Постанова Київський апеляційний суд № 761/6282/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/6432/2026 Справа № 761/6282/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 15 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Савицького О.А., ухвалене в м. Київ 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання попереднього договору удаваним правочином, визнання майнових прав та стягнення неустойки, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати попередній договір від 13 вересня 2014 року, укладений між ТОВ «ВКФ «Фарби України» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2542, удаваним правочином, визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме однокімнатну квартиру загальною площею 37,5 кв.м. та житловою площею 18,1 кв.м., що розташована на 10 поверсі 1 секції житлового будинку за будівельною адресою АДРЕСА_1 , стягнути із ТОВ «ВКФ «Фарби України» на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 3 301 644 грн. та в дохід держави судовий збір 16351,20 грн. Позов мотивував тим, що 13 вересня 2014 року уклав з ТОВ «ВКФ «Фарби України» попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2542, за умовами п. 1.1 якого, сторони зобов`язались в строки, встановлені даним попереднім договором, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «ВКФ «Фарби України» зобов`язується передати окрему квартиру в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, згідно з розділом 2 попереднього договору. Вказував, що предметом правочину виступала однокімнатна квартира на 10 поверсі, загальна площа об`єкта мала становити 37,69 кв.м., житлова 18,24 кв.м. Згідно з попереднім договором, ОСОБА_1 зобов`язався за ціною та на умовах, визначених у цьому договорі, купити вказану квартиру після отримання відповідачем правовстановлюючих документів та документів від Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, що необхідні для укладення основного договору купівлі-продажу квартири. Пунктом 1.2 попереднього договору визначено, що сторони зобов`язуються укласти основний договір в строк до 30 червня 2015 року. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом п`яти календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ «Фарби України». В будь-якому випадку ТОВ «ВКФ «Фарби України» повинен направити ОСОБА_1 вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на об`єкти та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення основного договору. Згідно п. 2.1 попереднього договору сторони встановили, що при укладенні основного договору 100 % ціна об`єкта (сума основного договору) буде складати, разом з ПДВ, 501520 грн. На виконання вимог п. 2.3.1 п. 2.3 розділу 2 попереднього договору ОСОБА_1 було сплачено на розрахунковий рахунок ТОВ «ВКФ «Фарби України» 310187 грн., що підтверджується відповідними розрахунковими документами. 06 квітня 2017 року забудовником видано позивачу довідку про 100 % фінансування купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 на 10 поверсі 1 секції загальною площею 37,5 кв.м., житловою 18,1 кв.м., а також забудовником було передано позивачу технічний паспорт на вказану квартиру, про що сторонами підписано акт приймання-передачі технічного паспорту. В Дефектному акті усунення недоліків квартири АДРЕСА_2 від 24 травня 2017 року позивачем зазначено про відповідність/невідповідність конструктивних елементів та інженерних систем, розташованих в квартирі, стану завершеного будівництва та умовам попереднього договору. Таким чином, за своїм правовим змістом попередній договір є договором змішаного типу, який містить елементи і попереднього договору, і договорів інших типів, відповідно до умов якого ОСОБА_1 сплатив забезпечувальний платіж, який відповідає вартості відокремленої квартири, та за рахунок якого, а також коштів інших залучених інвесторів ТОВ «ВКФ «Фарби України» зобов`язувався здійснити, завершити будівництво та отримати правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , після чого укласти з інвесторами (в тому числі з ОСОБА_1 ) договори купівлі-продажу окремих квартир у будинку, вже введеному в експлуатацію. Зазначав, що воля ОСОБА_1 при вчиненні правочину була направлена на єдину мету - набуття майна для власного проживання, оскільки помешкання позивача, в якому він проживав, залишилось на окупованій території в м. Донецьку. Таким чином, наявність у попередньому договорі умов, узгоджених між сторонами зобов`язань вказує на те, що назва договору «Попередній договір» не відповідає змісту договору та дійсним правовідносинам, що склались між сторонами. Враховуючи, що предметом договору, укладеного між позивачем та відповідачем, є квартира у житловому будинку, який, незважаючи на плановий термін закінчення будівництва та введення його в експлуатацію станом на дату звернення до суду є незакінченим, випливає, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру в об`єкті незавершеного будівництва, право власності на яку переходить до позивача після завершення будівництва об`єкта нерухомості (багатоквартирного будинку) та введення його в експлуатацію. Наголошував, що у погоджені сторонами строки відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, основний договір купівлі-продажу квартири сторонами не підписано, квартира у власність позивача не передана, будівництво житлового будинку не закінчено. При цьому позивачем взяті на себе зобов`язання щодо сплати грошових коштів, які відповідно до умов договору зараховуються як оплата за договором купівлі-продажу квартири, виконано в повному обсязі. Вважав, що таким чином права позивача підлягають захисту шляхом визнання майнових прав на об`єкт, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Зазначав, що ДАБК України звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ВКФ «Фарби України» та Відокремленого підрозділу «Київський індустріальний коледж» Київського національного університету будівництва і архітектури про зобов`язання знести дві секції багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 , які будуються без дозволу на виконання будівельних робіт. Розгляд здійснюється у справі № 826/4089/16, станом на даний час рішення суду у справі не винесене. Посилався на п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначав, що вартість майбутньої квартири визначена в п. 2.1 договору та становить 301520 грн., зобов`язання вважається простроченим з 01 липня 2015 року, сума пені, що підлягає стягненню, обмежується останніми 12 місяцями перед звернення до суду і становить 3 301 644 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у 1 секції на 10 поверсі за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ТОВ «ВКФ «Фарби України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15500 грн., в решті позову відмовлено. Відповідач ТОВ «ВКФ «Фарби України», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити в позові. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що у строк до 30 червня 2015 року основний договір між сторонами не укладено, жодна зі сторін не направила письмову пропозицію про укладення основного договору, відтак, на переконання відповідача, зобов`язання сторін за попереднім договором є припиненими з 01 липня 2015 року в силу імперативних приписів ч. 3 ст. 635 ЦК України. Вказував, що суд першої інстанції визнав доводи позивача обґрунтованими, застосував до правовідносин сторін Закон України «Про інвестиційну діяльність», чим фактично наділив позивача статусом інвестора будівництва та визнав за ним майнові права. Вважав висновки суду помилковими і такими, що суперечать нормам матеріального права, адже предметом укладеного попереднього договору майнові права не були та не могли бути, а до правовідносин, що виникли з попереднього договору. не підлягають застосуванню положення Закону України «Про інвестиційну діяльність». Тобто судом першої інстанції визнано за позивачем майнові права, які не були предметом жодного укладеного між сторонами правочину, не придбавались і не оплачувались позивачем і не мали йому передаватись. Наводив зміст ч. 1 ст. 635 ЦК України щодо попереднього договору, внаслідок укладення якого виникли правовідносини сторін. Наголошував, що предметом попереднього договору не може бути жодне майно, в тому числі, і майнові права, оскільки предметом попереднього договору є виключно договір, який сторони зобов`язались укласти в майбутньому. Відтак, попередній договір в силу своєї правової природи не є правочином, який породжує взаємні права та обов`язки сторін, спрямовані на реальне настання тих чи інших умов договору, він створює для сторін одне основне зобов`язання - укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах. Предметом попереднього договору, укладеного між сторонами, є укладення основного договору на умовах, визначених попереднім договором та в межах визначеного строку. Одночасно в п. 1.1 попереднього договору визначено і предмет майбутнього основного договору купівлі-продажу, а саме передбачено, що за майбутніми основними договорами відповідач зобов`язується передати позивачеві окрему квартиру, характеристики якої вказані в п. 1.3 попереднього договору, а позивач зобов`язується прийняти об`єкти та належним чином оплатити його вартість. Відтак, об`єкт нерухомого майна є предметом майбутнього основного договору, а саме договору купівлі-продажу, який сторони зобов`язались укласти в майбутньому. Звертав увагу, що позивач, укладаючи попередній договір, засвідчив своїм підписом той факт, що даний договір має силу попереднього договору відповідно до ст. 635 ЦК України. Крім того, договір є нотаріально посвідченим, а отже при його укладенні нотаріус роз`яснив, зокрема позивачу, правову природу попереднього договору, на яку суд першої інстанції уваги не звернув, зміст попереднього договору не дослідив, належної оцінки діям позивача щодо свідомого укладення попереднього договору, а не будь-яких інших правочинів, оцінки не надав, чим порушив принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України. Позивач укладав попередній договір без будь-якого примусу, усвідомлюючи зміст правочину, а отже і усвідомлював той факт, що предметом попереднього договору не є майнові права, а грошові кошти, сплачені за попереднім договором, є забезпечувальним платежем, а не вартістю майнових прав, що прямо слідує зі змісту п. 2.3 попереднього договору. Крім того, у межах визначеного строку основний договір укладений не був, а отже зобов`язання за попереднім договором є припиненими з 01 липня 2015 року в силу імперативних вимог ч. 3 ст. 635 ЦК України. Вказував, що зазначене відповідає актуальній правозастосовчій практиці Верховного Суду. Так, у справі № 761/38030/21 судами досліджувалися правовідносини, що виникли між ТОВ «ВКФ «Фарби України» та іншою особою ОСОБА_2 з підстав укладення між сторонами попереднього договору, правова природа та зміст якого є ідентичними попередньому договору в цій справі. Попередній договір у згаданій справі також передбачав обов`язок сторін у визначений строк укласти основний договір на погоджених умовах. При цьому судами було встановлено, що основний договір у визначений сторонами строк укладено не було, а жодна сторона не направила іншій пропозицію про його укладення. За таких обставин суди дійшли висновку про припинення зобов`язань за попереднім договором згідно ч. 3 ст. 635 ЦК України, наголосивши на імперативності цієї норми та відсутності у сторін будь-яких взаємних прав та обов`язків після спливу визначеного строку. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2025 року у справі № 761/38030/21, згідно яких неукладення сторонами основного договору у погоджений строк та відсутність направлення пропозиції про його укладення свідчать про припинення зобов`язань за попереднім договором в силу ч. 3 ст. 635 ЦК України; правові висновки Верховного Суду в постанові від 08 січня 2025 року у справі № 466/4374/22 про те, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не замінює основний договору, навпаки, внаслідок неукладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється. Тобто, навіть за умови кваліфікації судом першої інстанції укладеного між сторонами попереднього договору про укладення в подальшому договору купівлі-продажу квартири, як попереднього договору про укладення в подальшому договору купівлі-продажу майнових прав, суд першої інстанції не мав правових підстав визнавати за позивачем майнові права, оскільки попередній договір не замінює собою основний договір. Вважав, що Закон України «Про інвестиційну діяльність» не підлягає застосуванню в даній справі з огляду на відсутність між сторонами правовідносин, які можливо було б кваліфікувати як інвестиційну діяльність. У передбаченому даним законом механізмі інвестування коштів у фінансування будівництва відсутня згадка про можливість інвестування у будівництво шляхом укладення попереднього договору. Сам попередній договір також не містить жодної згадки про будь-яке інвестування та Закон України «Про інвестиційну діяльність». Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив про правову підставу його застосування до спірних правовідносин, а фактично констатував таку необхідність без будь-яких на те підстав. Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2024 року в справі № 727/11573/22 про те, що беручи до уваги положення попереднього договору, між сторонами у справі укладено попередній договір про наміри укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна. Вказаний попередній договір не містить посилань на здійснення сторонами інвестиційної діяльності. Суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробили обґрунтовані висновки про те, що між сторонами у справі було укладено саме попередній договір купівлі-продажу об`єкти нерухомості (без додержання вимоги щодо нотаріального посвідчення), а не договір купівлі-продажу майнових прав, тому відсутні підстави для визнання за позивачем майнових прав на квартиру. Посилався на інші правові висновки Верховного Суду, зі змісту яких слідує неможливість задоволення позову про визнання майнових прав у правовідносинах, що виникли з попередніх договорів, зокрема в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 755/16049/19, у якій зазначено, що положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, які відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу; в постанові від 16 травня 2019 року у справі № 450/563/17 про те, що за порушення умов попереднього договору передбачені інші правові наслідки - відшкодування збитків, крім того, припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно; в постанові від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18 про те, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору. Внаслідок неукладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється і судом не може бути визнано укладеним попередній договір, щодо якого не дотримана передбачена законом форма. Від позивача ОСОБА_1 у особі адвоката Котенко Ю.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що з урахуванням законодавчих приписів та обмежень сторони не мали юридичної можливості укласти договір купівлі-продажу квартири в момент вчинення удаваного правочину, на що в дійсності була спрямована воля сторін, оскільки квартири на той момент як об`єкта нерухомості та завершеного будівництва ще не існувало і не існує по теперішній момент, а тому сторони були вимушені вдатись до вчинення удаваного правочину шляхом підписання договору під назвою «Попередній договір», в якому виклали істотні умови такого правочину: вартість квартири, технічні вимоги, яким має відповідати квартира після завершення будівництва та строки його завершення (до 30 червня 2015 року), а також порядок переходу права власності на неї - укладення договору купівлі-продажу квартири. Вважав, що таким чином, правова позиція відповідача у цій справі або зводиться до визнання факту вчинення посадовими особами ТОВ «ВКФ «Фарби України» кримінального правопорушення та вчинення правочину з позивачем під впливом обману, чого, на думку представника позивача і суду першої інстанції, не мало місця, або є такою, що спростовується об`єктивними реаліями функціонування ринку будівництва нерухомості, законодавчими приписами, змістом попереднього договору та обставинами, встановленими у даній справі, в зв`язку з чим є юридично неспроможними. Наголошував, що 06 квітня 2017 року відповідач видав позивачу довідку про 100 % фінансування згідно договору № 2542 купівлі-продажу майнових прав, 25 травня 2017 року сторони підписали дефектний акт усунення недоліків квартири, яким вказали, що вказаний дефектний акт складено сторонами до договору купівлі-продажу майнових прав № 2542 від 30 вересня 2014 року, що підтверджує обставини визнання відповідачем в 2017 році факту укладення з позивачем договору купівлі-продажу майнових прав. Вказував, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на обставини роз`яснення нотаріусом правової природи попереднього договору під час його укладення є припущеннями відповідача, а тому є недопустимими відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, а позивач ці обставини заперечує. Вказував, що зобов`язання відповідача за попереднім договором не є припиненими, є чинними та підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання майнових прав на об`єкт нерухомості, що було обґрунтовано враховано судом першої інстанції. Вважав доводи відповідача щодо неправомірності посилання судом першої інстанції на Закон України «Про інвестиційну діяльність» такими, що не заслуговують на увагу, оскільки таке посилання було застосоване судом першої інстанції для тлумачення змісту спірних правовідносин. Посилався на нерелевантність правових висновків Верховного Суду у справах, посилання на які містяться в апеляційній скарзі. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону відповідає. Частково задовольняючи позов та визнаючи за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у 1 секції на 10 поверсі за адресою АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ТОВ «ВКФ Фарби України» в односторонньому порядку відмовився від виконання зобов`язань за договором, що свідчить у даному випадку про порушення майнових прав позивача на об`єкт нерухомості, який він очікував отримати, та які з врахуванням висновків Верховного Суду підлягають захисту шляхом визнання за позивачем майнового права на об`єкт нерухомості. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Судом встановлено, що 30 вересня 2014 року ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2542 (а. с. 12 - 13 т. 1). Відповідно до п.1.1 вказаного договору, сторони зобов`язались в строки встановлені даним попереднім договором, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу відповідного до якого ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов`язується передати окрему квартиру, характеристики якої вказані в п. 1.3 розділу 1 цього попереднього договору (далі «Об`єкт») в житловому будинку, за адресою АДРЕСА_1 (далі «Будинок»), а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти Об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі згідно з розділом 2 попереднього договору. Предметом правочину виступила однокімнатна квартира, що знаходиться на 10 поверсі, загальна площа Об`єкта мала становити 37,69 м.кв., житлова - 18,24 м.кв. (п.1.3 попереднього договору). Пунктом 1.2 попереднього договору визначено, що сторони зобов`язуються укласти основний договір в строк до 30 червня 2015 року. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом п`яти календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України». В будь-якому випадку ТОВ «ВКФ Фарби України» повинен направити ОСОБА_1 вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на Об`єкт та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення Основного договору. Згідно п. 2 договору сторони встановили, що при укладенні основного договору 100 % ціна Об`єкта (сума основного договору) буде разом з ПДВ складати 301520 грн. Сторони встановили, що виконання зобов`язання щодо укладання та виконання основного договору, яке встановлене п. 1.1 розділу 1 попереднього договору, повинен бути забезпечене. Для підтвердження зобов`язань, що виникли у сторін згідно з цим попереднім договором щодо укладення та виконання основного договору та забезпечення виконання таких зобов`язань, ОСОБА_1 сплачує ТОВ «ВКФ Фарби України» суму грошових коштів у передбаченому п. 2.3.1 розмірі, порядку та умовах. Згідно п. 2.3.3 договору, вказана сума коштів буде, після належної її сплати ОСОБА_1 за даним договором, зарахована до платежів за основним договором у момент укладення такого основного договору. Згідно п. 6.2 договору даний попередній договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту укладення основного договору, або до моменту виконання зобов`язань за попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною стороною при розірванні попереднього договору. На а. с. 14 - 26 т. 1 знаходяться копії платіжних документів, на підставі яких ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «ВКФ Фарби України» грошові кошти на виконання умов попереднього договору. 06 квітня 2017 року сторонами підписано Акт приймання-передачі технічного паспорту згідно з яким Продавець (ТОВ «ВКФ Фарби України») передав, а Покупець ( ОСОБА_1 ) прийняв технічний паспорт 1-кімнатної квартири АДРЕСА_3 (а. с. 28 т. 1). Також 06 квітня 2017 року відповідачем видано позивачу довідку про 100% фінансування згідно договору № 2542 купівлі-продажу майнових прав від 10 лютого 2015 року, якою ТОВ «ВКФ Фарби України» засвідчено факт оплати відповідачем 301520,00 грн., які складають 100 % вартості майнових прав на Об`єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та має такі характеристики: квартира АДРЕСА_4 , загальна площа 37,5 м.кв. (а. с. 27 т. 1). 24 травня 2017 року ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 склали дефектний акт усунення недоліків квартири АДРЕСА_2 , у якому ОСОБА_1 зазначений як інвестор 1 секції, а укладений ними дефектний акт - як акт до договору купівлі-продажу майнових прав № 2542 від 30 вересня (а. с. 31 т. 1). Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року у справі № 761/20320/23 за позовом ТОВ «ВКФ Фарби України» до ОСОБА_1 про розірвання попереднього договору, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, в позові відмовлено (а. с. 139 - 149 т. 1). Згідно заяви свідка ТОВ «ВКФ Фарби України», наданою в порядку ст. 93 ЦПК України, відповідачем повідомлено, що ним не заперечується факт сплати повної суми грошових коштів, визначеної п. 2.1 попереднього договору; будівництво є незавершеним, що технічно унеможливлює існування в незавершеному будівництвом будинку такого об`єкта як квартира; повідомлено, що будинок за адресою АДРЕСА_1 станом на дату подання цієї заяви в експлуатацію не введено; станом на граничну дату укладення основного договору, зокрема на 30 червня 2015 року, документи, визначені п. 1.2 попереднього договору, не отримані та не надані Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві; за змістом п. 1.2 попереднього договору повідомлення пов`язане з фактом отримання правовстановлюючих документів на об`єкт та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення основного договору, а також обмежене строком дії зобов`язань за попереднім договором, тобто до 30 червня 2015 року. Ненаправлення повідомлення про укладення основного договору у строк до 30 червня 2015 року обумовлене відсутністю документів, що визначені п. 1.2 попереднього договору, які є передумовою направлення такого повідомлення; підтверджено, що акт приймання-передачі технічного паспорту від 06 квітня 2017 року, копія якого наявна в додатках до позову, ТОВ «ВКФ Фарби України» підписувало; положеннями попереднього договору не визначено дати введення будинку в експлуатацію, а визначено лише строк укладення основного договору до 30 червня 2015 року, питання планової дати введення будинку в експлуатацію сторонами не узгоджувалось; з ОСОБА_1 будь-які інші договори, крім попереднього договору, в тому числі, але не виключно: договори фінансування будівництва, купівлі-продажу майнових прав, за наявною у Товариства станом на дату надання цієї заяви інформацією, не укладалось (а. с. 121 - 122 т. 1). В 2015 році «ВКФ Фарби України» зверталося з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - відповідач, ДАБІУ), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати наказ ДАБІУ від 09 червня 2015 року № 559 про призначення позапланової перевірки ТОВ «ВКФ Фарби України», припис від 09 червня 2015 року про усунення порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил щодо об`єкта ТОВ «ВКФ Фарби України» «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів на АДРЕСА_1 », постанову від 30 червня 2015 року № 45/15/10126-31/3006/05 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/14306/15, залишеною без змін рішеннями судів вищих інстанцій, в позові відмовлено (а. с. 32 - 39 т. 1). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу долучено клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 - батька позивача ОСОБА_1 , обґрунтоване тим, що судом аналогічне клопотання було відхилене, і що ОСОБА_3 був присутній як у відділі продажів під час спілкування позивача з представником відділу продажів ЖК Шевченківський квартал, так і в подальшому у нотаріуса в момент підписання оспорюваного правочину, та може надати суду свідчення щодо мотивації позивача вчинити правочин з відповідачем, обставини вчинення правочину та дійсної спрямованості волі сторін в момент його вчинення. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 91 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі. Так, з матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2024 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про допит в якості свідка батька позивача ОСОБА_3 , який був присутній як у відділі продажів під час спілкування позивача з представником відділу продажів ЖК Шевченківський квартал, так і в подальшому у нотаріуса в момент підписання оспорюваного правочину (а. с. 189 т. 1). Враховуючи, що подане клопотання не відповідало вимогам ч. 2 ст. 91 ЦПК України, а саме не зазначено, які обставини, може підтвердити даний свідок, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні цього клопотання в судовому засіданні, яке відбулось 11 листопада 2024 року (а. с. 195 т. 1). Таким чином, оскільки клопотання про виклик свідка було розглянуто судом першої інстанції, апеляційний суд не вбачає підстав для повторного розгляду цього клопотання і відмовляє у його задоволенні як необґрунтованого. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 635 ЦК України (у редакцій чинній на час укладення сторонами договорів) передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. У даній справі судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором, сплатив вартість майнових прав у визначеній в договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об`єкта нерухомості, зокрема право на отримання в подальшому у власність спірної квартири. Однак наразі будівництво об`єкту не завершене, будинок не введений в експлуатацію, що було підтверджено представником ТОВ «ВКФ Фарби України», а також відповідачем ТОВ «ВКФ Фарби України» не визнаються майнові права позивача на спірне нерухоме майно. Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, закріплено, що інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами. Відповідно до ч. 5 статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України). Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти. 13 травня 2019 року Верховний Суд при розгляді справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється. Зі змісту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року у справі № 826/14306/15 за позовом ТОВ «ВКФ Фарби України», копія якої знаходиться на а. с. 32 - 35 т. 1, вбачається, що відповідно до змісту договору про часткову участь у будівництві та передачі функцій замовника від 28 травня 2014 року № 28/05-Ф3/2014 ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» передав ТОВ «ВКФ Фарби України» функції замовника щодо проектування та будівництва багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_1 . Отже, за обставинами цієї справи ТОВ «ВКФ Фарби України» уклало з ОСОБА_1 у 2014 році відповідний договір, на підставі яких останній мав за мету набути у власність квартиру у житловому будинку по на АДРЕСА_1 , який на час укладення договору не був збудований, позивач здійснив 100 % фінансування купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 на 10 поверсі 1 секції загальною площею 37,5 кв.м., житловою 18,1 кв.м., водночас ТОВ «ВКФ Фарби України» було замовником будівництва цього житлового будинку, а отже здійснювало його будівництво та мало ввести в експлуатацію і передати у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартиру у її власність. Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що з метою захисту прав позивача за ним підлягають визнанню майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме однокімнатну квартиру за вказаною адресою. За встановлених судом обставин, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яким захищено права позивача на набуття у власність квартири у житловому будинку по АДРЕСА_1 , що будується більше десяти років. При апеляційному перегляді даної справи апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 березня 2025 року у справі № 761/28387/23 (провадження № 61-1063св25) за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Соціальна молодіжна ініціатива», ТОВ «Парк Хіллс», ТОВ «Хіллс Інвест» про визнання майнових прав, у якому Верховний Суд за подібних обставин справи погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 повністю сплатила забезпечувальний платіж за нерухоме майно (яке законно очікувала набути у власність), натомість об`єкт будівництва не побудований та не введений в експлуатацію і його будівництво не здійснюється, що ставить під сумнів можливість виконання відповідачем ТОВ «Соціальна молодіжна ініціатива» своїх зобов`язань. Незважаючи на те, що укладені між сторонами договори мають назву попереднього договору і договору про забезпечення виконання зобов`язань, ці договори в сукупності за своїм змістом є договором інвестування, оскільки у цих договорах викладені всі істотні умови, що притаманні договору купівлі-продажу майнових прав (інвестиційний договір) і предметом цих договорів є фактичне інвестування ОСОБА_1 будівництва квартири, яка буде створена у майбутньому. Враховуючи наведене, апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що Закон України «Про інвестиційну діяльність» не підлягає застосуванню в даній справі з огляду на відсутність між сторонами правовідносин, які можливо було б кваліфікувати як інвестиційну діяльність, сам попередній договір також не містить жодної згадки про будь-яке інвестування та Закон України «Про інвестиційну діяльність», а створює для сторін одне основне зобов`язання - укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах, і що судом першої інстанції безпідставно визнано за позивачем майнові права, які не були предметом жодного укладеного між сторонами правочину, не придбавались і не оплачувались позивачем і не мали йому передаватись. Такі доводи ТОВ «ВКФ Фарби України» спростовуються, крім того, наявними в матеріалах справи довідкою від 06 квітня 2017 року, виданою ТОВ «ВКФ Фарби України» позивачу про 100% фінансування згідно договору № 2542 купівлі-продажу майнових прав, якою ТОВ «ВКФ Фарби України» засвідчено факт оплати позивачем 301520,00 грн., які складають 100 % вартості майнових прав на Об`єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та має такі характеристики: квартира АДРЕСА_4 , загальна площа 37,5 м.кв. (а. с. 27 т. 1), та дефектним актом усунення недоліків квартири АДРЕСА_2 , підписаним 24 травня 2017 року ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 , у якому ОСОБА_1 зазначається саме як інвестор 1 секції, а укладений сторонами дефектний акт - як акт до договору купівлі-продажу майнових прав № 2542 від 30 вересня (а. с. 31 т. 1). Апеляційний суд враховує, що у зазначених доказах дати укладення договору відрізняються від фактичної дати укладення 13 вересня 2014 року, разом із тим, за змістом заяви свідка ТОВ «ВКФ Фарби України», інших договорів з ОСОБА_1 відповідачем не укладалось, з чого можна дійти висновку, що у довідці від 06 квітня 2017 року та у дефектному акті від 24 травня 2017 року мається на увазі саме договір від 13 вересня 2014 року, який сторони ідентифікували як попередній. Крім того, видачею зазначеної довідки від 06 квітня 2017 року та підписанням дефектнного акту від 24 травня 2017 року відповідач ТОВ «ВКФ Фарби України» фактично погодив продовження дії договору, укладеного з позивачем 13 вересня 2014 року. Справедливість - це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17). Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги, що у межах визначеного строку основний договір укладений не був, а отже зобов`язання за попереднім договором є припиненими з 01 липня 2015 року в силу імперативних вимог ч. 3 ст. 635 ЦК України, не узгоджуються з принципом добросовісності, попередній поведінці відповідача у спірних правовідносинах та відхиляються апеляційним судом. Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 6.2 договору даний попередній договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту укладення основного договору, або до моменту виконання зобов`язань за попереднім договором щодо штрафних санкцій відповідною стороною при розірванні попереднього договору. Також у п. 1.2 попереднього договору сторони зобов`язуються укласти основний договір в строк до 30 червня 2015 року. Сторони встановили, що основний договір укладається протягом п`яти календарних днів з моменту отримання ОСОБА_1 відповідного повідомлення від ТОВ «ВКФ Фарби України». В будь-якому випадку ТОВ «ВКФ Фарби України» повинен направити ОСОБА_1 вказане повідомлення протягом 5 робочих днів після отримання ним правовстановлюючих документів на Об`єкт та надання Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві документів, що є необхідними для належного укладення та оформлення Основного договору. Отже, зміст попереднього договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановлені статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити конкретний строк, протягом якого сторони домовились укласти основний договір. Зазначена обставина обумовлена сторонами в попередньому договорі низкою взаємопов`язаних строків і термінів - як виконання зобов`язань позивача щодо попереднього внесення платежів на підтвердження зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу майбутнього об`єкта нерухомості, так і отримання відповідачем правовстановлюючих документів на об`єкт, з чим сторони пов`язали обов`язок ТОВ «ВКФ Фарби України» упродовж п`яти робочих днів направити позивачу повідомлення про укладення основного договору. Встановлені судами обставини і зміст попереднього договору дозволяють зробити висновок про те, що за умови належного виконання позивачем строків унесення забезпечувальних платежів, передбачених у пункті 2.3 попереднього договору, зобов`язання сторін щодо укладення основного договору купівлі-продажу визначається строком - протягом п`яти календарних днів з моменту отримання ТОВ «ВКФ Фарби України» правовстановлюючих документів на об`єкт та його державної реєстрації, з урахуванням виконання ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов`язання щодо повідомлення позивача про це відповідно до умови пункту 1.2 попереднього договору. Отже, доводи апеляційної скарги про припинення попереднього договору не ґрунтуються на доказах, наявних у справі, та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що висновки суду не відповідають актуальній правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у справі № 761/38030/21 за позовом ТОВ «ВКФ «Фарби України», з огляду на те, що предметом даного позову є розірвання попереднього договору, що передбачає інший предмет доказування, а тому правовідносини у цих справах не є подібними. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в постанові від 02 грудня 2025 року у справі № 761/38030/21, від 14 лютого 2024 року в справі № 727/11573/22, від 01 жовтня 2020 року у справі № 755/16049/19, від 16 травня 2019 року у справі № 450/563/17, від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18 апеляційний суд також не приймає, оскільки правовідносини у зазначених справах виникли з відмінних від цієї справи підстав, відповідно до них суди встановили фактичні обставини справи та застосували відповідні норми матеріального права, що свідчить про відсутність ознаки подібності зазначеної справи із цією, що переглядається. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання майнових прав залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 17 квітня 2026 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.