Постанова Вінницький апеляційний суд № 146/1183/25

Справа № 146/1183/25 Провадження № 22-ц/801/824/2026 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 рокуСправа № 146/1183/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О. Ю. (судді доповідача), суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С., учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач: ОСОБА_1 розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №146/1183/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Покоєвича Артема Олексійовича на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року, яке ухвалила суддя Скаковська І.В. у Томашпільському районному суді Вінницької області, повний текст складено 02 лютого 2026 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог. В липні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи позовні вимоги тим, що 26 серпня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено договір позики № 76475535. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 14/06/21 відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Згідно п. 1.1. договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань право на одержання яких належить Клієнту. Згідно п.1.2. Договору факторингу, сторони погодили, що перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого Фактор стає кредитом по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права Вимоги. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35748,88 грн, з яких: 10103,62 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 25645,26 грн сума заборгованості за відсотками. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 35748,88 грн, з яких: 10103,62 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 25645,26 грн сума заборгованості за відсотками, а також судовий збір. Рішення суду першої інстанції. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором позики № 76475535 в розмірі 35748,88 грн, з яких: 10103,62 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 25645,26 грн сума заборгованості за відсотками, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Покоєвич А.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідача ОСОБА_1 не було повідомлено про відступлення прав вимоги, тому такі дії суперечать чинному законодавству України. Зазначив, що приписами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому позивач не має право стягувати з відповідача заборгованість за кредитним договором. Крім того, вважає, що кредитор безпідставно нараховував відсотки у розмірі, що фактично становить 1604,7% річних, вже після спливу строку дії договору, що грубо суперечить як умовам самого договору, так і вимогам ст.625 ЦК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Фактичні обставини справи, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено, що 26 серпня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76475535 на підставі якого відповідач отримав грошові кошти у позику в сумі 10500,00 грн. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 14/06/21 відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до платіжної інструкції № 21044 від 26 березня 2024 року, встановлено здійснення оплати згідно додаткової угоди № 21 від 20 березня 2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року в сумі 4119952,78 грн. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35748,88 грн, з яких: 10103,62 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 25645,26 грн сума заборгованості за відсотками. З поданого суду розрахунку заборгованості за договором позики № 76475535 від 26 серпня 2023 року встановлено, що відповідач у порушення вимог кредитного договору не вносив, передбачених договором платежів у зв`язку з чим має заборгованість станом на 20 березня 2024 року в сумі 35748,88 грн. АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію суду від 23 грудня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-251222/95388-БТ, а саме, що відповідачу ОСОБА_1 , було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 на яку 26 серпня 2023 року було зараховано кошти в сумі 10500,00 грн (а.с.85). Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів, сплати процентів не виконав, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як новий кредитор, звернувся до суду з даними позовом про стягнення заборгованості за кредитними договором. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість в загальному розмірі 35748,88 грн, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини. ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором в установлені в ньому строки не виконав, відсотки не сплатив. ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» отримало право вимоги за договором факторингу щодо кредитного договору № 76475535 укладеного 26 серпня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Позиція суду апеляційної інстанції. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Факт підписання договору відповідачем підтверджується матеріалами справи, а саме договором від 26 серпня 2023 року № 76475535, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «6qs3Fmgivc» (а.с.7 на звороті). Крім того, факт перерахування відповідачу коштів в розмірі 10500 грн на виконання умов кредитного договору підтверджується інформацією надану АТ КБ «ПриватБанк» на вимогу суду від 23 грудня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-251222/95388-БТ, а саме, що відповідачу ОСОБА_1 , було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 на яку 26 серпня 2023 року було зараховано кошти в сумі 10500,00 грн (а.с.85). Отже, на переконання колегії суддів, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України (а.с.21). Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. ОСОБА_1 не заявляв зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України. Щодо розміру відсотків. Відповідно до Договору сторони погодили наступні умови кредитування: Пунктом 2.1 договору передбачено, що сума позики складає 10500 грн. Відповідно до пункту 2.2 договору строк позики становить 30 днів. Згідно з пункту 2.3 договору визначено тип процентної ставки як фіксована 2,5% в день, знижена процентна ставка 0,875%, проценти за понадстрокове користування позикою 2,70% за день. Датою надання позики сторони погодили 26 серпня 2023 року, а датою повернення позики 25 вересня 2023 року. Пунктом 4 договору сторони погодили, що проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики, виходячи із строку фактичного користування позикою та до повного погашення заборгованості за договором, проте не довше 90 календарних днів зі спливу первісного строку користування позикою, визначеною договором/додатковими угодами. Товариство на власний розсуд може зупинити нарахування процентів до спливу строку, визначеного у першому реченні цього пункту. Колегія суддів констатує, що отримавши суму 10500 грн позики від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на користь товариства відсотки за користування позиковими коштами. ОСОБА_1 під час 30 денного строку умови договору позики не виконував і кошти на рахунок не вносив, проценти підлягають нарахуванню за процентною ставкою 0,875%. Враховуючи положення пункту 2.3 договору позики, внаслідок допущення ОСОБА_1 понадстрокового користування позикою, процентна ставка з 31 дня вже становила 2,50% на день, що підлягала нарахуванню, починаючи з 31 дня, але не довше 90 календарних днів зі спливу первісного строку користування позикою, визначеною договором/додатковими угодами. Враховуючи викладене, загальний розмір відсотків за користування за період з 27 серпня 2023 року по 24 грудня 2023 року складає в сумі 25645,26 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не вправі було нараховувати відсотків за понадстрокове користування кредитом, є безпідставними. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором позики № 76475535 в розмірі 35748,88 грн, з яких: 10103,62 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 25645,26 грн сума заборгованості за відсотками. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Умови укладеного між сторонами кредитного договору не є нікчемними в силу положень ч.2 ст. 215 ЦК України. Позовних вимог про визнання недійсним правочину чи окремих його умов ОСОБА_1 не заявляв. Таким чином, відсутні підстави для скасування чи зміни судового рішення в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Перевіривши порядок нарахування процентів, колегія суддів встановила, що їх нарахування здійснено відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням погоджених сторонами процентних ставок та в межах строку кредитування, визначеного договором. Розрахунок заборгованості відповідає умовам укладеного сторонами правочину, а тому підстав для висновку про неправомірність нарахування процентів не вбачається. Крім того, досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 14/06/21 відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. З додаткової угоди №7 від 13 червня 2022 року до договору факторингу №14/06/2021 від 14 червня 2021 року вбачається, що сторони домовились викласти пункт 9.1 договору в наступній редакції: «9.1. Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін. Договір дійсний протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. У випадку, якщо жодна із сторін не направить повідомлення про розірвання договору за один місяць до строку закінчення дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік» (а.с.14). Відповідно до платіжної інструкції № 21044 від 26 березня 2024 року, встановлено здійснення оплати згідно додаткової угоди № 21 від 20 березня 2024 року до договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року в сумі 4119952,78 грн. Згідно з реєстру боржників до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35748,88 грн, з яких: 10103,62 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 25645,26 грн сума заборгованості за відсотками. Таким чином, колегія суддів визнає, що вищезазначені копії договору факторингу, додаткової угоди, та реєстру права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Фактичне відступлення прав вимоги не обмежується моментом укладення кредитного чи договору факторингу, а здійснюється на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу. Таким чином, перехід права вимоги за кредитним договором стосувався дійсного на той момент зобов`язання та відбувся на законних підставах, оскільки реєстри прав вимоги укладені в межах чинності договорів факторингу та вже після укладення кредитного договору, а отже ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» довело своє право вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Отже доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не довело порушення їх прав відповідачем, а також те, що не підтверджено перехід права вимоги до позивача, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25. Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з огляду на таке. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: факторингу (глава 73 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника. Згідно з частиною другою цієї статті, у разі якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Разом з тим, зазначена норма не передбачає припинення зобов`язання боржника або звільнення його від обов`язку виконання у разі неповідомлення про заміну кредитора. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач виконав зобов`язання перед первісним кредитором після відступлення права вимоги або вчиняв дії, спрямовані на таке виконання. За таких обставин саме по собі неповідомлення відповідача про відступлення права вимоги не впливає на обсяг його зобов`язань та не є підставою для відмови у задоволенні позову. Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з відповідача на користь позивача підлягає примусовому стягненню. Висновки суду апеляційної інстанції. Таким чином колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з урахуванням мотивів викладених у цій постанові. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 35748,88 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Покоєвича Артема Олексійовича залишити без задоволення. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О. Ю. Береговий Судді О. В. Ковальчук О. С. Панасюк