Постанова 4816 № 583/3545/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м.Суми Справа №583/3545/25 Номер провадження 22-ц/816/1867/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач), суддів - Сізова Д. В. , Щербаченко М. В. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М. у присутності представника відповідача Кутового Я.А., представника позивача Лисенка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кутового Ярослава Адольфовича на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2026 року, ухвалене в м. Охтирка у складі судді Семенової О.С., в цивільній справі № 583/3545/25 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: 07 серпня 2025 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції») звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 . Свої вимоги мотивував тим, що 12 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредитні кошти, які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування ним. За умовами кредитного договору сума кредиту становить 21000,00 грн., строк кредиту 360 днів: з 12 лютого 2024 року до 06 лютого 2025 року, стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту. У подальшому відповідачкою було підписано додаткову угоду до цього договору на суму 1100,00 грн. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачці кредитні кошти в сумі 21000,00 грн та 1100,00 грн шляхом зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка вказана відповідачкою під час укладення договору. Відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором не виконала, в зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 25 листопада 2024 року становила 89848,00 грн. На підставі договору факторингу право грошової вимоги по вказаному кредитному договору перейшло до ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», яке в межах строку дії кредитного договору у період з 26 листопада 2024 року до 06 лютого 2025 року (72 календарних дні) здійснило нарахування процентів за стандартною процентною ставкою у сумі 24768,00 грн., тому загальна сума заборгованості склала 128376,00 грн., що і стало підставою для звернення до суду. Загальний розмір заборгованості, заявлений до стягнення, становить 128376,00 грн, з яких: 13760,00 грн - основний борг, 89848,00 грн - проценти первісного кредитора, 24768,00 грн - проценти нового кредитора. Також позивач просив суд покласти на орган примусового виконання обов`язок здійснювати нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України з дня набрання рішенням законної сили до його фактичного виконання. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2026 року з урахуванням ухвали суду від 17 лютого 2026 року про виправлення описки, позов ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором до нього від 21 лютого 2024 року за відсотками у розмірі 79076,90 грн та заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13760,00 грн, всього до стягнення підлягає 92836,90 грн, судовий збір в розмірі 1751,88 грн та витрати на професійну правову допомогу в сумі 3000,00 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник відповідачки подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги. В іншій частині (щодо відмови у задоволенні позову), з судовим рішенням погоджується, вважає його законним та обґрунтованим. В доводах апеляційної скарги зазначає, що згідно позовних вимог 12 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладено кредитний договір на суму 21000,00 грн строком на 360 днів, який, за твердженням позивача, виконано шляхом перерахування коштів на банківську картку відповідачки. Також зазначається про надання додатково 1100,00 грн за окремою угодою. Підкреслює, що під час розгляду справи позивач не змінював ні предмета, ні підстав позову, а тому мав довести, що саме такий розмір кредиту був виданий відповідачці 12 лютого 2024 року. Сторона відповідача зазначає, що оскільки позивач обґрунтовує свої вимоги виключно укладенням 12 лютого 2024 року кредитного договору та видачею кредитних коштів у сумі 21000,00 грн, а також додатково 1100,00 грн, саме ці обставини і підлягають доказуванню у справі. Відповідачка вважає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі принципу змагальності, самостійно збираючи докази на користь позивача та неодноразово звертаючись із запитами до АТ КБ «ПриватБанк», що призвело до затягування розгляду справи. На думку відповідачки, обов`язок доказування покладається саме на позивача, який повинен був разом із позовною заявою надати належні первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що підтверджують факт видачі кредитних коштів 12 лютого 2024 року у сумі 21000,00 грн та 1100,00 грн. Апелянт зазначає, що матеріали позову становлять 137 аркушів (29 - позовна заява та 108 - додатки). Проте суд першої інстанції розглянув справу без належного вручення відповідачці повного примірника позову з усіма додатками, а позивач не надав доказів їх направлення. Таке порушення процесуальних прав відповідача є істотним і є самостійною підставою для скасування рішення суду. Сторона відповідача зазначає, що заявляла клопотання про витребування у позивача оригіналів та копій первинних документів, які підтверджують зарахування 12 лютого 2024 року коштів у сумі 21000,00 грн та 1100,00 грн, оформлених відповідно до закону. Однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у його задоволенні, що, на думку відповідача, призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню. Зазначає про те, що надані докази не підтверджують обставин перерахування грошових коштів відповідачці. Також зазначає, що відповідачка у відзиві заперечувала факт укладення кредитного договору, його підписання та погодження умов кредитування, вказуючи, що позивач не надав заяви на отримання кредиту, відомостей про платіжну картку та належних доказів її волевиявлення. Вказувала на те, що не доведено підписання договору саме її електронним підписом, відсутні дані про сертифікат ключа ЕЦП та ідентифікацію підписувача. На її думку, копія договору не є належним електронним документом, а тому є недопустимим доказом. Крім того, відповідачка зазначала, що про відступлення права вимоги її не повідомляли. Відповідачка наголошує, що порушення судом першої інстанції принципу змагальності як складової права на справедливий судовий розгляд є самостійною підставою для скасування судового рішення. Крім цього, вирішуючи питання щодо законності нарахування процентів, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок заборгованості, вийшовши за межі наданих сторонами доказів та доводів, що, на думку відповідачки, є порушенням принципу змагальності та вимог процесуального закону. Відповідачка зазначає, що відповідно до Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі не більше 1 %. Оскільки кредитний договір між сторонами укладено 12 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності зазначеними змінами, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме це законодавче обмеження. На думку відповідачки, суд першої інстанції неправильно визначив розмір нарахованих процентів, не врахувавши встановлену законом межу денної ставки, що призвело до завищення суми заборгованості. З урахуванням граничної ставки 1% на день, вважає, що загальна заборгованість за договором могла б становити 65463,00 грн, з яких 13760,00 грн - тіло кредиту та 51703,00 грн - проценти. Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що без проходження процедури реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без входу відповідача на вебсайт із використанням логіна та пароля до особистого кабінету, укладення договору між сторонами є технічно неможливим. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором при укладенні договору, відповідачем не надано. Апеляційна скарга є необґрунтованою та не спростовує висновків суду першої інстанції. Матеріали справи не містять рішення про визнання недійсними умов договору, у зв`язку з чим презумпція його правомірності не спростована, а права та обов`язки сторін є обов`язковими до виконання. Суд першої інстанції правильно застосував положення Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру процентних нарахувань у відповідні перехідні періоди та дійшов обґрунтованого висновку щодо розрахунку заборгованості. Встановлено, що первісний кредитор виконав зобов`язання за кредитним договором № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором від 21 лютого 2024 року шляхом перерахування коштів у сумі 21000,00 грн на реквізити, визначені відповідачкою у договорі. Факт отримання коштів підтверджується належними та допустимими доказами у справі. Доводи апелянта про неотримання коштів та неналежність первинних документів спростовуються матеріалами справи, оскільки перерахування здійснювалося за реквізитами, наданими самим позичальником, а розрахунок заборгованості сформовано у поденному розрізі. В судовому засіданні представник відповідачки підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення. Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що 12 лютого 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 (далі кредитний договір), за умовами якого товариство зобов`язується надати споживачу кредит на суму 19900,00 грн., а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним (т. І а.с. 98-106). Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором 31072. Згідно з п. 1.3 кредитного договору визначено строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору. Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору. Згідно з п.п. 2.1, 2.2 кредитного договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 . Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту: 12 лютого 2024 року або 13 лютого 2024 року. Пунктом 4.1 кредитного договору визначено, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 4.3 договору. До укладення кредитного договору, 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 підписала електронним підписом НОМЕР_3 паспорт споживчого кредиту, в якому їй була надана інформація щодо умов кредитування (т. І а.с. 93-95). 21 лютого 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою укладено додатковий договір до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364, за умовами якого товариство зобов`язується надати споживачу кредит на суму 1100,00 грн., а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним (т. І а.с. 123-124). Додатковий договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором 52040. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало свої зобов`язання за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором до нього від 21 лютого 2024 року, перерахувавши 12 лютого 2024 року грошові кошти в сумі 19900,00 грн та 21 лютого 2024 року в сумі 1100,00 грн на картку № НОМЕР_1 , яка вказана відповідачкою у договорах, та належить їй, що підтверджується довідками ТОВ «ПЕЙТЕК» від 19 грудня 2024 року (т. І а.с. 135), довідкою ТОВ «Українські платіжні рішення» від 19 грудня 2024 року (т. І а.с. 68), довідками АТ КБ «ПриватБанк» від 20 листопада 2025 року (т. І а.с. 209) та від 15 січня 2026 року (т. І а.с. 222). 25 листопада 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «Українські фінансові операції, як фактором, укладено договір факторингу № 25/11/2024, на підставі якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» права грошової вимоги, зокрема, за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором до нього від 21 лютого 2024 року, укладеними з ОСОБА_1 , у розмірі 114108,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 13760,00 грн., суми заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором у розмірі 89848,00 грн., заборгованості по нарахованим штрафам / неустойкам у розмірі 10500,00 грн (т. І а.с. 90-91). Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. За встановленими у цій справі обставинами оспорювані договори між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідачки та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Доступ до особистого кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем позичальнику в СМС-повідомлення або надається шляхом дзвінку на номер телефону, який вказаний позичальником на веб-сайті кредитодавця і який має юридичне значення ідентифікації позичальника у розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Отже надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору. Позивачем у позовній заяві вказаний номер телефону відповідачки НОМЕР_4 , що дає підстави стверджувати, що саме на цей номер телефону у наведений вище спосіб відбулося надіслання одноразових паролів 31072 та 52040 - для додаткового договору які було використано для підтвердження підписання договорів в електронній формі. Належність зазначеного номеру телефону відповідачці не спростовано жодними доказами, натомість саме цей номер телефону відповідачка зазначає у відзиві на позов, поданий місцевому суду (т. І а.с. 155-166), а також в апеляційній скарзі, поданій Сумському апеляційному суду (т. ІІ а.с. 1-7). Крім того, кредитний договір та додатковий договір до нього містять інформацію про місце проживання відповідачки, реквізити паспорту, РНОКПП, що також дає підстави вважати, що без зазначення таких відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом, неможливо ідентифікувати особу позичальника. До того ж в кредитному договорі та додатковому договорі до нього зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме НОМЕР_1 , який очевидно може бути надано саме відповідачкою, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, первісний кредитор за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідачки або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір № 4381364 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12 лютого 2024 року та додатковий договір до нього від 21 лютого 2024 року підписані відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочинів. Будь-яких доказів, які б вказували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідачки, суду не надано. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 19900 грн 00 коп. та 1100 грн 00 коп. Матеріалами справи підтверджується, що переказ коштів, виданих в рамках договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додаткового договору до нього від 21 лютого 2024 року, здійснено у відповідності до п. 2.1. договорів шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 відповідачки, номер якої вказано у розділі 10 «Реквізити та підписи сторін» у рядку «Клієнт» договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 та у розділі 4 «Реквізити та підписи сторін» Додаткового договору до договору № № 4381364. Переказ коштів відповідачці підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» від 19 грудня 2024 року (т. І а.с. 135), довідкою ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» від 19 грудня 2024 року (т. І а.с. 68), повідомленнями АТ КБ «ПриватБанк» від 20 листопада 2025 року про те, що на належний відповідачці рахунок НОМЕР_5 відбулося зарахування коштів на суму 19900,00 грн 12 лютого 2024 року (т. І а.с. 209) та від 15 січня 2026 року про те, що на належний відповідачці рахунок НОМЕР_5 відбулося зарахування коштів на суму 1100,00 грн 21 лютого 2024 року (т. І а.с. 222). В свою чергу ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» надає послуги з переказу коштів на підставі договору про організацію переказу грошових коштів № 210222-1, укладеного 21 лютого 2022 року між ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», а ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів на підставі договору про переказ коштів №РК-П19/030-1, укладеного 12 березня 2019 року між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «ЛІНЕУРА Україна». Доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суми грошових коштів у розмірі 19900 грн 00 коп. та 1100 грн 00 коп., стороною відповідача не було надано. Відповідачкою також не спростовано факту наявності у неї відкритого банківського рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» та користування банківською карткою НОМЕР_1 . Таким чином, відповідачкою фактично отримані та використані кредитні кошти у загальному розмірі 21000 грн., що підтверджується матеріалами справи, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту у наведеній сумі. Крім того на підтвердження факту укладення договору та користування отриманими кредитними коштами свідчить те, що позичальником здійснювалося часткове погашення кредитної заборгованості, а саме 21 березня 2024 року на суму 7240 грн (т . І а.с. 129-134). Враховуючи надану АТ КБ «Приватбанк» інформацію про обставини отримання відповідачкою грошових коштів перерахованих 12 лютого 2024 року в сумі 19900,00 грн та 21 лютого 2024 року в сумі 1100,00 грн на належну їй банківську карту, суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановив розмір наданого відповідачці кредиту, що в загальній сумі становить 21000,00 грн, а тому доводи апеляційної скарги щодо недоведення заявлених позовних вимог є необґрунтованими. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо самостійного збирання доказів судом першої інстанції, що на думку апелянта свідчить про упередженість судді. Так, клопотання про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» доказів щодо підтвердження належності відповідачці платіжної картки представником позивача надано до позовної заяви (т. І а.с. 17-18). В додаток до позовної заяви також позивачем надано відповідь АТ КБ «Приватбанк» від 15 липня 2025 року №20.1.0.0.0/7-250714/68248 про неможливість надати витребувану інформацію (а.с. 75). Враховуючи те, що інформація, яку позивач просив витребувати, становить банківську таємницю, є очевидним, що наведений доказ не міг бути наданий позивачем до позовної заяви, а тому він і скористався наданим законом правом заявити клопотання про витребування доказу. Саме за цим клопотанням судом постановлені ухвали про витребування доказів, які містять банківську таємницю, а доводи апеляційної скарги щодо самостійного витребування суддею доказів є припущенням відповідачки та не підтверджуються відповідними доказами. В апеляційній скарзі відповідачка зазначає про те, що позивачем не надано оригіналу кредитного договору, а нею ставиться під сумнів його укладення, в зв`язку з чим нею заявлялось клопотання про витребування такого оригіналу, яке судом першої інстанції задоволено не було. На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством. Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (див.: постанову Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати. Відповідачкою не зазначено обставин, які б вказували на те, що наявна в матеріалах справи паперова копія електронного договору має розбіжності з його оригіналом, що ставило б під сумнів відповідність електронного доказу його оригіналу. Оскільки об`єктивних даних, на підставі яких у відповідача виникають обґрунтовані сумніви у дійсності поданих позивачем документів, не встановлено, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Стосовно доводів апеляційної скарги про не повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі

5. Стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин сплати кредитної заборгованості первісному кредитору, а тому доводи як на підставу скасування рішення про те, що відповідачка не була повідомлена належним чином про зміну кредитора у зобов`язанні, на увагу не заслуговують. Щодо доводів апелянта про неналежне вручення відповідачці повного примірника позовної заяви з додатками, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем позовної заяви разом із доданими до неї документами на адресу відповідачки. Зокрема, наданий позивачем список згрупованих поштових відправлень містить відомості про направлення під № 41 на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. І а.с.78). Крім того, у справі наявний опис вкладення у цінний лист на ім`я відповідачки, який підтверджує зміст направленої кореспонденції (т. І а.с.81). Зазначені докази є належними та допустимими і в сукупності підтверджують направлення відповідачці позовної заяви з усіма доданими до неї документами, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині спростовуються матеріалами справи. Що стосується доводів апеляційної скарги про невідповідність нарахування відсотків нормам діючого законодавства, колегія суддів приходить до такого висновку. Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги про стягнення заборгованості за відсотками у сумі 79 076,90 грн, виходячи з того, що з урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності 24 грудня 2023 року, нарахування процентів має здійснюватися з дотриманням граничних денних ставок у відповідні перехідні періоди (2,5 %, 1,5 % та 1 %). У зв`язку з цим суд застосував такі ставки: за період з 12 лютого 2024 року по 22 квітня 2024 року - 2,5% на день, з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року - 1,5% на день, та з 21 серпня 2024 року по 05 лютого 2025 року - 1 % на день. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися та вважає, що рішення в частині стягнення заборгованості по відсоткам підлягає зміні. З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості відповідачки за договором № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором до нього від 21 лютого 2024 року встановлено, що сума заборгованості становила 128376,00 грн, що складається із заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) в розмірі 13760,00 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором 89848,00 грн. та заборгованості за відсотками, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за період з 26 листопада 2024 року до 05 лютого 2025 року включно (72 календарних дні) - 24768 грн 00 коп. Згідно зазначених розрахунків заборгованості, за період з 12 лютого 2024 року до 05 лютого 2025 року включно відсотки нараховувалися первісним кредитором та позивачем за ставкою 2,5% в день. У відповідності до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Згідно до змісту пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денною процентною ставкою за договором споживчого кредитування визначаються загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. За частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до таких витрат включаються: доходи кредитодавця у виді процентів, комісії кредитодавця та супутні витрати тощо. Внаслідок чого обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки базується на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі (частина 3 статті 8 цього Закону). За нормами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року. Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, Перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами Прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Тобто вказаними положеннями закону визначено випадки, в яких можливе застосування збільшеної процентної ставки, а саме стосовно договорів, які були укладені до набрання чинності закону та якщо строк дії таких договорів продовжено вже після набрання ним чинності, що і становитиме в такому випадку перехідний період, протягом якого законодавець визначив вищезазначені процентні ставки. У зазначеній справі кредитний договір укладено 12 лютого 2024 року, додатковий договір до нього 21 лютого 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 2,5% є нікчемною в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Тому в період з 12 лютого 2024 року по 05 лютого 2025 року кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами та вимагати їх стягнення в розмірі 52387,20 грн, виходячи з такого розрахунку: з 12 лютого 2024 року до 20 лютого 2024 року (19 900,00 грн х 1% х 10 днів) - 1 990,00 грн; з 21 лютого 2024 року до 20 березня 2024 року (21000,00 грн х 1% х 29 днів) - 6 090,00 гривень; з 21 березня 2024 року до 05 лютого 2025 року (13760,00 грн х 1 % х 322 дні) - 44 307,20 гривень, які і підлягають стягненню на користь позивача Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає зміні в частині розміру заборгованості за кредитним договором та слід стягнути з відповідачки на користь позивача за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором до нього від 21 лютого 2024 року заборгованість в сумі 66147,20 грн (13760,00 грн тіло кредиту + 52387,20 грн відсотки). В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні розподіл судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог слід стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1235,42 грн (2422,40 грн х 51%). У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги (49%), з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати за апеляційний розгляд справи у розмірі 1780 грн 46 коп. (3633,60 х 49%). Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кутового Ярослава Адольфовича задовольнити частково. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2026 року змінити в частині розміру присудженої до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту та додатковим договором до нього та в частині розподілу між сторонами судових витрат, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» суму заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4381364 від 12 лютого 2024 року та додатковим договором до нього від 21 лютого 2024 року в розмірі 66 147 грн 20 коп., судовий збір у розмірі 1235 грн 42 коп. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 3000 грн 00 коп.». В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 лютого 2026 року залишити без змін. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» на користь ОСОБА_1 витрати за апеляційний розгляд справи у розмірі 1 780 грн 46 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 01 травня 2026 року. Головуючий - А. П. Сидоренко Судді: Д. В. Сізов М. В. Щербаченко