст. 104,1047, 1049 ЦК України задоволенню не підлягають. Також посилається, що судом не досліджено чи надавав ОСОБА_2 ОСОБА_1 спірну грошову розписку і ким саме виконана вказана розписка. У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції представник позивача адвокат Пшеничний О.Л., посилаючись на дотримання судом першої інстанції норм процесуального права та правильне застосування норм матеріального права, безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.02.2026 року залишити без змін. В апеляційній скарзі на додаткове рішення відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Платошин О.М., посилаючись на необгрунованість та незаконність додаткового рішення, просить додаткове рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити або зменшити їх розмір до розумної межі до 2 000,00 гривень. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу 10 000,00 грн. не відповідає принципу реальності та не є співмірною з обсягом послуг наданих адвокатом. Дана справа є незначної складності з типовою доказовою базою. Відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення не наданий. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Платошин О.М., на рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягає, апеляційнв скарга відповідача на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно розписки від 23.02.2024 року ОСОБА_2 взяв у борг в ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 50 000 грн. із зобов`язанням повернутии борг за першою вимогою ОСОБА_1 . Не пізніше ніж через півтора року з дня видачі розписки борг списується. Розписка датована 23.02.2024 року та підписана ОСОБА_2 , що не було спростовано під час розгляду справи. В матеріалах справи міститься оригінал розписки від 23.02.2024 року. (а.с. 87) 10.12.2024 року позивачем була направлена вимога до відповідача ОСОБА_2 про повернення коштів за договором позики від 23.02.2024 року протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги, яка залишилася проігнорованою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та наявності правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі. Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, надана позивачем ОСОБА_4 боргова розписка від 23.02.2024 року є доказом факту отримання грошових коштів, за недоведеності відповідачем протилежного. Крім того, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не досліджувалося питання про те, ким виконано вказану розписку, оскільки під час розгляду справи судом стороною відповідача не доведено належними та допустими доказами що пред`явлена позивачем розписка написана та підписана не відповідачем ОСОБА_2 , відповідне клопотання про призначення почеркознавчої експертизи представником відповідача не порушувалося. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 1, 4 ст. 545 ЦК України). Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Дослідивши оригінал боргової розписки від 23 лютого 2024 року, яка містить зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 визначену суму грошових коштів за першою вимогою, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, колегія суддів вважає, що вони є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договору позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 1049 ЦК України. Отже, встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин згідно розписки від 23.02.2024 року, а також факт неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики відповідно до умов договору позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 боргу за вказаним договором позики, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288). Висновки суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом першої інстанції не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Разом з тим, ухвалюючи додаткове рішення у справі та стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача надано докази, що підтверджують надання ним послуг позивачу, їх обсяг, та суд вважав співмірним розмір витрат на правничу допомогу з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копію Ордеру серії ВІ №1264012 від 31.10.2025 року на представництво адвокатом Пшеничним О.Л. інтересів ОСОБА_1 у всіх судах України; копію Договіру про надання правничої (правової) допомоги №01-10/10-24 від 31 жовтня 2024 року; копію Акту виконаних робіт та наданих послуг (з описом виконаних робіт та наданих послуг) від 05 лютого 2026 року, відповідно якого вартість послуг (гонорар) адвлолоката складає фіксовану суму у розмірі 10 000,00 грн. відповідно умов договору; копію квитанції від 05.02.2026 року про сплату адвокату Пшеничному О.Л. за надання послуг правової допомоги 10 000,00 грн. При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення про недоведеність позивачем у справі розміру витрат на професійну правничу допомогу не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування відповідачем витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем надано детальний розрахунок розміру винагороди та акт прийому-передачі отриманої професійної правничої допомоги з повним переліком вчинених дій. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу та вважає слушними посилання відповідача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції складності справи, та як наслідок, складності надання професійної правничої допомоги. Приймаючи до уваги співмірність заявлених витрат на правову допомогу зі складністю справи, процесуальні дії, які були вчинені адвокатом представником позивача, а також доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності таких витрат, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, додаткове рішення зміні, зі зменшенням розміру витрат на правничу допомогу з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн. Керуючись ст. 367,368,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Платошин Олег Миколайович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року залишити без змін. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Платошин Олег Миколайович, на додаткове рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року задовольнити частково. Додаткове рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року змінити шляхом зменшення розміру витрат за послуги професійної правничої допомоги з 10 000,00 грн. до 5 000,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року. Головуючий: Судді: