Постанова Київський апеляційний суд № 759/17754/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 759/17754/22 Головуючий у І інстанції -Ключник А.С. апеляційне провадження №22-ц/824/5707/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті, встановив: Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила суд встановити факт смерті - громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 , з метою подальшої реєстрації факту смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану з отриманням відповідного свідоцтва, оскільки, факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2022 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким заяву задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення незаконне та необґрунтоване, тому , що неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, не подано докази з поважних причин. Вказує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не повідомив її належним чином про час і місце розгляду заяви, що призвело до неправильного вирішення справи. Не знаючи про розгляд справи, заявник не мав змоги надати достатню кількість доказів, щоб підтвердити свої заявлені вимоги, що вплинуло на винесення рішення. Таким чином суд не міг встановити обставини, що мають значення для справи. А саме не були подані свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 04 липня 2022 року та медична довідка про смерть №568 від 23.06.2022 року, свідоцтво про поховання серія НОМЕР_2 . Вказані документи додаються до апеляційної скарги. Вказує, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданих документів заявник ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що оцінюючи наявні докази у справі їх сукупності, зважаючи на те, що обов`язок по доведенню обставин справи покладено на сторін, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті, оскільки обставини справи не підтверджені належними та допустимими засобами доказування, а саме у матеріалах справи відсудній будь-який доказ того, що ОСОБА_2 помер. Однак з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може враховуючи наступне. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (ч. 3 ст. 317 ЦПК України). Разом з тим, термін "невідкладно", у кожній конкретній ситуації буде різним, виходячи з завантаженості судді та дня подачі заяви до суду. Однак, в будь-якому випадку, можна розраховувати на розгляд судом справи протягом 1-5 днів. Згідно матеріалів справи ця заява надійшла до суду 05 грудня 2022 року, 12 грудня 2022 року заяву прийнято до розгляду та була призначена судом на 13 грудня 2022(а.с.13 ) невідкладно і того ж дня ухвалено рішення. Зі змісту заяви про встановлення факту смерті видно, що ОСОБА_1 , як на підставу, якою обґрунтовувала свої вимоги посилалась на свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2022 року, копію медичної довідки про смерть №568 від 23.06.2022 року, копія свідоцтва про поховання серії НОМЕР_2 , але не надала їх до справи через свою юридичну необізнаність, відсутність у неї особи, яка б надала їй правову допомогу. В апеляційному суді пояснила, що могла їх надати їх у суді першої інстанції, проте про призначений день та час судового засідання заявниця у встановленому порядку повідомлена не була, про що не має у справі жодних відомостей. З огляду на це, апеляційний суд вважає, що юридична необізнаність не може бути поважної причиною неподання цих доказів, проте, враховуючи виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи та ту обставину та заявниця могла б їх надати у суді першої інстанції, якби про призначений день та час судового засідання заявниця вона була повідомлена, апеляційний суд вважає за можливе прийняти наступні доказикопію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2022 року, копію медичної довідки про смерть №568 від 23.06.2022 року, копія свідоцтва про поховання серії НОМЕР_2 , які посвідчені судом їх оригіналам. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України). Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Пунктом 7 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. У рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків (частина третя статті 317 ЦПК України). За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення смерті. Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків. 07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану». Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17. Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації смерті, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України. Із заяви ОСОБА_1 слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 умісті Горлівка. Донецької області помер її дідусь ОСОБА_2 . Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції заявником додано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2022 року, копію медичної довідки про смерть №568 від 23.06.2022 року, копія свідоцтва про поховання серії НОМЕР_2 . Зазначені документи були видані органами та/або особами на тимчасово окупованій території України. На час звернення заявника із цією заявою (грудень2022 року) частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачала, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже, за такої редакції Закону свідоцтво про смертьна тимчасово окупованій території, було недійсним і не створювало юридичних наслідків, а тому у заявника не було іншої можливості підтвердити факт реєстрації шлюбу, аніж звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту смерті. У зв`язку із отриманням свідоцтва про смерть заявник не міг провести державну реєстрацію смерті та отримати свідоцтво про смерть на підконтрольній Україні території із внесенням відповідного актового запису у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності факту смерті на державному рівні. Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2022 року, копія медичної довідки про смерть №568 від 23.06.2022 року, копія свідоцтва про поховання серії НОМЕР_2 ,мають виключне значення для реалізації немайнових прав заявника ОСОБА_1 , а на час звернення до суду заявник не мала можливості здійснити вказані дії в позасудовому порядку. Положення пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України, та положення ЦПК України передбачають можливість встановлення судом факту смерті на тимчасово окупованій території, аневизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, томув Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. При цьому висновок про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу в окремому провадження викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10 (провадження № 61-1217св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17 (провадження № 61-26442св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 752/18540/20 (провадження № 61-4695св21). За таких обставин апеляційний суд вважає, що заявником надано достатньо доказів, які підтверджують про факт смерті, що свідчить про обгрунтованість такої заяви. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Згідно із вимогами частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Суд першої інстанції не забезпечив належне повідомлення заявника не сприяв реалізації прав щодо подання доказів, що призвело до неправильного вирішення справи по суті тому рішення суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви як обгрунтованої, оскільки заявником було доведено факт смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задовольнити. Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що - громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Горлівка, Донецької області, Україна помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка, Донецька область, Україна. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник