Ухвала КАС ВС № 520/4702/26

УХВАЛА 22 червня 2026 року м. Київ справа №520/4702/26 адміністративне провадження № К/990/27180/26 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив: -визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18 липня 2022 року по 17 липня 2024 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; -зобов`язати Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 18 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше проведених виплат; - зобов`язати Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше проведених виплат; - зобов`язати Харківський національний університет Повітряних сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01 січня 2024 року по 17 липня 2024 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 6 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше проведених виплат. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк не більше десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання: пояснень стосовно невідповідностей аргументації позовних вимог з прохальною частиною позову, з урахуванням вищевикладених висновків суду в цій справі; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та вказати в ній обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням відповідних підтверджуючих доказів причин пропуску строку звернення. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто особі, яка її подала. 12 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Суд виходить з такого. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. В силу приписів частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Звернення до суду поза межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин. За доводами касаційної скарги слідує, що позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанції, зокрема з тим, що подією з якою суди пов`язали початок перебігу строку на звернення до суду з указаним позовом є день проведення остаточного розрахунку при звільненні відповідача з позивачем, а саме - 17 липня 2024 року та застосували до спірних правовідносин відповідне нормативно-правове урегулювання. Автор касаційної скарги вважає, що, відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України. Пунктом 14 розділу І "Загальні положення" Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Ствержує, що приписи указаного пункту Порядку №260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України №2352-ІХ та змін не зазнали. Вважає висновки судів попередніх інстанцій помилковими, з огляду на правову природу цього спору, позаяк, у постанові від 11 липня 2024 року №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. Зазначає, що саме Порядком №260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов`язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І "Загальні положення" указаного Порядку №260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати. Вважає, що суди обох інстанцій не прийняли до уваги офіційне тлумачення частини 2 статті 233 КЗпП, що було викладено в рішеннях Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 та №9-рп/2013. Зауважує, що на час звільнення позивача з військової служби чинною була чинною частина 2 статті 233 КЗпП України в редакції, що діяла до 24 серпня 2024 року, тобто редакція якій Конституційний Суд дав офіційне тлумачення. Так, дослідження змісту судових рішень у цій справі встановлено, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву з підстав не дотримання позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом виходив з того, що предметом спору у цій справі є виплата позивачу належних сум при звільненні за період з 19 березня 2022 року по 17 липня 2024 року. Суд встановив, що позивач вже звертався до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року по справі №520/7973/25 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду в частині позовних вимог, заявлених за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року. Суд першої інстанції встановив, що в клопотанні про поновлення строку звернення до суду в межах справи №520/7973/25 позивач зазначив, що про складові, їх розмір та період нарахованих та виплачених основного та додаткового грошового забезпечення позивач дізнався при звільненні, коли отримав на руки довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії від 17 липня 2024 року. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про обізнаність відповідача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні з 17 липня 2024 року. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, констатував, що перебіг тримісячного строку звернення до суду слід обраховувати з 18 липня 2024 року, який сплинув 18 жовтня 2024 року. Тоді як до суду із даним позовом ОСОБА_1 звернувся 05 березня 2026 року, тобто зі значним пропуском тримісячного строку звернення до суду. Разом з тим, перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник не спростовує факту звільнення з публічної служби саме 17 липня 2024 року та вважає, що даний спір має регулюватися приписами статті 233 КЗпП у редакції чинній станом на 30 червня 2024 року, поряд із цим, скаржник зазначає, що порядок звернення до суду має регулюватися приписами Порядку №260. У контексті наведених доводів, суд касаційної інстанції зазначає, що указаний спір стосується розрахунку при звільненні позивача та виплати належних йому сум при звільнені, відтак, указані правовідносини за своєю правовою природою стосуються періоду, який завершується днем остаточного розрахунку відповідача з позивачем. Датою з якою пов`язується початок перебігу процесуального строку на судовий захист порушеного права позивача у даному спорі є 17 липня 2024 року, своєю чергою, обізнаність позивача з указаною датою встановлено рішенням суду у справі №520/7973/25, відтак, в силу приписів КАС України, обставини встановлені у рішенні суду, що набрало законної сили, не потребують доказування. На момент остаточного розрахунку при звільненні позивача (17 липня 2024 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежувався тримісячним строком з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду із цим позовом (05 березня 2026 року), судами попередніх інстанцій правильно застосовано приписи частини другої статті 233 КЗпП України в чинній, на момент виникнення спірних правовідносин, редакції Закону № 2352-IX. Разом із тим колегія суддів зазначає, що рішеннями Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 надано офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року. Натомість, спірні правовідносини у цій справі підлягають правовому регулюванню положеннями частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній після 19 липня 2022 року, у зв`язку з чим наведені рішення Конституційного Суду України не можуть бути застосовані до вирішення цього спору. Поряд із цим, колегія суддів враховує, що пунктом 14 розділу І Порядку № 260 передбачено обов`язок виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, не виплаченого своєчасно або виплаченого в меншому, ніж належало, розмірі, за весь період, протягом якого він мав право на таке забезпечення. Водночас, наведене положення визначає порядок реалізації права на отримання належного грошового забезпечення та не регулює питання строків звернення до суду за захистом такого права. Відтак посилання позивача на пункт 14 розділу І Порядку № 260, як на підставу для незастосування встановлених законом строків звернення до суду є помилковими. Оскільки спірні правовідносини пов`язані зі стягненням належних позивачу виплат, що випливають із проходження служби, питання дотримання строку звернення до суду підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 233 КЗпП України, яка є спеціальною нормою щодо врегулювання таких правовідносин. Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, а суд апеляційної інстанції залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, вірно застосував положення частини другої статті 123 КАС України, пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви після її перегляду в апеляційному порядку, зазначеної у частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Водночас скаржник належно не обґрунтовує неправильність застосування норм процесуального права при поверненні позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Разом із цим, доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що не є належним правовим обґрунтуванням неправильного застосування процесуальних норм. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіА.Г. Загороднюк В.М. Соколов О.Р. Радишевська