Постанова Черкаський апеляційний суд № 693/266/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1487/22Головуючий по 1 інстанції Справа №693/266/22 Категорія: 304090000 Коцюбинська Ю.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2022 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., за участю секретаряЧуйко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, в с т а н о в и в : У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що останній порушив взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу. На підтвердження передачі коштів в борг відповідачу до позову додана копія розписки від 25.08.2016, за змістом якого ОСОБА_1 взяв у позивача в борг 10150,00 дол. США та зобов`язався повернути до 25.09.2016. Станом на момент звернення з позовом борг не повернуто. Тому позивач просив стягнути в примусовому порядку з відповідача на свою користь 10150,00 дол. США та 1691,85 дол. США процентів, розрахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2022 року позов задоволено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 11 841,85 дол. США, з яких : 10 150, 00 дол. США - основний борг; 1 691,85 дол. США - 3 % річних. Додатковим рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2022 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката в розмірі 14 000,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з ухваленим основним рішенням, вважає його незаконним та необґрунтованим. Основним доводом апеляційної скарги є те, що з наявної в матеріалах справи розписки не можна встановити, коли саме кошти були передані в борг. Умови надання та повернення коштів є суперечливим. У розписці відсутні ідентифікуючі ознаки кредитора, окрім ПІБ. Розписка не складена відповідно до рекомендацій Міністерства юстиції України, оскільки не зазначено усі реквізити, необхідні при складенні розписки. Тому договір позики не є укладеним Так як такі аргументи не враховано судом першої інстанції, апелянт вважає основне рішення суду незаконним, у зв`язку з чим просить його скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Валько І.В. не погоджується з доводами скаржника, вважає укладеним договір позики, а зобов`язання позичальника не виконаними. З огляду на це, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що відповідно до розписки від 25.08.2016, ОСОБА_1 , позичив у ОСОБА_2 10150,00 дол. США /десять тисяч сто п`ятдесят/. Зобов`язується повернути вказану суму до 25.09.2016 (а.с. 9). Розписка написана власноруч ОСОБА_1 , який відповідно до змісту розписки є боржником. Борг виплачується ОСОБА_2 , а отже останній є кредитором. В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що розписка написана ним, проте додав, що в розписці зазначені не всі умови. Вказане підтверджується протоколом судового засідання в режимі відеоконференції від 30.06.2022 /а.с. 37/. Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини на підставі написання відповідачем розписки. Спір стосується дотримання істотних умов позики, укладеної у формі розписки. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21) зазначено, що «за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо). Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19, від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 756/4224/19-ц, а також зі змістом статті 545 ЦК України. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати ВС від 16 січня 2019 року, справа №464/3790/16. Власноручним написанням розписки підтверджується факт визнання ОСОБА_1 боргу перед позивачем ОСОБА_2 . Факт написання боргової розписки відповідачем не заперечується. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Окрім того, у розписці встановлено строк повернення боргу: до 25.09.2016. За результатом дослідження та оцінки наявної в матеріалах справи копії розписки, встановлено, що вона містить усі необхідні істотні умови договору позики, всупереч твердженням апелянта. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність зазначення у позиці (у формі розписки) позичкодавця, факту та дати передачі коштів, спростовуються змістом розписки, що міститься в матеріалах справи, а тому не беруться до уваги колегією суддів. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Отже, встановивши невиконання відповідачем умов укладеного з позивачем договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного написання якої відповідач не заперечує, неповернення суми боргу у встановлений у розписці строк, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача невиконаних боргових зобов`язань перед позивачем. Доводи апеляційної скарги про відсутність у договорі позики від 25 серпня 2016 року ідентифікаційних даних позикодавця безпідставні, ураховуючи зазначені у цій постанові правові висновки Верховного Суду та встановлені обставини справи. Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність позову та наявність між сторонами зобов`язальних відносин з приводу укладення позики, оформленої розпискою. Встановивши, що відповідач не виконав в добровільному порядку обов`язки, передбачені змістом розписки, суд дійшов правильного висновку про примусове стягнення з відповідача на користь позивача суми позики з урахуванням 3 % річних, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки укладений сторонами письмовий договір позики є не лише доказом факту укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику. Порушень закону не встановлено, а тому у задоволенні апеляційної скарги колегія суддів відмовляє. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 14 листопада 2022 року. Судді