Постанова Київський апеляційний суд № 753/21018/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В. № 22-ц/824/5501/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 753/21018/24 30 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Можарівській М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Гришка Сергія Валерійовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Якусика О.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Дарницький районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,- в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року адвокат Гришко С.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з заявою про встановлення факту смерті його брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що заявник є рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України у місті Єнакієво внаслідок довготривалої хронічної хвороби серця та цукрового діабету, однак отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України. Як зазначає заявник встановлення факту смерті необхідно йому для реалізації спадкових прав відповідно до норм чинного законодавства України. З огляду на вище викладене просив суд встановити факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті АДРЕСА_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відповідний актовий запис реєстрації смерті ОСОБА_2 до відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян, та видати свідоцтво про смерть. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Дарницький районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 09 грудня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Гришко С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стан». Вказує на те, що до суду було надано докази смерті та поховання, а саме: фото могили ОСОБА_2 на кладовищі за адресою Донецька область, м. Єнакієво (тимчасово окупована територія України) скрин-копії геолокації розташування могили на кладовищі, копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 , письмові пояснення дружини рідного брата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка з чоловіком, ОСОБА_1 (заявник) безпосередньо були присутні на похороні. ОСОБА_1 подав заяву до суду через свого законного представника та свої пояснення надав у позові. В судове засідання з`явився ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гришко С.В., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовільнити. Представник заінтересованої особи Дарницького районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами електронного зв`язку «Електронний суд». Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду поштова кореспонденція була доставлена адресату 16.03.2026. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24 квітня 1980 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 , матір`ю якого вказана - « ОСОБА_3 », батьком - « ОСОБА_4 ». Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , його батьками вказані « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_3 ». Наведеними вище документами підтверджується, що заявник є рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції посилався на те, що заявником не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , а також документів, які засвідчують, що ОСОБА_2 на момент смерті був громадянином України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК). За загальним правилом окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій. Так, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частини перши-третя статті 294 ЦПК). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за наступних умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18). Особливості провадження в у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України встановлені статтею 317 ЦПК. За змістом частини першої статті 317 ЦПК заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції за порядком, визначеному Кабінетом Міністрів України. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю (див. постанову Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 233/5109/21). Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У міжнародному праві є приклади, коли під час збройних конфліктів виникали ситуації, за яких досліджувались проблеми діяльності органів, що незаконно функціонували на окупованих територіях або територіях збройного конфлікту. Наприклад, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки, зміст яких зводиться до того, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Говорячи про підходи міжнародних інституцій у сфері захисту прав людини, колегія суддів хоче звернутись до позицій ЄСПЛ, який послідовно розвиває наведений вище принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшій міжнародній практиці. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеке від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають стосунок до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (Європейським Судом). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський Суд у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. За правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрації народжень, смертей і шлюбів» інституціями, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України) (див. постанову Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22). Верховний Суд раніше звертав увагу на те, що визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України (див. постанову Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21). Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Специфікою даних правовідносин є те, що у справі по суті «відсутній спір про право» як такий, проте у заявниці виникла необхідність у встановленні факту смерті на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, який підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом, що діє на тимчасово окупованій території, а його діяльність вважається незаконною. Смерть особи є юридичним фактом, що породжує припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав, в даному випадку - особливо заявницею та її дітьми. Звертаючись із заявою про встановлення факту смерті, заявник зазначає, що його брат ОСОБА_2 помер в м. Єнакієво ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підтвердження своїх доводів заявник надав до суду скан-копію геолокації місця поховання ОСОБА_2 , фото могили та докази на підтвердження родинних відносин заявника з померлим. Разом з тим, доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 зокрема висновку експерта, копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції заявником не надано. Суд першої інстанції належним чином надав оцінку наданим заявником доказам та обґрунтовано відхилив їх. Аналіз матеріалів справи, пояснень сторін, свідчать про те, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди заявника з правильними висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при застосуванні заходів забезпечення позову у даній справі, не допустив порушень норм процесуального права, правильно врахував обставини даної справи та сталу судову практику, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Гришка Сергія Валерійовича залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 01.05.2026 Головуючий: Судді: