Постанова 4851 № 545/2295/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2025 р.Справа № 545/2295/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24.07.2025 (суддя: Стрюк Л.І., м. Полтава) по справі № 545/2295/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області (далі по тексту відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4803407 від 24.05.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити. В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначив, що спірна постанова є незаконною, оскільки відповідачем під час складання останньої були порушені норми діючого законодавства, які гарантують особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, право на об`єктивний та справедливий розгляд справи. Вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, оскільки він не керував транспортним засобом. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 24.07.2025 по справі № 545/2295/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №4803407 від 24.05.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.4 ст. 126КУпАП у виді штрафу в розмірі 20400 гривень відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24.07.2025 по справі № 545/2295/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, оскільки він не керував транспортним засобом. Зазначає, що в даному випадку транспортний засіб не зупинявся на вимогу поліцейських, а був припаркований, тому підстав для огляду на стан сп`яніння та перевірки документів ОСОБА_1 у поліцейського не могло бути, а такі дії та огляд є протиправними, а тому складання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4803407 від 24.05.2025, котрою застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн. та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, є незаконним. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 24.05.2025 поліцейським взводу 2 роти 1 Батальйону УПП в Полтавській області ДПП капралом поліції Франчуком В.Є. винесена постанова серії ЕНА №4803407 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної правопорушення за ч.4 ст.126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 20 400 грн. (а.с.15). Згідно з вказаною постановою, ОСОБА_1 24.05.2025 о 00 год. 56 хв. у м. Полтава по вул. Серьогіна, 3, керував транспортним засобом ВMW 530, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи особою, що позбавлена права керування транспортними засобам, чим порушив вимоги п.2 .1а ПДР України та ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух»; керував транспортним засобом без чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.1а ПДР України; не мав при собі реєстраційних документів на транспортний засіб, чим порушив п. 2.1.б ПДР України та ч. 1 ст. 126 КУпАП; на підставі ст. 36 правопорушення об`єднані та винесено постанову за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування та закриття справи. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР). За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). Статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема, передбачено, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За приписами пп. "ґ" п. 2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Згідно з пп. "а" п. 2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII. Виходячи з викладеного, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. З аналізу наведеного слідує, що згідно законодавства України, на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. З матеріалів справи вбачається, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП відбулося через керування позивачем автомобілем марки ВMW 530, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи особою, що позбавлена права керування транспортними засобам, за наявності рішення суду про позбавлення права керування від 20.03.2025. Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. На виконання вимог ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В силу ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За змістом норм ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до п.п.9 ч.1 ст.31 Закону України "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису. Згідно з п.2 ч.1 ст.40 Закону України " Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Відповідачем на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення було надано до матеріалів справи відеозапис з відеокамери зі службового автомобіля та нагрудної камери (бодікамери) поліцейського, на якому зафіксовано процес розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, та складання відповідної постанови серії ЕНА №4803407 від 24.05.2025, яку і оскаржує позивач. Приписами ч. 10 ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" встановлено заборону керування транспортними засобами особами, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 20.03.2025 по справі №545/5095/24, провадження № 3/545/26/2025, яка набрала законної сили 31.03.2025, ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Отже, ОСОБА_1 на момент винесення постанови (24.05.2025) був позбавлений права керування транспортним засобом. В обґрунтування заявлених вимог позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки транспортним засобом останній не керував. Однак, з такими доводами позивача колегія суддів не може погодитися, оскільки наявні в матеріалах справи відеозаписи з відеокамери зі службового автомобіля та нагрудної камери поліцейського лише підтверджують обставини, викладені в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП. Так, з наданих відеозаписів вбачається, що біля припаркованого автомобіля ВMW 530, д.н.з. НОМЕР_1 , перебував лише позивач, який вийшов зі сторони водійського сидіння, інших сторонніх осіб, які б могли керувати транспортним засобом немає; на відео з бодікамери №470712 (а.с.42) зафіксовано, що позивач пропонує працівникам поліції виключити камери та домовитися; на вимогу працівника поліції пред`явити документи ОСОБА_1 підходить до водійського сидіння, дістає ключі та зачиняє автомобіль, що дає підстави суду вважати, що за кермом автомобіля знаходився саме позивач. Також, колегія суддів бере до уваги і ту обставину, що, як вбачається з відеозаписів, позивач при спілкуванні з патрульними під час складання постанови не зміг пояснити хто саме був за кермом транспортного засобу. Таким чином, доводи позивача щодо некерування ним транспортним засобом на час його зупинки повністю спростовуються належними та допустимими доказами, дослідженими судом, в тому числі відеозаписом подій, які передують складанню постанови про притягнення до відповідальності позивача за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Вищенаведене у сукупності дозволяє дійти висновку про доведення відповідачем допущеного ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Враховуючи, що ОСОБА_1 постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 20.03.2025 по справі №545/5095/24, провадження № 3/545/26/2025, яка набрала законної сили 31.03.2025, був позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік, керування ним 24.05.2023 транспортним засобом марки ВMW 530, д.н.з. НОМЕР_1 , є порушенням вимог ч. 10 ст. 15 Закону України "Про дорожній рух" та, як наслідок, свідчить про правомірність притягнення позивача, як особи, позбавленої права керування транспортними засобами, до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу у розмірі 20400 грн.. Відповідно до ч. 2 ст. 279 КУпАП, посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Статтею 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, як, зокрема, про правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга і третя статті 122). У відповідності до ч. 2 ст. 258 КУпАП (в редакції, чинній з 08.08.2015 згідно із Законом України від 14.07.2015 № 596-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху"), протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу (ч.4 ст.258 КУпАП). Частиною 5 статті 258 КУпАП встановлено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до п.4 розділу І Інструкції № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. З дослідженого колегією суддів відеозапису вбачається, що поліцейським було повідомлено про складання постанови про адміністративне правопорушення. Доводи апелянта з приводу порушення поліцейським процедури розгляду справи у справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як вбачається з відеозапису, на момент підписання позивачем оскаржуваної постанови, жодних заперечень чи зауважень з цього приводу позивач не заявляв. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про виконання та дотримання працівником поліції при притягненні до адміністративної відповідальності позивача за ч. 4 ст. 126 КУпАП процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom", будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту вчинення позивачем правопорушення, правомірності оскаржуваної постанови, складання її на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24.07.2025 по справі № 545/2295/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко