Постанова 4806 № 302/1072/25

Справа № 302/1072/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 квітня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В., суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г. розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москвічов Андрій Сергійович, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2025 року, ухвалене головуючим суддею Пухальський С.В., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості встановив: У серпні 2025 року ТОВ «Авентус Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 26.07.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №8122598 про надання споживчого кредиту в електронній формі відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Умовами договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у сумі 28 200,00 грн строком на 360 днів, із кінцевим терміном повернення - 12.01.2025, а позичальник зобов`язується повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші передбачені договором платежі згідно з графіком платежів (додаток № 1 до договору). Кредитні кошти були перераховані позичальнику безготівково на банківську картку № НОМЕР_1 . Договір укладено шляхом електронного обміну повідомленнями через особистий кабінет позичальника на вебсайті ТОВ «Авентус Україна». Ідентифікація позичальника здійснювалась за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на його мобільний номер телефону. Введення цього коду в системі кредитодавця засвідчувало згоду з умовами договору та було юридичним підтвердженням його укладення. Договір підписано сторонами електронними підписами, що мають юридичну силу, рівнозначну власноручним підписам, відповідно до вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги». Позичальник підтвердив, що перед укладенням договору йому було надано паспорт споживчого кредиту, а також інформацію, передбачену Законами України «Про споживче кредитування» та «Про фінансові послуги та фінансові компанії», і він погодився з усіма умовами договору. Відповідно до розділу 6 договору, у разі прострочення зобов`язань з повернення кредиту або сплати процентів позичальник зобов`язаний сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції, визначені договором. На виконання умов договору кредитодавець свої зобов`язання виконав у повному обсязі - грошові кошти у визначеній сумі були надані позичальнику, однак остання належним чином зобов`язання з їх повернення не виконала. Згідно з розрахунком заборгованості за договором №8122598 від 26.07.2024, станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 становить 69 146,07 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 24 721,87 грн; заборгованість за відсотками - 44 424,20 грн. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідачки вказаної суми заборгованості, а також судового збору в розмірі 2 422,40 грн і судових витрат у сумі 105,00 грн. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2025 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авентус Україна» заборгованість за кредитним договором №8122598 від 26.07.2024 в розмірі 69.146,07 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та судові витрати в розмірі 150,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москвічов А.С., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Оскаржуване рішення є таким, що ухвалене за неповного з`ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що позичальниці було надано всю інформацію відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відсутність документального підтвердження такої інформованої згоди означає, що кредитодавець не забезпечив дотримання законодавчих вимог до укладення договору, що ставить під сумнів його юридичну дійсність. Також відповідач вважає, що ознайомлення з офертою та укладення кредитного договору через гіперпосилання в «особистому кабінеті» не відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, порушує його права як споживача відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про захист прав споживачів». Надіслання SMS із кодом не забезпечує належної ідентифікації, оскільки не підтверджує, що саме позичальник, а не третя особа, використав цей код, натиснув кнопку «Так» і, таким чином, уклав договір. Зазначає, що довідка про перерахування коштів, яка наявна в матеріалах справи, не є доказом перерахування кредитних коштів відповідачу оскільки в них не вказано отримувача, номер його картки, договір за яким здійснюється перерахування. Вказано лише номер картки частково, докази того що вказана картка є карткою відповідача в матеріалах справи відсутні. Позивач не надав суду виписку з карткового рахунку відповідачки, а тому не можна стверджувати, що кредитні кошти в розмірі 28 200 гривень було перераховано на її рахунок. Звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок не є належним та допустимим доказом у справі, та розрахунок відсотків в останньому зроблено всупереч чинному законодавству. Кредитор як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Тому, вважає, що розмір процентів по кредиту нарахований кредитором є непропорційним та завищеним. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, однак ТОВ «Авентус Україна» подало додаткові пояснення, які просило взяти до уваги під час розгляду справи. Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає такі безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що не підлягає скасуванню. Вказує, що доводи відповідачки, які стосуються її неналежної ідентифікації під час кредитного договору не заслуговують на увагу, оскільки без отримання одноразового ідентифікатора, без входу до особистого кабінету із використанням логіна та пароля, без підтвердження умов договору в інформаційній системі кредитний договір між сторонами не міг бути укладений. Саме відповідач повинен довести обставини несанкціонованого використання його номера телефону чи особистого кабінету, однак жодних належних доказів цього суду не надано. ТОВ «ФК «Контрактовий дім» не здійснювало операції з готівковими грошима, а перекази коштів здійснювалися виключно у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходили на картки клієнтів кошти для переказу, передбачено надходження від ТОВ «ФК «Контрактовий дім» загальних сум поповнення, а не окремих транзакцій. В зв`язку з цим виділити транзакції як окремі платежі у банківській виписці не є можливим. Саме копія договору та довідки про перерахування коштів підтверджують факт отримання відповідачкою кредитних коштів. Нарахування за кредитним договором здійснено згідно умов кредитування та згідно чинного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.07.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №8122598 про надання споживчого кредиту (далі, - Договір). На умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п. 1.2. Договору). Згідно п. 1.3.-1.4. Договору, сума кредиту становить 28 200,00 гривень зі строком кредитування 360 днів та періодичністю платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Споживач та кредитор погодили між собою графік погашення кредиту, який є Додатком №1 до цього Договору. Пунктом 1.4.1. визначено, що у Споживача відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Пунктами 1.5.1.-1.5.2. Договору встановлено стандартну процентну ставку, яка становить 1,50% від суми кредиту в день та знижену процентну ставку, яка становить 1,35% в день від суми кредиту. Знижена процентна ставка застосовується, якщо споживач до 25.08.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач як учасник програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну проценту ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п.1.6. Договору). Орієнтовна реальна річна процентна ставка зазначена в п. 1.9. Договору становить за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 8 077,33% річних. Згідно п. 1.17 Договору, перед укладенням цього Договору, Товариством була здійснена ідентифікація Споживача для входу в Особистий кабінет/Мобільний за стосунок «CreditPlus», відповідно до п.1.1 Договору та був використаний наступний спосіб ідентифікації та верифікації Споживача, з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу: - шляхом використання інструменту покладання, відповідно до договору, укладеного між Товариством та АТ КБ «ПриватБанк», як банком-ідентифікатором. Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 (п. 2.1. Договору). Пунктом 5.1. Договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюється включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно графіка платежів, крім випадку визначеного в пп.5.3. Договору. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє протягом строку, вказаного в п.1.4 Договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку, за Договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання, Договір продовжує діяти до повного виконання споживачем зобов`язань за ним (п.9.2. Договору). Договір та всі додатки до нього підписано одноразовим цифровим ідентифікатором С3003. Паспорт споживчого кредиту підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UG6647. ТОВ «Авентус Україна» направило 04.06.2025 ОСОБА_1 досудову вимогу про стягнення заборгованості в якій вимагало достроково повернути прострочену суму заборгованості, прострочену заборгованість за відсотками та інші належні до сплати платежі за цим Договором протягом 30 календарних днів, у розмірі 69 146,07 грн. Згідно розрахунку заборгованості станом на момент звернення до суду із позовом заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Авентус Україна» за договором №8122598 про надання споживчого кредиту від 26.07.2024, становить суму 69 146,07 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 24 721,87 грн.; заборгованість за відсотками - 44 424,20 грн. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що відповідачка ставить під сумнів як факт укладення договору, його легітимність та відповідність чинному законодавству в сфері електронного кредитування, а також оспорює факт отримання кредитних коштів та вважає, що відсотки нараховані кредитором не відповідають умовам договору та законодавству. Щодо факту укладення кредитного договору. 26.07.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №8122598 про надання споживчого кредиту (далі, - Договір). Порядок укладення договору детально описано у п.9.6 Договору. Договір про надання споживчого кредиту укладається шляхом акцептування позичальником оферти кредитодавця на його офіційному веб-сайті/мобільному додатку «CreditPlus». Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору (п.9.6 Договору). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Кредитний договір та додатки до нього підписано одноразовим цифровим ідентифікатором С3003. Паспорт споживчого кредиту підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UG6647. У п. 10 Договору зазначено контактні дані ОСОБА_1 , серед яких зазначено: РНОКПП, Серія та номер паспорту, місце проживання, номер мобільного телефону НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , зазначено емейл - ІНФОРМАЦІЯ_1 З вищенаведеного слідує, що ОСОБА_1 підписала кредитний договір та додатки до нього з власної волі, не під примусом та обманом, шляхом заповнення своїх контактних даних. РНОКПП, місце проживання збігаються з тими, які зазначені у поданих та вказаних відповідачкою процесуальних документах, а тому особу позичальниці ідентифіковано. Зворотного стороною відповідача не доведено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 виснувала, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Крім цього, ч. 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Кредитний договір та/або його окремі положення не визнані в судовому порядку не дійсними, не оспорювалися відповідачкою шляхом пред`явлення окремого/зустрічного позову, а тому в силу презумпції правомірності правочину, слід вважати, що такий укладений між сторонами та підлягає виконанню. Слід також погодитись з позицією позивача викладеній у відзиві на апеляційну скаргу, що саме відповідач повинен довести обставини несанкціонованого використання його номера телефону чи особистого кабінету, однак жодних належних доказів цього суду не надано. Щодо отримання кредитних коштів. У п. 2.1. Договору зазначається, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . Із розрахунку заборгованості вбачається, що позичальницею здійснено наступні платежі: 15.08.2024 в сумі 11 421 гривень; 14.09.2024 на суму 10 442,11 гривень; 14.10.2024 на суму 11 148,17 гривень; 13.11.2024 на суму 11 200,00 гривень; 24.12.2024 на суму 11 200,00 гривень. Загалом на суму 55 411,28 гривень. Тому, слід вважати, що відповідачка вчинила конклюдентні дії, які підтверджують як укладення кредитного договору, так і отримання кредитних коштів у розмірі 28 200 гривень, оскільки позичальниця активно користувалася кредитними коштами та здійснювала часткові погашення як тіла кредиту так і відсотків за користування кредитними коштами. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. В даному випадку факт видачі кредитних коштів доведено фактом укладення договору №8122598 про надання споживчого кредиту, його підписанням, підписанням паспорту споживчого кредиту та фактом користування кредитними коштами. Відповідачкою не надано доказів та не доведено переконливими доводами зворотного. Виписку з карткового рахунку відповідачка не надала суду для підтвердження своїх доводів. Позивач отримати таку виписку з карткового рахунку відповідачки отримати не може, оскільки такі відомості згідно ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» становлять банківську таємницю. Щодо нарахування кредитної заборгованості. З розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що кредит нараховувався за стандартною ставкою 1,5% від суми наданого кредиту в день та за зниженою ставкою 1,35% від суми наданого кредиту в день (нараховувалось перші 30 днів користування кредитом). Відповідачка у своїх доводах апеляційної скарги посилається на те, що проценти за користування кредитом в розмірі 44 424,20 грн. не є спів мірними, справедливими та не відповідають чинному законодавству, а також умовам договору. Однак, на спростування нарахованої заборгованості за даним кредитним договором ОСОБА_1 та її представник не надали ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді контр розрахунок заборгованості з якого можна було б дійти до висновку, що проценти нараховані ТОВ «Авентус Україна» є такими, що не відповідають умовам кредитування. Апеляційний суд перевіривши нарахування за кредитним договором констатує, що нарахування заборгованості здійснено позивачем в межах строку кредитування, який становить 360 днів, тобто з 26.07.2024 по 13.05.2025. Більше того, 12.05.2025 кредитор списав 14 100 гривень відсотків за користування кредитом і загальна заборгованість зменшилась із суми 83 246,07 гривень до суми 69 146,07 гривень. Тому, підстав для зменшення коректно нарахованих відсотків за даним кредитним договором, колегія суддів не вбачає. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. ТОВ «Авентус Україна» довело належними та допустимими доказами розмір заборгованості який підлягає до стягнення з відповідачки, однак ОСОБА_1 не довела, що у неї немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Решта доводів апеляційної скарги зводиться до переоцінки встановлених фактів судом першої інстанції, а тому не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки доводи такої не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому апеляційний суд керуючись положенням статті 375 ЦПК України залишає подану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2025 року - без змін. Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Москвічов Андрій Сергійович, залишити без задоволення. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2025 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 квітня 2026 року. Суддя-доповідач: Судді: