Постанова 4821 № 693/180/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/644/21Головуючий по 1 інстанції Справа №693/180/20 Категорія: 302030000 Шимчик Р. В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Бондаренка С.І., Фетісової Т.Л. секретар Торопенко Н.М. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідачі ОСОБА_2 ; особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про право користування земельною ділянкою (договір емфітевзису) недійсним та скасування його державної реєстрації, в с т а н о в и в: у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧР №042001 від 21 січня 2003 року є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,5199 га, що знаходиться на території Безпечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області. 16 грудня 2013 року громадянин ОСОБА_3 , житель смт. Маньківка Маньківського району Черкаської області, в м. Жашків звернувся до позивача з пропозицією щодо оренди його земельної ділянки та надав позивачу проект договору про оренду землі строком на 6 років, вказавши, що він діє в інтересах ОСОБА_4 , жителя с. Дзензелівка Маньківського району Черкаської області, який в свою чергу діє в інтересах свого сина, в даному випадку відповідача ОСОБА_2 , жителя м. Київ, та зазначив, що державна реєстрація договору оренди буде здійснена негайно після його підписання. Також повідомив, що орендар може наперед заплатити позивачу орендну плату за весь період у розмірі 45000 грн. за весь строк оренди землі, вказаний в Договорі. Позивач уважно прочитав наданий йому ОСОБА_3 текст договору та погодився з істотними умовами та зазначеною пропозицією, після чого ОСОБА_5 забрав договір оренди та зайшов до державного реєстратора, а через деякий час вийшов і знову надав позивачу вищевказаний договір оренди для підпису, що позивач і зробив, не перечитуючи його заново. При підписанні позивачем зазначеного договору були відсутні і ОСОБА_4 , і його син ОСОБА_2 , тому позивачу невідомо, хто підписував оспорюваний договір та Акт прийому-передачі землі замість відповідача та хто здійснював державну реєстрацію зазначеного Договору. Після отримання одного з екземплярів вже підписаного сторонами в той же день 16 грудня 2013 року Договору та зазначеної грошової суми орендної плати в розмірі 45 000 грн. за весь період оренди землі, тобто за 6 років, позивач вказаний договір поклав вдома і більше не перечитував. ОСОБА_1 розумів, що за кожен рік оренди землі орендар надав йому фактично по 7 500 грн., що його влаштовувало, оскільки він у той час мав проблеми зі здоров`ям та проходив довготривале лікування, яке потребувало значних коштів. Після закінчення шестирічного строку дії договору оренди, позивач приймаючи до уваги те, що орендар ні з якими пропозиціями щодо продовження строку дії договору оренди землі або про укладання нового договору оренди землі, до нього не звертався, вирішив укласти договір оренди своєї землі з іншим орендарем. Проте прочитавши підписаний ним 16 грудня 2013 року, як він вважав Договір оренди землі, позивач виявив, що в дійсності це не договір оренди землі, а договір про встановлення емфітевзису, і строк його дії не 6 років, а 49 років, що для нього було повною несподіванкою. Позивач вважає, що його було фактично ошукано і договір підписаний ним внаслідок обману, оскільки він ніколи не мав наміру на такий довгий строк укладати будь-який договір про передачу своєї земельної ділянки в оренду і ніколи б не підписав зазначений договір строком на 49 років, отримавши за це лише 45 000 грн. ОСОБА_1 вважає, що відповідачем ОСОБА_2 було грубо порушено його право на володіння, користування та розпорядження його майном. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 фактично з 16 грудня 2013 року і до цього часу без будь-яких законних підстав користується належною йому на праві власності земельною ділянкою, оскільки він особисто не підписував укладений між ними 16 грудня 2013 року договір емфітевзису та акт прийому-передачі вищевказаної земельної ділянки. Разом з тим, незважаючи на вказані фактичні обставини справи, оспорюваний договір про встановлення емфітевзису на земельну ділянку загальною площею 3,5199 га., кадастровий номер 7120981000:02:001:0462, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Беспечнівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, яка належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , належним чином зареєстрований та набув чинності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №14802584 від 17 грудня 2013 року. Крім того, позивач вказує, що договір емфітевзису повинен був укладатись на невизначений строк, при якому позивач мав би право розірвати договір в односторонньому порядку. Також зазначає, що в договорі емфітевзису не встановлений мінімальний строк цього договору, а лише максимальний. На думку позивача, вказані обставини свідчать про порушення істотних умов договору. Позивач вважає, що договір про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року був підписаний внаслідок введення його в оману, а також не підписаний відповідачем ОСОБА_2 , тому просив суд: визнати договір про право користування земельною ділянкою, загальною площею 3,5199 га, кадастровий номер 7120981000:02:001:0462, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Беспечнівської сільської ради Жашківського району, Черкаської області (договір емфітевзису), укладений 16 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 17 грудня 2013 року державним реєстратором Сліпачук Тетяною Сергіївною у реєстраційній службі Жашківського районного управління юстиції Черкаської області, індексний номер витягу 14802584 від 17 грудня 2013 року, недійним, скасувавши його державну реєстрацію. Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції вказав, що із обставин, викладених у позовній заяві, вбачається, що позивач свідомо, в силу своєї байдужості, підписав запропонований йому договір про встановлення емфітевзису, при цьому не перечитавши його зміст заново і не обумовивши з відповідачем зміну істотних умов. Суд дійшов висновку, що договір, укладений між сторонами 16 грудня 2013 року про встановлення емфітевзису, є правомірним, а позивачем не доведено порушення його прав відповідачем. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі вказує, що суд не обґрунтував, чому він прийшов до висновку про встановлення факту укладення між сторонами саме договору емфітевзису, оскільки позивачем заявлялось, що договір емфітевзису між сторонами не укладався, ОСОБА_1 ніколи не бачив ОСОБА_2 та останній не підписував спірний договір. Зазначає, що судом не відображено у рішенні про те, що за клопотанням позивача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання належності підпису на спірному договорі відповідачу. Проте відповідач не з`являвся в судові засідання для відібрання у нього зразків підпису. Стверджує, що спірний договір емфітевзису не підписувався особисто відповідачем, а позивачем підписаний внаслідок введення його в оману; договір не містить всіх істотних умов для договору емфітевзису, тому його слід визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію цього договору. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,52 га, розташованої на території Безпечнівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧР № 042001, виданим 21 січня 2003 року (а.с. 12). Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 грудня 2013 року, вказану земельну ділянку зареєстровано у реєстрі 11 грудня 2013 року з кадастровим номером 7120981000:02:001:0462 (а.с. 14). Згідно з Договором про встановлення емфітевзису від 16 грудня 2013 року, ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 право володіння та користування належною йому земельною ділянкою строком на 49 років. Пунктом 2.1-2.2 передбачено, що за весь строк користування земельною ділянкою згідно цього договору емфітевт одноразово сплачує власнику плату в розмірі 45000 грн та вказана сума була сплачена власнику у грошовій формі готівкою до підписання цього договору. Право користування ОСОБА_2 належною позивачу земельною ділянкою на підставі вказаного договору було зареєстроване державним реєстратором реєстраційної служби Жашківського районного управління юстиції Черкаської області Сліпачук Тетяною Сергіївною 17 грудня 2013 року (а.с. 13). Також в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки від 16 грудня 2013 року (а.с. 17). Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 16 червня 2020 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи вчинено підпис у договорі про встановлення емфітевзису та акті прийомі передачі земельної ділянки від 16 грудня 2013 року ОСОБА_2 , чи іншою особою. Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 17 липня 2020 року було визнано обов`язковою явку ОСОБА_2 у судове засідання для відібрання зразків підпису та почерку. Проте відповідач не з`являвся в судові засідання 31 липня 2020 року та 07 вересня 2020 року, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, тому 07 вересня 2020 року судом було поновлено провадження у справі. Підставами для визнання недійсним договору емфітевзису, укладеного між сторонами, позивач вказував те, що відповідач ОСОБА_2 особисто не підписував договір. Проте, відповідач ОСОБА_2 заперечень щодо укладення між сторонами договору емфітевзису не висловлював, тобто не заперечував наявність свого волевиявлення на укладення такого договору. У відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 38-39) ОСОБА_2 вказував, що між сторонами було укладено саме договір емфітевзису та позивач приїхав до нього із підготовленим і підписаним договором. Крім того, позивач вказував, що договір емфітевзису підписано ним внаслідок обману, оскільки він вважав, що укладає договір оренди земельної ділянки строком на 6 років. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Доказів вчинення позивачем спірного правочину під впливом обману відповідача, наявності умислу відповідача на укладення договору емфітевзису, а не договору оренди земельної ділянки, матеріали справи не містять. Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не доведено наведені ним обставини визнання недійсним договору емфітевзису, укладеного між сторонами 16 грудня 2013 року, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова відповідача ОСОБА_2 здійснити явку в суд, бути присутнім під час розгляду справи, надати пояснення обставин підписання ним спірного договору, відмова від прийняття участі у проведенні судово-почеркознавчої експертизи, свідчить про те, що в дійсності відповідач особисто договір та акт прийому-передачі земельної ділянки від 16 грудня 2013 року не підписував, а тому вони є недійсними, є безпідставними. Так, відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він висловив свою позицію з приводу позовних вимог ОСОБА_1 та обставин укладення договору. Встановлення дійсності підпису відповідача на спірному договорі не може вважатись підставою для визнання недійсним договору емфітевзису за позовом ОСОБА_1 , оскільки відповідач ОСОБА_2 не заперечує укладення ним саме договору емфітевзису, що свідчить про його волевиявлення на укладення саме такого договору. Отже, не проведення у справі судової почеркознавчої експертизи у зв`язку із неявкою відповідача для надання зразків підпису, не призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог. Твердження в апеляційній скарзі про те, що спірний договір емфітевзису повинен був укладатись на невизначений строк, не ґрунтуються на відповідних нормах цивільного законодавства. Так, статтею 408 ЦК України визначено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років. Тобто, обов`язок укладення договору емфітевзису земельної ділянки на невизначений строк, чинним законодавством не передбачено. Твердження скаржника про те, що спірний договір не містить всіх істотних умов є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не вказує, які саме істотні умови не містить договір емфітевзису від 16 грудня 2013 року. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду у суді першої інстанції та не спростовуються правильності висновків суду про відмову в задоволенні позовних вимог. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому зміні чи скасуванню не підлягає. Відповідно до статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 ЦПК України. Судді Повний текст постанови складений 15 квітня 2021 року