Постанова 4803 № 190/886/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5914/25 Справа № 190/886/23 Суддя у 1-й інстанції - 190/886/23 Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Никифоряка Л.П., суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В., за участі секретаря судового засідання Триполець В.О., Учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Кудрявцева Ю.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У квітні 2023року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 17 грудня 2019року в розмірі 366 450,00 доларів США, яка складається із: основної суми боргу 35 000,00 доларів США; штрафу 35 000,00 доларів США; процентів за користування чужими грошовими коштами після закінчення строку дії договору 296 450,00 доларів США. Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 17 грудня 2019року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов`язався повернути їх позикодавцю в розмірі та порядку, встановлених договором (пункт 1 договору). Згідно пункту 3 цього договору позичальник зобов`язався повернути суму позики, сплачуючи її у розмірі та порядку, встановленому цим договором у строк до 17 грудня 2020року включно. Повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 35 000,00 доларів США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Дніпра на день повернення грошових коштів. 11 квітня 2023року, керуючись положеннями пункту 11 договору позики, сторона позикодавця направила позичальнику вимогу про сплату заборгованості. Однак, на день звернення позивача до суду, ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконав, грошові кошти за договором позики не повернув. Тож за таких умов позивач вважав, що з відповідача підлягає стягненню основна сума боргу в розмірі 35 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 293 250,00грн. Пунктом 6 договору позики закріплено стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами після закінчення строку його дії з розрахунку 1 % за кожен день від суми позики за весь період такого користування, які позивачем розраховано за формулою: проценти = сума боргу х процентну ставку/100% х кількість днів. Отже, відповідно до розрахунку позивача, з ОСОБА_2 підлягають стягненню проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 296 450,00грн. (35 000,00 доларів США х 1 % / 100 % х 847 днів). У пункті 6 договору сторонами також закріплено можливість стягнення у разі прострочення виконання зобов`язання пені та штрафу в розмірі 35 000,00 доларів США. Період прострочення виконання зобов`язання за договором позики від 17 грудня 2019року складає 847 днів (з 18 грудня 2020року по 13 квітня 2023 року дата здійснення розрахунку заборгованості). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року позовзадоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики в розмірі 35 000,00 доларів США та штраф в розмірі 35 000,00 доларів США, а всього 70 000,00 доларів США. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі договору позики, натомість відповідач не довів повернення суми позики та не спростував належними та допустимим доказами, що такий обов`язок у нього відсутній. З огляду на те, що сторони у договорі позики погодили відповідальність боржника в разі порушення строків повернення позики або зобов`язань передбачених договором у вигляді сплати штрафу, суд вважав, що така вимога підлягає задоволенню. Заразом, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами після закінчення строку дії договору в розмірі 296 450,00 доларів США, дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам є безпідставною, оскільки законодавством передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 14 квітня 2025року ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року. В апеляційній скарзі відповідач не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що він не обізнаний про укладення договору позики, такий договір насправді не вчинявся, вказані грошові кошти він не отримував, а сам спірний договір позики підроблений, оскільки справжньою метою позивача є отримання земельних ділянок, що належать відповідачу. Також посилався на недотримання судом першої інстанції порядку призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи та порядку її проведення. Вказував, що з метою доведеності не отримання грошових коштів та відсутності волевиявлення відповідача на укладення договору позики його попереднім представником ОСОБА_5 було подано до суду клопотання про призначення експертизи, в якому було погоджено з ним місце проведення експертизи та перелік відповідних питань, проте згодом представник, без попередньої узгодження з відповідачем, подала до суду уточнене клопотання, де було змінено експертну установу з державної на приватну, та доповнено ряд інших питань. Відповідач вважав, що через надання йому неякісної правової допомоги судова експертиза у справі не була проведена. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025року витребувано з П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 29 квітня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року. 22 травня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 11?? год 10 червня 2025року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 17 грудня 2019року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позивач як позикодавець передав відповідачу як позичальнику кошти в сумі 35 000,00 доларів США строком до 17 грудня 2020року /т.1 а.с.14-15/. Згідно зазначеного договору, позичальник зобов`язався повернути суму позики, сплачуючи її у розмірі та порядку, встановленому цим договором у строк до 17 грудня 2020року включно; повна сума, що підлягає поверненню на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 35 000,00 доларів США. Відповідно до пункту 6 договору у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю крім суми позики, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, період нарахування та стягнення пені складає три роки, за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Також у разі порушення строків повернення позики або зобов`язань передбачених даним договором позичальник додатково сплачує на користь позикодавця штраф у сумі еквівалентній 35 000,00 доларів США, а також додатково відсотки за чужими грошовими коштами з розрахунку 1 % за кожен день від суми позики, за весь період такого користування. Оплата пені, штрафу та/або відсотків не звільняє позикодавця від виконання зобов`язань за даним договором. Поручителями за даним договором позики є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 11 квітня 2023року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу про сплату заборгованості за договором позики від 17 грудня 2019року, проте вимога не була виконана /т.1 а.с.16-17/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що між сторонами укладено договір позики і зазначена обставина відповідачем не спростована. При цьому, відповідачем не надано суду доказів щодо належного виконання свого зобов`язання за договором позики. Водночас, на думку суду заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам не підлягає задоволенню так як наведені обставини не оскаржені сторонами та не можуть бути предметом перевірки в суді апеляційної інстанції. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)». Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин, а також факт невиконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором позики. Доказів належного виконання зобов`язань за договором позики від 17 грудня 2019року відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не виникло правовідносин позики та ОСОБА_2 не отримував будь-які кошти від ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами те, що в нього наявні інші, ніж з позивачем, боргові зобов`язання за договором позики. Договір позики містять паспортні дані позичальника, суму боргу, напис позичальника про отримання коштів та його підпис. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України). Тож, відповідач не надав суду доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо недотримання судом першої інстанції порядку призначення експертизи та її проведення є безпідставними. Відповідно до вимог частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з врахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Суд першої інстанції під час розгляду справи ухвалою від 06 березня 2024року призначав комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу за клопотанням сторони відповідача, однак призначена судом експертиза не була проведена у зв`язку із її неоплатою ОСОБА_2 15 лютого 2024року адвокат Пипа А.О., яка діяла в інтересах відповідача, через підсистему «Електронний Суд» зверталася із клопотанням про уточнення поставлених питань для проведення експертиз та надання згоди на пошкодження документу. Ухвалою П`ятихатського районного суду міста Дніпропетровська від 06 березня 2024року вищезазначене клопотання представника відповідача було задоволено та скорочено перелік питань на вирішення експертам до восьми. Попри це, за період з 06 березня 2024 року по 13 червня 2024 року (дата зазначена у супровідному листі експертної установи), ОСОБА_2 не було оплачено вартість ані п`ятнадцяти, ані восьми питань судової експертизи. Матеріали справи не містять звернень ОСОБА_2 до суду першої інстанції щодо обрання іншої експертної установи у зв`язку із високою ціною за проведення експертизи, не було надано суду і належних доказів щодо неможливості сплатити необхідну суму, як і не зазначено щодо можливості часткової сплати за проведення судової експертизи з поданням відповідних платіжних документів. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2025року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 червня 2025року. Судді: