Постанова 4801 № 133/293/25

Справа № 133/293/25 Провадження № 22-ц/801/365/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 рокуСправа № 133/293/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Стадника І. М., Сопруна В. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гуменюка О. О. в залі суду в місті Козятин, дата складення повного тексту рішення невідома, в цивільній справі № 133/293/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: Короткий зміст вимог В січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізнес Позика») звернулося в суд з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.06.2024 між позивачем та відповідачем укладено договір № 486893-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» 01.06.2024 направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 486893-КС-004 про надання кредиту та 01.06.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 486893-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5032, на номер телефона НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено. Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти в розмірі 71 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування кредитом. Пунктом 2 кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіка платежів. Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору. ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 71 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , котру позичальник вказав при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про перерахування коштів. Зважаючи на ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у нього станом на 14.01.2025 утворилась заборгованість за договором № 486893-КС-004 в розмірі 256164,04 грн, з яких 71000,00 грн сума прострочених платежів за тілом кредиту; 174 514,04 грн сума прострочених платежів за процентами, 10 650,00 грн сума прострочених платежів за комісією. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» загальну суму заборгованості за кредитним договором №486893-КС-004 від 01.06.2024 в розмірі 230395 гривень, з яких: сума прострочених платежів за тілом кредиту 71 000,00 грн; сума прострочених платежів за процентами 148 745,00 грн, сума прострочених платежів за комісією 10 650,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існували кредитні правовідносини, які виникли на підставі договору № 486893-КС-004 про надання кредиту від 01 червня 2024 року, укладеного в електронній формі відповідно до вимог чинного законодавства. Факт надання позивачем відповідачу кредитних коштів у розмірі 71 000,00 грн та невиконання відповідачем зобов`язань щодо їх повернення суд визнав доведеним, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми простроченої заборгованості за тілом кредиту в зазначеному розмірі, а також заборгованості за комісією у сумі 10 650,00 грн. Разом з тим суд першої інстанції встановив, що нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами здійснено з порушенням вимог закону. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 відсотка. Оскільки кредитний договір між сторонами укладено 01 червня 2024 року, тобто після набрання чинності вказаними змінами, умови договору щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,50000000 % та 1,14973944 %, передбачені пунктом 2.4 договору, суперечать вимогам частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до частини п`ятої статті 12 цього Закону є нікчемними. З огляду на викладене суд першої інстанції здійснив перерахунок заборгованості за процентами, виходячи з максимально допустимого розміру денної процентної ставки у розмірі 1 %, та встановив, що розмір процентів за період фактичного користування кредитом становить 148 745,00 грн, у зв`язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині та відмову у стягненні процентів у решті заявленого розміру. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У серпні 2025 року представник ТОВ «Бізнес Позика» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення заборгованості за процентами. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Сопрун В.В., стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано з матеріали цивільної справи. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 січня 2026 року справу призначено до розгляду в залі судових засідань Вінницького апеляційного суду 03 лютого 2026 року о 11:20 год. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Основними доводами апеляційної скарги є твердження про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема положень Закону України «Про споживче кредитування», які регулюють питання обмеження розміру денної процентної ставки. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «денна процентна ставка», визначене частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», з процентною ставкою за один день користування кредитом, яка передбачена умовами кредитного договору. На думку апелянта, зазначені поняття мають різну правову природу та різний механізм визначення, у зв`язку з чим висновки суду про нікчемність умов договору є необґрунтованими. В апеляційній скарзі вказується, що пунктом 2.4 кредитного договору встановлено саме процентну ставку за день користування кредитом, тоді як «денна процентна ставка» у розумінні Закону України «Про споживче кредитування» є розрахунковим показником, який визначається за формулою, закріпленою у частині четвертій статті 8 цього Закону, з урахуванням усіх платежів за кредитом та строку його користування. Таким чином, на переконання скаржника, застосування обмеження, передбаченого частиною п`ятою статті 8 Закону, можливе лише після здійснення відповідного розрахунку денної процентної ставки за встановленою законом формулою, а не шляхом формального порівняння процентної ставки, визначеної договором, з граничним розміром у 1 відсоток. Апелянт наголошує, що у разі здійснення розрахунку денної процентної ставки відповідно до вимог частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» фактичний розмір денної процентної ставки за спірним договором становить 0,95 %, що не перевищує максимального розміру, встановленого законом, а відтак відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, у скарзі зазначається, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Закону України «Про споживче кредитування», а також норм Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, зокрема щодо, на думку апелянта, безпідставного втручання суду у договірні відносини сторін та фактичного зменшення розміру процентів за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування. Скаржник вказує, що чинне законодавство не надає суду повноважень змінювати погоджені сторонами умови кредитного договору у частині розміру процентів за користування кредитом у разі, якщо такі умови не суперечать імперативним нормам закону. При цьому суд першої інстанції, на думку апелянта, дійшов помилкового висновку про нікчемність умов договору без належного правового аналізу та без встановлення факту перевищення максимально допустимого розміру денної процентної ставки, визначеного законом. Також апелянт посилається на неналежне дослідження судом першої інстанції доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема розрахунків заборгованості, які, на переконання скаржника, підтверджують відповідність умов кредитного договору вимогам Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим зазначається, що підстав для ототожнення понять «денна процентна ставка» у розумінні Закону та процентної ставки за день, встановленої кредитним договором, не існує. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, що передбачено частиною третьою статті 360 ЦПК України. Позиція учасників справи у судовому засіданні Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Представник ТОВ «Бізнес Позика» в судове засідання не з`явився, проте в апеляційній скарзі просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності. Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 01.06.2024 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями укладено договір №486893-КС-004 про надання кредиту, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 71 000,00 грн., строк дії договору - до 16.11.2024, стандартна процентна ставка за кредитом в день - 1,50000000 фіксована, комісія за надання кредиту 10 650,00 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 210 439,98 грн. (а. с. 42). ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти кредитний договір. ТОВ «Бізнес позика» надало позичальнику грошові кошти в розмірі 71 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою ТОВ «Платежі онлайн» щодо здійснення переказу грошових коштів. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №486893-КС-004 від 01.06.2024 та довідки про стан заборгованості, заборгованість відповідача станом на 14.01.2025 складає 256164,04 грн, з яких: 71000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 174514,04 грн заборгованість за відсотками та 10650,00 грн заборгованість по комісії. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Рішення суду оскаржується в частині розміру стягнутих процентів, а в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 71 000,00 грн. та комісії в розмірі 10 650,00 грн жодною зі сторін не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Судом першої інстанції встановлено, що кредитний договір № 486893-КС-004 про надання кредиту від 01 червня 2024 року був укладений між сторонами в електронній формі через інформаційно-комунікаційну систему позивача. Під час оформлення договору відповідач зазначив власні персональні дані, пройшов ідентифікацію в системі кредитодавця, підтвердив умови кредитування та ввів одноразовий ідентифікатор, що свідчить про його вільне, усвідомлене та добровільне волевиявлення на укладення відповідного правочину. Підписавши кредитний договір, відповідач погодився з його умовами та взяв на себе зобов`язання щодо повернення отриманих кредитних коштів і сплати передбачених договором платежів. Факт перерахування позивачем кредитних коштів у сумі 71 000,00 грн на банківську картку, зазначену відповідачем, підтверджений матеріалами справи. Водночас відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору та не надав належних і допустимих доказів, які б спростовували обставини отримання ним кредитних коштів, належність засобів зв`язку, використаних при укладенні договору, або належність банківського рахунку, на який були зараховані кошти. Також відповідачем не подано доказів повного чи часткового погашення заборгованості за тілом кредиту або спростування правильності її розрахунку. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність у нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 71 000,00 грн та за комісією у сумі 10 650,00 грн, що є правовою підставою для їх стягнення. Наявність кредитних правовідносин, факт отримання відповідачем кредитних коштів та їх неповернення сторонами не заперечується і в апеляційному порядку не оскаржується, у зв`язку з чим зазначені обставини не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині визначення розміру процентів, що підлягають стягненню. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» в основному зводяться до твердження, що розмір денної процентної ставки за кредитним договором № 486893-КС-004 про надання кредиту, укладеним 01 червня 2024 року, не перевищує 1 %, а суд першої інстанції помилково ототожнив поняття денної процентної ставки та процентної ставки за день користування кредитом. Зазначені доводи апеляційної скарги, з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог чинного законодавства, не заслуговують на увагу з таких підстав. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Бізнес Позика», звертаючись до суду з позовом, просило, окрім стягнення заборгованості за тілом кредиту, також стягнути складову повної вартості кредиту, зокрема заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитними коштами. Відтак предметом судового розгляду було, у тому числі, питання правомірності нарахування та розміру процентів за користування кредитом. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року (з урахуванням змін, внесених Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 відсотка. Зі змісту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» убачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов`язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Водночас спірний кредитний договір укладений 01 червня 2024 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на нього поширюються загальні приписи частини п`ятої статті 8 цього Закону щодо граничного розміру денної процентної ставки у 1 %. Зі змісту положень частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» убачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Пунктом 1-2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначено поняття «денна процентна ставка» як загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Тобто, денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 2.11 договору про надання кредиту, з урахуванням формули, передбаченої частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», кредитодавцем було визначено та підтверджено розмір денної процентної ставки у 1,16 %. Зазначена обставина підтверджується змістом самого договору та не спростована апелянтом належними і допустимими доказами. Водночас законодавець імперативно встановив, що загальні витрати за споживчим кредитом, у тому числі проценти за користування кредитом, повинні бути розраховані кредитодавцем таким чином, щоб максимальний розмір денної процентної ставки не перевищував 1 %. Отже, суд першої інстанції вірно вважав, що розмір денної процентної ставки, передбаченої договором, не узгоджується із розміром денної процентної ставки, передбаченої Законом. А тому і розрахував проценти за договором, виходячи зі ставки 1%. Твердження ТОВ «Бізнес Позика» в апеляційній скарзі про те, що денна процентна ставка за договором фактично становить 0,95 % та відповідає вимогам закону, ґрунтуються на довільному перерахунку, який суперечить умовам самого кредитного договору, зокрема пункту 2.11, яким прямо зафіксовано інший розмір денної процентної ставки. Доказів внесення змін до договору в цій частині матеріали справи не містять. Наведені судом першої інстанції у рішенні розрахунки розміру процентів, здійснені з урахуванням максимально допустимої денної процентної ставки у 1 %, в апеляційній скарзі не спростовані, а доводи апелянта зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції. За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та обґрунтовано відхилив вимоги позивача у частині стягнення процентів за користування кредитом понад розмір, визначений законом. Доводи апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» в цій частині фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та спрямовані на переоцінку встановлених судом обставин, що саме по собі не є підставою для скасування або зміни судового рішення. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що Закон України «Про споживче кредитування» не оперує поняттям «процентна ставка в день». Законодавцем визначено виключно поняття денної процентної ставки як розрахункової величини, що обчислюється відповідно до формули, встановленої частиною четвертою статті 8 цього Закону, та для якої встановлено імперативне обмеження максимального розміру. Отже, посилання апелянта на розмежування «процентної ставки в день» та «денної процентної ставки» не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Разом із тим колегія суддів наголошує, що заочне рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача, останнім в апеляційному порядку не оскаржувалося. Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства апеляційний перегляд судового рішення здійснюється виключно в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у ній вимог. Апеляційний суд не наділений повноваженнями виходити за ці межі з власної ініціативи за відсутності відповідних апеляційних вимог сторони, яка вважає, що її права чи інтереси порушено судовим рішенням. Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 роз`яснено, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) є одним із фундаментальних принципів судочинства та полягає у недопустимості погіршення процесуального чи майнового становища особи, яка оскаржує судове рішення, порівняно з тим становищем, якого вона досягла за результатами розгляду справи судом попередньої інстанції. Зазначений принцип застосовується у взаємозв`язку з правилом tantum devolutum quantum appellatum, відповідно до якого обсяг апеляційного перегляду визначається виключно межами поданої апеляційної скарги. Отже, з огляду на те, що заочне рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за процентами відповідачем не оскаржувалося, а перегляд судового рішення поза межами апеляційних вимог призвів би до погіршення становища особи, яка подала апеляційну скаргу, що суперечить принципу заборони повороту до гіршого, підстави для його зміни чи скасування в цій частині відсутні. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових та процесуальних підстав для зміни чи скасування заочного рішення суду першої інстанції в оскарженій частині. Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення. Заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: І. М. Стадник В. В. Сопрун