Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4702/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 р. Справа № 520/4702/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 р. (постановлену суддею Шевченко О.В.) по справі № 520/4702/26 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 05.03.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського національного університету Повітряних сил України, в якому просив: визнати протиправними дії Харківського національного університету Повітряних сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.07.2022 р. по 17.07.2024 р., без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язати Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 18.07.2022 р. по 31.12.2022 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов`язати Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов`язати Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.01.2024 р. по 17.07.2024 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше проведених виплат. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк не більше десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання: пояснень стосовно невідповідностей аргументації позовних вимог з прохальною частиною позову, з урахуванням вищевикладених висновків суду в цій справі; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та вказати в ній обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням відповідних підтверджуючих доказів причин пропуску строку звернення. Позивачем до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій позивач, зокрема, просив визнати поважними причини пропуску строків звернення до суду з позовом. В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що, враховуючи рішення Конституційного Суду від 11.12.2025 р. № 1-р/2025 та рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, звернення працівника до суду з позовом до роботодавця щодо стягнення заробітної плати та усіх належних працівникові виплат у належному розмірі не може обмежуватись будь-яким строком. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 р. позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 р. та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не враховано, що позивач на теперішній час перебуває на військовій службі. Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходів військову службу у Харківському національному університеті Повітряних сил України з 19.03.2022 р. по 17.07.2024 р. та виключений зі списків особового складу університету з 17.07.2024 р., що підтверджується витягом з наказу начальника Харківському національному університеті Повітряних сил України № 207 від 17.07.2024 р. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 р. у справі № 520/7973/25, яка набрала законної сили, позову заяву ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних сил України залишено без руху в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Харківського національного університету Повітряних сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.04.2022 р. по 19.05.2023 р., без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов`язання Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.04.2022 р. по 31.12.2022 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше проведених виплат; зобов`язання Харківського національного університету Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше проведених виплат. Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності пропуску строку до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Виходячи з принципу змагальності в адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням. Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 22.08.2024 р. у справі № 420/9301/24, від 08.05.2025 р. у справі № 154/548/21, від 14.01.2026 р. у справі № 300/681/25. Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі спір стосується права позивача на виплату належного йому грошового забезпечення. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема, у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства. Суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містить вимог, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Вказані правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, оскільки, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 р. у справі № 280/6779/22. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Таким чином, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тобто, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022 р.) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду від 21.03.2025 р. в справі № 460/21394/23, від 07.04.2026 р. у справі № 240/16469/24. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, про складові, розмір та період нарахованих та виплачених основного та додаткового грошового забезпечення дізнався при звільненні, отримавши довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії від 17.07.2024 р., а з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 05.03.2026 р., тобто, з пропуском тримісячного строку, передбаченого чинним законодавством. Згідно з ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта, що, відповідно до рішень Конституційного Суду від 15.10.2013 №8-рп/2013 та №9-рп/2013, звернення працівника до суду з позовом до роботодавця щодо стягнення заробітної плати та усіх належних працівникові виплат у належному розмірі не може обмежуватись будь-яким строком, з наступних підстав. Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 р. визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 статті 233 КЗпП України, якою запроваджено тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин, а частина 2 статті 233 КЗпП України, яка в спірних правовідносинах підлягає застосуванню та якою, зокрема, встановлено тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні для звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, вказаним Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 р. такою, що не відповідає Конституції України є неконституційною, не визнавалася, є чинною, та підлягає застосуванню. Крім того, рішеннями Конституційного Суду від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 надано офіційне тлумачення ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., проте, в спірних правовідносинах підлягає застосуванню ч. 2 статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022 р. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення з позовною заявою до суду. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 5, 121, 122, 123, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 р. по справі № 520/4702/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич