Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/24645/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/24645/25 пров. № А/857/9869/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 380/24645/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя Ланкевич А.З. м. Львів), - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №356 від 13.06.2025 в частині, що стосується призову позивача на військову службу під час мобілізації, в особливий період, та направлення позивача для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивача; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року позовну заяву залишено без руху, а позивачеві надано строк для усунення виявлених недоліків, зокрема, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. 14.01.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом. Обґрунтовуючи клопотання, вказав, що призов на військову службу під час мобілізації, який по своїй суті є примусовим для громадян, не можна ототожнювати з прийняттям на публічну службу, яке ґрунтується на добровільному волевиявленні громадянина. Однак, навіть з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 року у справі №362/643/21, яка визначила, що військова служба є різновидом служби публічної, а відтак строк на звернення із вказаним позовом становить один місяць з моменту коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, варто наголосити, що про свій статус позивач дізнався виключно після отримання відповіді на адвокатський запит, який наданий його адвокату, шляхом направлення на електронну адресу 09.12.2025 року. Вказав, що до цього дня свого статусу позивач не знав, оскільки не отримував на ознайомлення чи на підпис жодного документа, ВЛК не проходив, присягу не приймав. Враховуючи перелік порушень процедури призову позивача під час мобілізації, що зафіксовано в ДБР та органах Нацполіції і за фактом яких порушено кримінальну справу щодо незаконних дій представників відповідача, вважає, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними і такими, що відповідають вимогам законодавства. Просив поновити такий. Розглянувши подану заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачеві оскільки останнім не доведено поважності причин пропуску строку на право звернення з позовом до суду. 26 січня 2026 року ухвалою суду першої інстанції позивачу повернуто позовну заяву відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України, з підстав пропуску встановленого законом місячного строку звернення до суду з вищевказаними вимогами та відсутність обґрунтованого клопотання для визнання причин пропуску поважними. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права апелянт просить ухвалу суду скасувати, та апеляційну скаргу задовольнити. Доводи апеляційної скарги фактично мотивовані доводами клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вказав, що наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положеннями частини другої цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом. Так, в межах заявленого спору, позивач оскаржує наказ що стосується призову на військову службу, наказ в частині зарахування до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , просить звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 . Тобто, спірні відносини стосуються проходження позивачем публічної служби. Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом почався з наступного дня з дати винесення зазначених вище наказів, відповідно тривав з 14.06.2025. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 17 грудня 2025 року, тобто із значним пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Факт пропуску звернення до суду з цим позовом визнається позивачем, про що свідчить заявлена у позові вимога про визнання поважними причин пропуску звернення до суду з цим позовом та поновлення такого строку. Ухвалою суду від 26 січня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом. Надаючи ж оцінку іншим підставам пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначеним у поданій на виконання вимог ухвали суду від 22 грудня 2025 року заяві про усунення недоліків позову, варто зауважити таке. Визначаючись щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, то колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Визначаючись щодо поважності причин пропуску звернення до суду з цим позовом, наведених у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданому на виконання вимог ухвали від 22.12.2025 року, то колегія суддів зазначає, що в такому не зазначено жодних обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали позивачу (особисто або в порядку представництва) своєчасно звернутися до суду з цим позовом. Колегія суддів зауважує, що позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність виняткових, особливих і непереборних обставин об`єктивного характеру, які унеможливили або істотно ускладнили подання позовної заяви, а також доказів того, що він вчинив усі необхідні дії, які свідчили би про бажання реалізувати у повній мірі свої процесуальні права. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа № 990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки. Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку повинна була дізнатися слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що у заявленому клопотанні про поновлення строку звернення до суду не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача. Таким чином, зі змісту доводів, наведених позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданого на виконання вимог ухвали суду від 22 грудня 2025 року, не вбачається обставин, які були б пов`язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об`єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації позивачем особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду. Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку. Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 380/24645/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її складення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар