Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/9722/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2026 р. Справа № 440/9722/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/9722/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 , апелянт), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення позивача до Наказу про виплату додаткової грошової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100 000,00 грн на місяць за жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень, квітень 2024 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 (далі - постанова КМУ №168); - зобов`язати відповідача видати наказ щодо виплати позивачу додаткової грошової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100 000,00 грн на місяць за жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень, квітень 2024 року, відповідно до Постанови КМУ №168; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу додаткової грошової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100 000,00 грн на місяць за жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень, квітень 2024 року, відповідно до Постанови КМУ №

168. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невключення ОСОБА_1 до Наказу про виплату додаткової грошової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100 000,00 грн на місяць за періоди: з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024, відповідно до Постанови КМУ №168. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 видати наказ щодо виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100 000,00 грн на місяць за періоди: з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024 відповідно до Постанови КМУ №168 Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100 000,00 грн на місяць за періоди: з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024 відповідно до Постанови КМУ №168. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача судові витрати, понесені на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 10 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виплати позивачу додаткової грошової винагороди за спірні періоди. Стверджує, що матеріалами справи підтверджується факт нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у 2022-2024 роках, у зв`язку з чим спір фактично стосується лише її часткового розміру, а не повної невиплати. Наголошує, що суд безпідставно обмежився застосуванням положень постанови КМУ №168, не врахувавши вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку №260 та Положення про військово-лікарську експертизу, які підлягають застосуванню у сукупності. Зазначає, що обов`язковою умовою для виплати винагороди за час лікування та відпустки після поранення є наявність висновку ВЛК про необхідність такого лікування, тоді як надані позивачем виписний епікриз від 01.02.2024 (лікування з 17.10.2023 по 01.02.2024) та виписка з медичної карти стаціонарного хворого від 23.04.2024 (лікування з 02.04.2024 по 23.04.2024) не є такими висновками та не можуть їх замінювати. Крім того, апелянт зазначає, що за відсутності відповідних висновків ВЛК щодо необхідності продовження лікування, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди за спірні періоди. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу апелянт зазначив, що в матеріалах справи міститься платіжна інструкція від 12.08.2024 №@2PL.202910, у якій зазначено платником ОСОБА_2 , яка не є стороною у даній адміністративній справі, а отримувачем коштів визначене адвокатське об`єднання "Оптімус". Крім того в матеріалах справи відсутній договір про надання професійної правничої допомоги та рахунок на оплату даної послуги, а також відсутній сам розрахунок наданої професійної правничої допомоги у сумі 10 000,00 грн. Також щодо поновлення строку звернення до суду апелянт зауважив, що наведені позивачем доводи у заяві про поновлення строку звернення до суду жодним чином не свідчать про існування об`єктивної неможливості звернення до суду з відповідним позовом у строк, передбачений законодавством. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наполягав, що відповідач не нарахував і не виплатив йому додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, за періоди стаціонарного лікування з 17.10.2023 по 01.02.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024. Вказує, що факт отримання ним поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, а також факт перебування на лікуванні у період з 01.12.2022 по 23.04.2024 підтверджені матеріалами справи та відповідачем не заперечуються. Зазначає, що для виплати додаткової винагороди за час стаціонарного лікування достатнім є підтвердження факту такого лікування медичними документами, тоді як відсутність висновку ВЛК про необхідність тривалого лікування понад чотири місяці не може бути підставою для невиплати, тим більше, що обов`язок щодо направлення на ВЛК покладається на відповідача, а не на позивача. Також вказує, що постанова КМУ №168 не передбачає обмеження виплати додаткової винагороди за час стаціонарного лікування у зв`язку зі спливом чотиримісячного строку, а відомчі роз`яснення не можуть звужувати обсяг прав, визначених актом вищої юридичної сили. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст. 308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. З 05.04.2022 позивач проходить військову службу в складі ВЧ НОМЕР_1 . 01.12.2022 під час виконання бойових завдань щодо захисту Батьківщини у складі ВЧ НОМЕР_2 отримав тяжке поранення. У період з 03.10.2023 по 17.10.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КП "ЛЛІЛ ЦМР" у зв`язку з отриманим 01.12.2022 тяжким пораненням, що підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №9236/1340 ККП "ЛЛІЛ ЦМР". В період з 17.10.2023 по 01.02.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в Національному військово-медичному клінічному центі "Головний військовий клінічний госпіталь" у зв`язку з отриманим 01.12.2022 тяжким пораненням. З 02.04.2024 по 23.04.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в КУ "Лубенський обласний госпіталь для ветеранів війни" Полтавської обласної ради у зв`язку з отриманим 01.12.2022 тяжким пораненням. Як стверджує позивач, за час перебування на стаціонарному лікуванні йому не було виплачено в повному обсязі додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 грн на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні, передбачену постановою КМУ № 168, а саме за періоди з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024. Вважаючи протиправною наведену бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ № 168, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який отримав тяжке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, у періоди з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024 перебував на стаціонарному лікуванні, проте додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, за цей час не отримував. Суд дійшов висновку, що наявність поранення та перебування на стаціонарному лікуванні підтверджують право позивача на виплату збільшеної до 100 000 грн винагороди, а тому визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення позивача до відповідного наказу, зобов`язав видати такий наказ і здійснити виплату за вказані періоди. Водночас у частині вимог за інші періоди, а саме з 01.10.2023 по 03.10.2023, з 01.04.2024 по 02.04.2024 та з 24.04.2024 по 30.04.2024, суд відмовив, оскільки вони не були підтверджені належними доказами. Крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправомірної бездіяльності останнього. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення переглядається в частині задоволення позову), колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ). Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Частиною другою та третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. За змістом абзацу 1 частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не припинив свою дію. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168). Згідно із пунктом 1 Постанови № 168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260). Пунктом 2 розділу І вказаного Порядку визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги. За змістом пункту 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби). Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністром оборони України телеграмою від 25.03.2022 № 248/1298 доведено до відома Першому заступнику, заступникам Міністра оборони України, Державному секретарю Міністерства оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України, начальнику Генерального штабу Збройних Сил України, командиру військової частини, голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачам видів (родів військ, сил) Збройних Сил України/керівникам структурних-підрозділів апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України, командирам (начальникам) військових частин, установ, вимогу про те, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі 100000,00грн. або 30000,00грн. здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам військових частин (пункт 5). У період дії воєнного стану, військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини, додаткову винагороду виплачувати у розмір 100000,00грн. за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці у зв`язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (пункт 8). 23.06.2022 з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, яке є обов`язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022. За змістом пункту 7 Окремого доручення у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень також, включати військовослужбовців, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної комісії). Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - довідка), видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини. У довідці обов`язково зазначати: військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травма, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо). Керівникам військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України при наданні рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікувальному закладі (в тому числі закордонному) одночасно надавати медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 грн. за час цієї відпустки. Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, та доповнено Порядок № 260 новим розділом. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану. Так, відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень та травм, пов`язаних із захистом Батьківщини), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер); захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення), - за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності; у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних),- з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Згідно із пунктом 11 Розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем. Пунктом 12 Розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень за час цієї відпустки. З аналізу наведених норм слідує, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000,00 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого. Тобто норми постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000,00 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: - пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини; - факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. Так, враховуючи межі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції (в частині задоволених позовних вимог), спірним у даній справі є питання наявності у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, за час перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після поранення за періоди: з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024. Матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірні періоди перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим 01.12.2022 тяжким пораненням, а саме: з 03.10.2023 по 17.10.2023 - у хірургічному відділенні КП «ЛЛІЛ ЦМР», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №9236/1340; з 17.10.2023 по 01.02.2024 - у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь»; з 02.04.2024 по 23.04.2024 - у КУ «Лубенський обласний госпіталь для ветеранів війни» Полтавської обласної ради. При цьому, заперечуючи проти наявності у позивача права на отримання спірної додаткової грошової винагороди за вказані періоди, відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність висновку військово-лікарської комісії про необхідність тривалого лікування, вважаючи, що надані позивачем медичні документи (виписні епікризи та виписки з медичної карти стаціонарного хворого) не є належною підставою для нарахування та виплати такої винагороди. Свою позицію апелянт обґрунтовує, зокрема, посиланням на положення абзацу другого пункту 9 розділу І Порядку №260, відповідно до яких грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні, але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини, а також абзацу третього цього пункту, яким передбачено, що після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні виплата здійснюється на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) та відповідного рішення командира військової частини. Надаючи оцінку наведеним доводам апелянта колегія суддів зазначає наступне. Так, дійсно, відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою не повинен перевищувати 4 місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні) Аналогічно абзац 2 пункту 9 розділу І Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні). Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260). Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. З огляду на зазначені норми Положення висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі № 520/16191/23 та від 13 жовтня 2025 року у справі №160/20252/23. При цьому у постанові від 13.10.2025 по справі №160/20252/23 Верховний Суд дійшов висновку, що направлення, викладене у виписці із медичної картки стаціонарного хворого, є висновком лікарняного закладу про потребу в продовженні лікування в розумінні абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260. Так, в апеляційній скарзі, відповідач стверджує, що надані до матеріалів справи виписний епікриз від 01.02.2024 №13974/44 (із зазначеним терміном лікування з 17.10.2023 по 01.02.2024) та виписка № 788 із медичної карти стаціонарного хворого від 23.04.2024 (із зазначеним терміном лікування з 02.04.2024 по 23.04.2024) не є висновками військово-лікарської комісії, а виступають виключно у формі первинної облікової документації. З чого робить висновок про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової грошової винагороди за вказані періоди. Дослідивши матеріали електронної справи, в яких містяться копії вказаних виписного епікризу від 01.02.2024 №13974/442 та виписки №788 із медичної карти стаціонарного хворого від 23.04.2024, колегія суддів встановила, що зазначені документи містять, поміж іншого, медичний висновок щодо характеру поранення, перебігу лікування, проведених оперативних втручань, стану хворого на момент виписки, а також подальшої потреби в лікуванні та реалізації рішення ВЛК. Так, у виписному епікризі НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» прямо зазначено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 17.10.2023 по 01.02.2024 у відділенні загальної та онкологічної колопроктології, наведено розгорнутий основний діагноз, який безпосередньо пов`язаний з вогнепальним осколковим пораненням, описано багатоетапне хірургічне лікування, а також зафіксовано рішення ВЛК: «на підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб … потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів», із окремим зазначенням причинного зв`язку поранення із захистом Батьківщини. У свою чергу, виписка №788 із медичної карти стаціонарного хворого від 23.04.2024 підтверджує перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 02.04.2024 по 23.04.2024 саме у зв`язку зі станом після відновної реконструктивної операції з приводу осколкового поранення черевної порожнини з пошкодженням нижньоампулярного відділу прямої кишки, містить відомості про скарги, проведені обстеження, результати аналізів, клінічну оцінку стану та виписку після завершення лікування. За своїм змістом ці документи відображають не тільки первинний облік медичних дій, а й сформований лікарняним закладом висновок про обумовленість продовження лікування наслідками бойового поранення та про необхідність подальших лікувально-реабілітаційних заходів. Зважаючи на викладене та враховуючи правову позицію Верховного Суду, згідно з якою висновок ВЛК є змістом постанови ВЛК, що може бути оформлена, зокрема, у формі довідки, а також те, що викладене у виписці з медичної картки стаціонарного хворого направлення чи медичний висновок щодо подальшого лікування може розцінюватися як висновок лікарняного закладу в розумінні абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неналежність поданих позивачем медичних документів. Враховуючи, що надані позивачем епікриз та виписка містять відомості про діагноз, наслідки бойового поранення, періоди стаціонарного лікування, проведене лікування, стан здоров`я на момент виписки, а також рішення ВЛК і рекомендації щодо подальшого лікування, колегія суддів дійшла висновку, що такі документи у спірних правовідносинах є належними та достатніми доказами як факту стаціонарного лікування позивача у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, так і наявності висновку лікарняного закладу у розумінні абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260. Відтак, відсутні підстави вважати, що у відповідача не було правових підстав для включення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, за спірні періоди стаціонарного лікування. В апеляційній скарзі, відповідач стверджує, що наявними в матеріалах справи довідками про нараховане грошове забезпечення позивача за 2022-2024 роки підтверджується отримання останнім додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, зокрема, в жовтні 2023 року у розмірі 54 838,71 грн, в лютому 2024 року - 103 003,33 грн, в квітні 2024 - 80 645,16 грн. У зв`язку з чим, апелянт наполягав, що позовні вимоги фактично стосуються часткової невиплати позивачу спірної додаткової грошової винагороди за періоди з 17.10.2023 по 01.02.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024. Колегія суддів дослідивши наявну в матеріалах електронної справи картку особового рахунку ОСОБА_1 про розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період з вересня 2023 року по травень 2024 року включно встановила, що у спірних періодах ОСОБА_1 було нараховано у листопаді 2023 року додаткову грошову винагороду у розмірі 54 838,71 грн, в січні 2024 - 100 000 грн, в березні 2024 року - 103 003,33 грн та в квітні 2024 року - 80 645,16 грн. Тобто, з наведеного слідує, що у спірний період позивачу дійсно частково нараховувалась та виплачувалась додаткова грошова винагорода, збільшена до 100000 грн, а відтак висновок суду першої інстанції про її повну невиплату за весь період з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024 не в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи. Разом з тим, із дослідженої картки особового рахунку вбачається, що нарахування такої винагороди здійснювалося не за всі спірні місяці та не в повному обсязі, зокрема позивачу не було нараховано додаткову грошову винагороду за грудень 2023 року, а також за частину інших спірних періодів її виплата була проведена не у повному розмірі, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні. Колегія суддів зауважує, що здійснення окремих нарахувань у листопаді 2023 року, січні, березні та квітні 2024 року не свідчить про належне виконання відповідачем обов`язку щодо повного нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, за весь підтверджений час стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є частково обґрунтованими, оскільки спір у даному випадку стосується не повної відсутності нарахування додаткової винагороди за весь спірний період, а її неповного нарахування та виплати. Водночас це не спростовує наявності у позивача права на отримання такої винагороди за час підтвердженого стаціонарного лікування та не виключає протиправності бездіяльності відповідача в частині не нарахування та невиплати її у належному розмірі. Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із наявності у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, за час підтвердженого стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. Водночас висновок суду першої інстанції про повну невиплату такої винагороди за весь спірний період та, відповідно, зобов`язання відповідача виплатити позивачу додаткову грошову винагороду за час перебування на стаціонарному лікуванні в розмірі 100000,00 грн на місяць за спірні періоди не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи, оскільки матеріалами справи підтверджується часткове нарахування та виплата позивачу зазначеної винагороди. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено як наявність у позивача права на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, за час підтвердженого стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, так і факт неповного нарахування та виплати такої винагороди відповідачем. Водночас заявлений позивачем спосіб захисту в частині стягнення додаткової грошової винагороди у повному обсязі за весь спірний період без урахування вже проведених нарахувань та виплат не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам. З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024, з урахуванням уже здійснених нарахувань та виплат, а також покладення на відповідача обов`язку провести відповідний перерахунок та здійснити доплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, за періоди з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024, виходячи з розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, з урахуванням виплачених сум. З приводу посилань апелянта на відсутність у суду першої інстанції підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. Варто зауважити, що підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов`язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Пунктом 14 розділу І "Загальні положення" Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ та змін не зазнали. У контексті обставин справи, що розглядається, колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини виникли щодо ненарахування та невиплати позивачу за спірні періоди додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац 4 пункту 1 Постанови №168). За своєю правовою природою передбачена Постановою КМУ №168 додаткова винагорода до 100 000 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, що входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців. У цій справі позов заявлено щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, ключовим питанням є визначення дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. За такого правового регулювання, колегія суддів констатує, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається після дати його звільнення з цієї служби. Тому запроваджені частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) положення не поширюються на період, що передував даті звільнення. У цьому контексті колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23. У вказаній постанові Судова палата дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. З матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою до суду ОСОБА_1 звернувся 13.08.2024 року. У поданій до суду першої інстанції заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 з 01.12.2022 по 23.04.2024 безперервно перебував на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування у зв`язку з пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини. Відповідно до висновку МСЕК від 13.06.2023 йому встановлено І групу інвалідності. Також вказував, що позивач з 05.04.2022 та станом на час звернення до суду проходить військову службу у складі Збройних Сил України, у зв`язку з чим під час її проходження був обмежений у пересуванні, спілкуванні та можливості розпоряджатися вільним часом. У зв`язку з наведеним позивач лише 16.07.2024 зміг звернутися за правовою допомогою та укласти відповідний договір, а тривале перебування на стаціонарному лікуванні та необхідність відновлення стану здоров`я унеможливлювали своєчасну підготовку та збір документів, необхідних для звернення до суду. Оцінюючи наведені представником позивача обставини у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що тривале безперервне перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв`язку з тяжким пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини, встановлення йому І групи інвалідності, що свідчить про значний ступінь втрати працездатності та обмеження життєдіяльності, а також проходження військової служби у Збройних Силах України, пов`язане із відповідними обмеженнями у пересуванні, доступі до правової допомоги та можливості належного розпорядження часом, об`єктивно ускладнювали та фактично унеможливлювали своєчасне звернення до суду з відповідним позовом. Зазначені обставини не залежать від волевиявлення позивача, є пов`язаними з його станом здоров`я та особливим правовим статусом військовослужбовця в умовах воєнного стану, а тому свідчать про наявність об`єктивних, непереборних труднощів у реалізації права на судовий захист у встановлений процесуальний строк. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що наведені причини пропуску строку звернення до суду є поважними, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для його поновлення, а доводи апелянта у цій частині є безпідставними та підлягають відхиленню. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Виходячи зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України). Положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5ст.134 КАС України). Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7ст. 135 КАС України). З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивачем, всупереч вимогам статті 134 КАС України, не надано до суду договору про надання правничої допомоги, а також належних і допустимих доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Надана до суду платіжна інструкція від 12.08.2024 не може вважатися належним доказом понесених витрат на правничу допомогу у цій справі, оскільки з її змісту неможливо достеменно встановити, що сплачені кошти стосуються саме надання правничої допомоги у межах даної адміністративної справи. Так, у графі «призначення платежу» зазначено «сплата аванс адвокатського об`єднання, ОСОБА_1», що не містить посилань на конкретну справу, обсяг чи характер наданих послуг. Крім того, платником за вказаною платіжною інструкцією є ОСОБА_2 , яка не є стороною у справі, при цьому матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують її зв`язок із позивачем чи здійснення оплати в його інтересах. Отримувачем коштів визначено адвокатське об`єднання «Оптімус», однак відсутність договору про надання правничої допомоги унеможливлює встановлення правових підстав таких платежів. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а також їх зв`язку з розглядом цієї справи, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для їх стягнення. Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні відповідної вимоги. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції при вирішенні спору неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не надав належної оцінки доказам, що підтверджують часткове нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди у спірні періоди, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про її повну невиплату, а також безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права і, як наслідок, наявність підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №440/9722/24 та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову. Керуючись ст. 242, 243, 310, 316, 317, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року по справі № 440/9722/24 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) перерахунок та доплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168, за періоди з 03.10.2023 по 31.01.2024 та з 02.04.2024 по 23.04.2024, виходячи з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні ішої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін