Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 534/3332/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 р. Справа № 534/3332/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ральченка І.М. суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23.02.2026 (суддя Солоха О.В., повний текст складено 23.02.26) по справі № 534/3332/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції , Інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Божка Андрія Валерійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області із заявою до Департаменту патрульної поліції, Інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Божка Андрія Валерійовича, в якій просив суд: - визнати поважними причини пропуску строку на звернення до адміністративного суду та поновити пропущений строк та визнати протиправною і скасувати постанову серії ЕНА 3739218 від 27.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що постановою поліцейського , інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Божка А.В. серії ЕНА 3739218 від 27.12.2024 він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП за порушення вимог п.2.1 а ПДР України, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 20 400 грн. В постанові зазначено, що він 27.12.2024 о 12 год 59 хв на 86 км автодороги Н31 керував транспортним засобом Kia Sorento, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керувати транспортним засобом відповідно до рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024. Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Божка Андрія Валерійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задоволено повністю. Постанову серії ЕНА №3739218 від 27.12.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП скасовано. Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що на момент винесення поліцейським оспорюваної постанови ОСОБА_1 не було подано апеляційної скарги на постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 у справі № 237/1521/24, отже така постанова суду на той момент набрала законної сили. Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що оскільки станом на 27.12.2024 року постанова Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 не набрала законної сили, у поліцейського були відсутні підстави для складання вказаної вище постанови. Отже, на переконання позивача, поліцейським без з`ясування обставин, що мають значення, протиправно притягнуто його до адміністративної відповідальності. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, а саме в тому, що 27.12.2024 о 12 год 59 хв на 86 км автодороги Н31 керував транспортним засобом Kia Sorento, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керувати транспортним засобом відповідно до рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024, чим порушив вимоги п.2.1 а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП. У зв`язку з чим на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 20 400 грн та складено постанову серії ЕНА №3739218 від 27.12.2024. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки постанова Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 скасована, позивач ОСОБА_1 не був особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Отже, з урахуванням норм у статті 247 КУпАП, пункті 7 розділу ІІІ Інструкції № 1395, зважаючи на норми статті 286 КАС України щодо способу захисту, оскаржувана постанова ЕНА №3739218 від 27.12.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з п. 1.10. ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Відповідно до п. 2.1. «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно з ч. 4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно приписів ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов`язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції. У разі виявлення в особи посвідчення водія, яке підлягає здачі, його вилучення здійснюється поліцейським. Згідно із п. п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засоб є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Згідно з п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю. Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується з обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII. А саме: водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух») При цьому відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 в адміністративній справі №127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною 1 статті 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. З урахуванням наведеного, вимоги поліцейського надати документи для перевірки, зазначені в пункті 2.1 ПДР України відповідають вимогам чинного законодавства. Щодо факту адміністративного порушення, колегія суддів зазначає наступне. Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП обов`язковою умовою є наявність постанови суду, яка набрала законної сили, про позбавлення особи права на керування транспортними засобами. Відповідно до ст. 317 та 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції. Відповідно до ст. 291 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортним засобом набирає чинності з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, визначеного цим Кодексом, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено за наслідками розгляду справи по суті. Диспозицією ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що постановою Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. 24.03.2025 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 у справі № 237/1521/24. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.07.2025 апеляційну скаргу адвоката Таранкової О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено, постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 відносно ОСОБА_1 скасовано. Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях останнього події та складу адміністративного правопорушення. Отже, колегія суддів вважає, що на час винесення постанови, яка є предметом спірних правовідносин, 27.12.2024 позивач був позбавлений права керування транспортними засобами, та не мав законних підстав керувати автомобілем, тому в силу приписів ч. 4 ст. 126 КУпАП останнього правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності за цією статтею. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не заперечує факт керування ним автомобілем 27.12.2024. За змістом ст. 9 КУпАП винним діянням (дія або бездіяльність), яке є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, є вчинення особою діяння умисно або з необережності. Диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП не визначає наявності обов`язкової форми вини у вигляді умислу, а відтак такою нормою передбачена відповідальність і за вчинення відповідних діянь з необережності. Згідно зі ст. 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. У п.41 рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/02) наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України» згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції. З постанови Мар`їнського районного суду Донецької області від 01 жовтня 2024 року у справі № 237/1521/24, вбачається, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 03.04.2024 року Серії ААД № 677654 ОСОБА_1 03.04.2024 року о 17 годині 30 хвилин в м. Курахове по вул. Грушевій керував автомобілем Volkswagen transporter днз НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння рук). Від проходженням медичного огляду на стан сп`яніння на місці та у закладі охорони здоров`я у встановленому законом порядку відмовився під відеозапис на бодікамеру 1113, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Від керування ТЗ відсторонений. В силу ч. 6 ст. 78 КАСУ, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Колегія суддів звертає увагу на те, що, санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП не передбачено накладання на водіїв альтернативного виду адміністративного стягнення або штрафу, або позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік. Штраф накладається одночасно із позбавленням права керування транспортними засобами. Таким чином, позивач, будучи особою, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, щодо керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, мав передбачити розгляд судом матеріалів адміністративної справи відносно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП та, відповідно, можливість за результатом такого розгляду, настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, зокрема накладення на нього штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами. Відповідно до частини першої статті 45 КАС учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Отже, позивач не був позбавлений можливості добросовісно користуватись процесуальними правами, зокрема, цікавитись, на якому етапі перебуває розгляд справи відносно нього, а також результатами такого розгляду. При цьому, суд звертає увагу на те, що для отримання інформації щодо стану розгляду судової справи та прийнятих судових рішень функціонує офіційний веб-портал «Судова влада України» та «Єдиний державний реєстр судових рішень», за допомогою яких будь-яка особа може отримати актуальну інформацію щодо стану судової справи та стадії її розгляду. Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 у справі № 237/1521/24 було оприлюднено (забезпечено надання загального доступу) 11.10.2024. Але позивач продовжував керувати транспортним засобом при прямій забороні суду це робити. Більше того, на момент винесення поліцейським оскаржуваної постанови Мудраком Є.Є. не було подано апеляційної скарги на постанову Мар`їнського районного суду Донецької області від 01.10.2024 у справі № 237/1521/24, отже така постанова суду на той момент набрала законної сили. З урахуванням викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що на 27.12.2024 позивач керував автомобілем за наявності постанови суду, яка забороняє йому таке керування, що підтверджує склад правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Постанова винесена з дотриманням норм чинного законодавства, стягнення відповідачем застосовано без порушень, тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні. Доказів, які мали б спростувати факт наявності адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем надано не було і судом таких обставин не встановлено. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова ЕНА 3739218 від 27.12.2024 винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування відсутні. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив помилкові висновки. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23.02.2026 по справі № 534/3332/25, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 23.02.2026 по справі № 534/3332/25 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Інспектора 2 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Божка Андрія Валерійовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло Постанова складена в повному обсязі 22.04.26.