Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/2348/26

Головуючий І інстанції: Ніколаєва О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2026 р. Справа № 520/2348/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.02.26 по справі № 520/2348/26 за позовом ОСОБА_1 до Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Вільхуватської сільської військової адміністрації щодо ненадання ОСОБА_1 гуманітарної допомоги; - зобов`язати Вільхуватську сільську військову адміністрацію Куп`янського району Харківської області надати ОСОБА_1 гуманітарну допомогу, яку я не отримала за 2025 рік та за січень 2026 року; - зобов`язати Вільхуватську сільську військову адміністрацію забезпечити отримання ОСОБА_1 гуманітарної допомоги, надалі, через працівника Укрпошти, який отримає допомогу та розпишеться за ОСОБА_1 . А допомогу, яку я не отримала за 2025 рік та за січень 2026 року доставити ОСОБА_1 одноразово за місцем проживання особистим підписом ОСОБА_1 ; - зобов`язати Вільхуватську сільську військову адміністрацію надати ОСОБА_1 гуманітарну допомогу, яку організували міжнародні організації, зокрема Червоний Хрест, Ми-браття, ми-українці, WСК, яка не була належним чином розподілена; - зобов`язати Вільхуватську сільську військову адміністрацію надати ОСОБА_1 гуманітарну допомогу, яку організували міжнародні організації, зокрема ОСОБА_2 , Ми-браття, ми-українці, WСК, яка не була належним чином розподілена серед жителів села Приколотне; - зобов`язати Вільхуватську сільську військову адміністрацію видати ОСОБА_1 гуманітарну допомогу, яку я не отримала у травні 2025 року для опалення та лікування, необхідну для проходження медкомісії та оформлення групи інвалідності. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2026 позовну заяву у цій справі залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; заяви на виконання п.8 ч.5 ст.160 КАС України стосовно наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів або електронних доказів, копії яких додано до заяви та платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2129,92 грн. На виконання вказаної ухвали суду позивачем до суду надано заяву від 17.02.2026, згідно якої остання частково усунула недоліки позовної заяви, а саме подано до суду власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подано заяву на виконання п.8 ч.5 ст.160 КАС України стосовно наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів або електронних доказів. Крім того, повторно заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - залишено без задоволення. Продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для виконання ухвали суду від 09.02.2026 про залишення позовної заяви без руху та надано новий строк для усунення недоліків. Втретє, позивачем через систему "Електронний суд" було направлено клопотання про звільнення судового збору. Разом із цим ОСОБА_1 не надано належних доказів в обґрунтування того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік (2025 рік), або інших доказів на підтвердження відсутності у позивача коштів для сплати судового збору, або відомості щодо наявності у позивача пільг щодо сплати судового збору. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - залишено без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_1 до Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу. Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що повернення позовної заяви через неможливість сплати судового збору без належної оцінки фактичного стану позивача є надмірним формалізмом та обмежує доступ до правосуддя. Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені у пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Повертаючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано жодних належних доказів в обґрунтування того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік (2025 рік), або інших доказів на підтвердження відсутності у позивача коштів для сплати судового збору, або відомостей щодо наявності в позивача пільг щодо сплати судового збору. Отже, згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позову з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони. Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Тобто, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст. ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд апеляційної інстанції зазначає, що право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до правової позиції, викладеної в рішеннях Європейського Суду з прав людини від 13.01.2000 р. по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 р. по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми може призвести до позбавлення заявників права доступу до суду і завадити розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29). ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору стало ненадання належних доказів на підтвердження відсутності у позивача коштів для його сплати, а також відсутність обґрунтування того, що розмір судового збору перевищує п`ять відсотків річного доходу позивача. Разом із тим, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в обґрунтування клопотання клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 зазначила та підтвердила, що вона не здійснює підприємницької діяльності, оскільки її статус фізичної особи-підприємця припинено у 2021 році; проживає на території Куп`янського району Харківської області, яка перебуває в зоні активних бойових дій; звернулася до суду з метою захисту права на соціальну та гуманітарну допомогу (зокрема забезпечення ліками та опаленням), тобто права на соціальний захист та базові умови існування; потребує проходження медичної комісії для встановлення групи інвалідності; не має інших джерел доходу; перебуває у незадовільному стані здоров`я та страждає на хронічні захворювання органів дихання з дитинства (бронхіальна астма, пневмофіброз, ХОЗЛ, емфізема легень), а також невралгію трійчастого нерва, що істотно ускладнює її пересування та, відповідно, можливість збору додаткових доказів на підтвердження відсутності коштів для сплати судового збору. На переконання колегії суддів, матеріальний стан позивачки та відсутність у неї доходів підтверджуються сукупністю наданих нею доказів і свідчать про фактичну неможливість сплати судового збору. Отже, повернення позовної заяви з формальних підстав у даному випадку призводить до необґрунтованого обмеження доступу позивачки до правосуддя та унеможливлює ефективний судовий захист її прав та інтересів. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст.64 Конституції України, не може бути обмежене (п.п.1, 2 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997р., абз.7 п.3 мотивувальної частини Рішення № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.). Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не, як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати, як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання відновлення порушених прав позивачки при зверненні до адміністративного суду з даним позовом у зв`язку із чим такий прийшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви у даній справі, чим фактично позбавив ОСОБА_1 можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив її права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані статтею 5 КАС України. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно із частиною третьою статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 520/2348/26 скасувати. Адміністративну справу № 520/2348/26 за позовом ОСОБА_1 до Вільхуватської сільської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продоавження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло