Ухвала КАС ВС № 440/3230/26

УХВАЛА 29 червня 2026 року м. Київ справа №440/3230/26 адміністративне провадження № К/990/28453/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Бюро економічної безпеки України (далі - відповідач, БЕБ України), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо присвоєння позивачу спеціального звання БЕБ полковник БЕБ України; - зобов`язати відповідача присвоїти позивачу з 01.12.2022 спеціальне звання БЕБ - полковник БЕБ України із зарахуванням до строку вислуги у спеціальному званні лейтенанта БЕБ України до іншого спеціального звання; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням Схеми розмірів доплати за спеціальне звання особам начальницького складу БЕБ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068 «Деякі питання організації діяльності Бюро економічної безпеки України», відповідно до присвоєного спеціального звання полковник БЕБ, за період з 01.12.2022 по 03.03.2025 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до БЕБ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду та позовну заяву повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду та не надав належних та допустимих доказів поважності пропуску строку до суду з цим позовом. Не погоджуючись із прийнятими рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі № 440/3230/26 залишено без змін. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся через підсистему «Електрноний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Суд виходить з такого. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду у справах відносно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У цій справі № 440/3230/26 суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача, що полягає у не присвоєнні позивачу під час служби в БЕБ України спеціального звання БЕБ - полковник БЕБ України з 01.12.2022. Позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення відповідно до присвоєного спеціального звання полковник БЕБ, за період з 01.12.2022 по 03.03.2025 та виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є похідною від основної вимоги. Як установлено судами попередніх інстанцій наказом БЕБ України від 03.03.2025 № 3-к/ДСК-ДП ОСОБА_1 звільнено зі служби в БЕБ України 03.03.2025, а з адміністративним позовом позивач звернувся лише 19.03.2026, тобто, з пропуском місячного строку, передбаченого КАС України. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач не навів обставин, які були б об`єктивно непереборними та які б не залежали від його волевиявлення, та які б були пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом встановленого законом строку звернення до суду, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. Крім того суд апеляційної інстанції вказав, що звернення позивача з листом від 24.02.2026 щодо присвоєння спеціального звання, виплати сум та надання на нього відповіді листом БЕБ України № 11/11/2943-26 від 18.03.2026 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права. У касаційній скарзі позивач стверджує, що про порушення свого права дізнався вже після звільнення зі служби, і не міг про нього знати, оскільки до 31.01.2026 не було документа, який регулював ці правовідносини. Стверджує, що постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.2026 № 66 «Питання присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями» (набрала чинності 31.01.2026) та що саме з цієї дати - 31.01.2026 він усвідомив про можливе порушення його права на присвоєння спеціального звання - полковник замість спеціального звання лейтенант під час проходження служби в БЕБ України, у зв`язку з чим звернувся 24.02.2026 до відповідача щодо поновлення своїх прав: присвоєння з 01.12.2022 спеціального звання - полковник БЕБ України та здійснення у зв`язку з цим перерахунку і виплати заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2023 у справі № 600/6782/21-а, від 13.03.2023 у справі № 260/192/21, від 17.03.2021 у справі № 160/3121/20 та інш. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій не установили наявність поважних причин поновлення строку звернення до суду та дійшли висновку, що позивач не довів наявність таких причин. Між тим, відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з частиною першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно з частиною другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви після її перегляду в апеляційному порядку, зазначену в частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Водночас скаржник належно не обґрунтовує неправильність застосування норм процесуального права при поверненні позовної заяви. Реагуючи на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 варто зауважити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Як зазначено вище частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже вказаною нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/241/21, проаналізувавши положення частини п`ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду та здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Частиною другою статті 123 КАС України визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Системний аналіз процитованих положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини поважності пропущеного строку, які мають бути оцінені судом. Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України Водночас строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи. За позицією ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави. Сталою є позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом. Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну "поважні причини". Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду. Разом з тим, як вже згадувалося раніше, ОСОБА_1 звільнений зі служби наказом від 03.03.2025 № 43-к/ДСК-ДП, а до суду з позовом звернувся більше ніж через рік 19.03.2026. При цьому суди попередніх інстанцій не установили наявність поважних причин пропуску строку звернення до суту, а також відхилили посилання позивача на звернення з листом від 24.02.2026 щодо присвоєння спеціального звання та виплату сум та надання на нього відповіді листом БЕБ України № 11/11/2943-26 від 18.03.2026, позаяк це не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права. Крім того суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на порушення норм процесуального права та невирішення його клопотання від 03.04.2026 про поновлення строків для звернення до суду, позаяк в оскаржуваній ухвалі від 08.02.2026 викладено відповідний висновок та визнано неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначених ОСОБА_1 . Реагуючи на доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 слід зауважити, що у цій постанові Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо строку звернення до суду та щодо наявності/відсутності підстав для його поновлення, а підтримала висновки судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду. Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, а суд апеляційної інстанції залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, з підстав не усунення недоліків позовної заяви, правильно застосував положення частини четвертої статті 169 КАС України та частини другої статті 123 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо правильного застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України. За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько О.Р. Радишевська В.М. Соколов