Постанова 4806 № 308/3786/25

Справа № 308/3786/25 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27.04.2026 м. Ужгород Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її адвоката Бабича В.В. на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн (сімнадцять тисяч грн 00 коп.) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 копійок). Відповідно до постанови суду, - 05.03.2025 о 00 год. 30 хв. у АДРЕСА_1, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. У встановленому законом порядку водій пройшла тест на приладі "Драгер" на місці з результатом 1,05 %. Своїми діями порушила п. 2.9а) ПДР України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бабич В.В. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення. Вважають, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, невідповідною матеріалам справи та вимогам закону, прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що освідування проведено із значними порушеннями нормативних актів, які регулюють цю процедуру, та по суті є прямими фальсифікаціями фактів. Звертають увагу, що матеріалами справи не встановлено чи були присутні поняті при зупинці автомобіля, так як останні в суд не викликались. Крім того, у поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що з діями працівників поліції не згідна. Зазначають, що судові засідання пройшли без участі ОСОБА_1 , про час та місце проведення судових засідань не було повідомлено належним чином і тим самим було порушено право на захист. Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 та її представника, копії судового рішення не отримували, просять поновити строк на оскарження постанови суду від 09.06.2025. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бабич В.В. не з`явилися, однак адвокат направив заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що він перебуває на лікарняному, що підтверджується довідкою №38 від 24.04.2026. Судом відхилено зазначену заяву адвоката Бабича В.В, оскільки судовий розгляд справи за клопотаннями захисника уже неодноразово відкладався. Крім того, долучена довідка №38 від 24.04.2026 не підтверджує об`єктивної неможливості взяти участь у судовому засіданні, тому апеляційний суд до уваги її не приймає, а також враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про можливість перегляду постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст. 294 КУпАП, за відсутності ОСОБА_1 та її представника - адвоката Бабич В.В. У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає. Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянтам строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин. Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП. Згідно положень ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення. Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вказаних вимог дотримався. Незважаючи на доводи апеляційної скарги, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується сукупністю належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, зібраних та поданих до суду працівниками поліції відповідно до вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП. Відповідно до положень п.п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушеннясерії ЕПР1 № 262454 від 05.03.2025, слідує, що 05.03.2025 о 00 год. 30 хв. у АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Шкода, номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. У встановленому законом порядку водій пройшла тест на приладі "Драгер" на місці з результатом 1,05 %, чим порушила п. 2.9а ПДР України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що із змістом протоколу ознайомлена, однак від дачі поясненнявідмовилася та зазначила, що надасть у суді. Всупереч доводам апеляційної скарги, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, стверджується: вище вказаним протоколом про адміністративне правопорушення, у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4198136 від 05.03.2025 з якої слідує, що ОСОБА_1 притягнута до адмінвідповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, копію вказаної постанови ОСОБА_1 отримано, про що свідчить її підпис; роздруківкою цифрового показника спеціального технічного засобу «Драгер», огляд проведений зі згоди водія, відповідно до встановленого законодавством порядку 05.03.2025, результат огляду на стан сп`яніння складає 1,05 проміле; рапортом інспектора поліції в якому викладені обставини події які мали місце 05.03.2025; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направленням у медичний заклад; довідками Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області про наявність посвідчення водія та про належність транспортного засобу; дослідженим відеозаписом на якому зафіксовано послідовно події, які відбувалися 05.03.2025, та іншими матеріалами справи. Проаналізувавши досліджені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі стороною захисту, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності. Посилання апелянтів на те, що освідування проведено із значними порушеннями нормативних актів, які регулюють цю процедуру, та по суті є прямими фальсифікаціями фактів, апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на наступне. Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Сама правова природа цієї норми має імперативний характер та зобов`язує кожного, хто має дозвіл на керування транспортними засобами неухильно дотримуватись цього пункту. Відповідно до п. 2 Розділу 1 «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. З відеозапису, доданого до матеріалів справи, вбачається, що працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим останній було запропоновано пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Драгер». ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого тиску пройшла огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора «Драгер», результат якого становив 1,05 % проміле, будь-яких заперечень чи незгоди з результатом остання не висловлювала, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки це повністю спростовується відеозаписом, який підтверджує, що працівники поліції діяли легітимно. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_1 та її захисник-адвокат Бабич В.В.не надали. Також апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи апелянтів про порушення порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, через відсутність понятих при зупинці автомобіля, оскільки диспозицією ст. 266 КУпАП визначено, що свідки залучаються лише у випадку неможливості фіксації технічними засобами огляду водія на стан алкогольного сп`яніння. Вбачається, що при проведенні огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння поліцейським застосовувались технічні засоби відеозапису, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Отже, невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності. Доводи апеляційної скарги про те, що судові засідання пройшли без участі ОСОБА_1 , про час та місце проведення судових засідань не було повідомлено належним чином і тим самим було порушено право на захист, апеляційний суд вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції викладених у судовому рішенні та не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, а також не свідчать про порушення права ОСОБА_1 на захист. Разом з тим, згідно постанови суду від 09.06.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Бабич В.В. приймав участь у судовому засіданні та надав пояснення. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що факт розгляду справи без участі правопорушника не являється підставою для скасування чи зміни судового рішення у справах про адміністративні правопорушення, розгляд справи без участі ОСОБА_1 враховано апеляційним судом, як одну з підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд звертає увагу на те, що хоча судове засідання в суді першої інстанції проводилося за відсутності ОСОБА_1 , вона скористалася своїм правом апеляційного оскарження шляхом подачі апеляційної скарги, у зв`язку з чим мала можливість надати пояснення, та докази, які не змогла надати в суді першої інстанції та не позбавлена можливості захищатись та доводити свою невинуватість, однак в суд апеляційної інстанції не з`явилася. Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Разом з тим, стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов`язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Таким чином рішення суду першої інстанції про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 прийнято відповідно до вимог ст. 268 КУпАП. Щодо клопотання ОСОБА_1 про виклик у судове засідання для дачі пояснень свідків, які не були допитані у суді першої інстанції,апеляційним судом відхиляється, оскільки свідки при складанні протоколу про адміністративне правопорушення вчинене останньою присутніми не були, та у протоколі не зазначені, отже не можуть підтвердити чи спростувати обставини вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, щоу матеріалах справи відсутні клопотання про виклик яких-небудь свідків до суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 272 КУпАП як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі, тобто виклик в судове засідання свідків є правом суду, а не обов`язком, у зв`язку з чим доводи апелянта про те, що місцевим судом не були допитані свідки є неспроможними. Разом з тим, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості зазначити у протоколі про адміністративне правопорушення ті пояснення, які вважала за потрібні, однак свою незгоду із викладеними у ньому відомостями не зазначила. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду і були підставами для скасування постанови та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтами не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просять в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник. При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження апелянтів в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи - не знайшли свого підтвердження. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, досліджені та перевірені судом обставини, поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення, а саме - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, SeriesA заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року). Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати). Тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в цій частині прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи. Всі інші доводи, наведені апелянтами в апеляційній скарзі були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять. Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб`єктивними, у зв`язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі. При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено. Отже, докази здобуті працівниками поліції, згідно встановленого законом порядку і перевірені під час розгляду в суді апеляційної інстанції в своїй сукупності дають належні підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, сумніву у їх достовірності, законності та належності у суду апеляційної інстанції не має. Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Накладене на ОСОБА_1 стягнення відповідає вимогам ст. 33 КУпАП, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи притягнутої до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень. З урахуванням наведеного, підстав для скасування постанови у межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Поновити ОСОБА_1 та її представнику - адвокату Бабичу В.В. строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Бабича В.В. залишити без задоволення. Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т.Ю. Бисага