Постанова 4851 № 440/3230/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 р. Справа № 440/3230/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 р. (постановлену суддею Сич С.С.) по справі № 440/3230/26 за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 19.03.2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Бюро економічної безпеки України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо присвоєння ОСОБА_1 спеціального звання БЕБ полковник Бюро економічної безпеки України; зобов`язати Бюро економічної безпеки України присвоїти ОСОБА_1 з 01.12.2022 р. спеціальне звання БЕБ - полковник Бюро економічної безпеки України із зарахуванням до строку вислуги у спеціальному званні лейтенанта Бюро економічної безпеки України до іншого спеціального звання; зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням Схеми розмірів доплати за спеціальне звання особам начальницького складу БЕБ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 р. № 1068, відповідно до присвоєного спеціального звання полковник БЕБ, за період з 01.12.2022 р. по 03.03.2025 р. та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. 03.04.2026 р. до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача від 02.04.2026 р. про поновлення строку на звернення до суду. В обґрунтування вищевказаної заяви позивачем зазначено, що про порушення свого права щодо не присвоєння спеціального звання полковник БЕБ, позивач дізнався 31.01.2026 р., ознайомившись в офіційному виданні № 26 від 31.01.2026 р. Урядовий кур`єр з постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2026 р. № 66 "Питання присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями", у зв`язку з чим звернувся 24.02.2026 р. до відповідача БЕБ України щодо поновлення прав: присвоєння з 01.12.2022 р. спеціального звання полковник БЕБ України та здійснення у зв`язку з цим перерахунку і виплати заробітної плати. У зв`язку з відмовою листом БЕБ України вих. № 11/11/2943-26 від 18.03.2026 р. вчинити такі дії позивач звернувся до суду за захистом власних прав та охоронюваних законом інтересів в межах шестимісячного терміну, визначеного вимогами абз. 1 ч. 2 та абз. 2 ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 р. визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду та позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 р. та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно з ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено, що наказом Бюро економічної безпеки України № 43-к/ДСК-ДП від 03.03.2025 р. ОСОБА_1 звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України 03.03.2025 р., а з адміністративним позовом щодо бездіяльності відповідача щодо присвоєння позивачу спеціального звання та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.12.2022 р. по 03.03.2025 р., з урахуванням присвоєння позивачу спеціального звання. Визначаючи неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду та не надано належних та допустимих доказів поважності пропуску строку до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Право на звернення до суду не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Виходячи з принципу змагальності в адміністративному судочинстві, прав та обов`язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням. Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 22.08.2024 р. у справі № 420/9301/24, від 08.05.2025 р. у справі № 154/548/21, від 14.01.2026 р. у справі № 300/681/25. Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує бездіяльність відповідача, що полягає у не присвоєнні позивачу під час служби Бюро економічної безпеки України спеціального звання БЕБ полковник Бюро економічної безпеки України з 01.12.2022 р., тобто, позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням Схеми розмірів доплати за спеціальне звання особам начальницького складу БЕБ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 р. № 068, відповідно до присвоєного спеціального звання полковник БЕБ, за період з 01.12.2022 р. по 03.03.2025 р. та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є похідними від основної вимоги. Судовим розглядом встановлено, що наказом Бюро економічної безпеки України від 03.03.2025 р. № 3-к/ДСК-ДП ОСОБА_1 звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України 03.03.2025 р., а з адміністративним позовом позивач звернувся лише 19.03.2026 р., тобто, з пропуском місячного строку, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення позивача з листом від 24.02.2026 р. щодо присвоєння спеціального звання та виплату сум та надання на нього відповіді листом Бюро економічної безпеки України № 11/11/2943-26 від 18.03.2026 р. не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального законодавства, викладений в постанові від 18.02.2026 р. у справі № 400/11972/24. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення військового стану вплинуло на роботу цього державного органу, що в свою чергу обумовило пропуск строку на подання апеляційної скарги. Таким чином, звертаючись до суду, позивач не надав доказів неможливості подати адміністративний позов, у визначений Кодексом адміністративного судочинства України строк. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки причини зазначені позивачем в заяві про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом не можуть бути визнані поважними, а будь-яких інших підстав для поновлення процесуального строку позивачем не зазначено, то відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску позивачем строку на звернення до суду та позовну заяву необхідно повернути позивачу. Доводи апелянта, що суд першої інстанції належним чином не вирішив заявлені у клопотанні позивача від 03.04.2026 р. про поновлення строків для звернення до суду, а саме: у резолютивній частині вказаної ухвали наведені позивачем причини пропуску строку судом визнано неповажними, але у задоволенні цього клопотання заявнику, не відмовлено, що не відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 р. у справі № 340/1827/23,суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 08.02.2026 р. зроблено висновок та визнано неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначеними ОСОБА_1 . Іншій доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення з позовною заявою до суду. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 5, 121, 122 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 379, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 р. справі № 440/3230/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін