Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/1186/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1186/25 Суддя першої інстанції: Геращенко В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючий суддя Говорун О.В. судді: Попова О.Г., Чуприна О.В. Секретар судового засідання Дімінська О.О. Позивач - Акціонерне товариство «Черкасиобленерго». Відповідач Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ). Особа, яка подала апеляційну скаргу - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ). Оскаржуване судове рішення рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2026. Повне рішення складено 12.02.2026. ВСТАНОВИЛА: ПАТ «Черкасиобленерго» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 21.01.2025 про стягнення виконавчого збору в розмірі 29749492,30 грн у виконавчому провадженні № 56062351; - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 22.01.2025 про відкриття виконавчого провадження № 76899374; - визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 22.01.2025 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження № 76899374. Рішенням суду першої інстанції від 12.02.2026 позов задоволено. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внесені Законом № 2475-VIII зміни до ст. 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника, оскільки виконавче провадження розпочато під час редакції ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, яка була до 28.08.2018 (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), що передбачала стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, а тому стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню є протиправним. Судом першої інстанції зазначено, що позивач добровільно сплатив залишок заборгованості перед ДП «Енергоринок», що також свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 29749492,30 грн згідно з постановою від 21.01.2025. Не погоджуючись з вказаним рішенням Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Зокрема, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ) вказує, що виконавчий збір у спірному випадку неможливо стягувати, застосовуючи норму частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII у редакції, яка діяла до 28.08.2018, оскільки на дату прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору (21.01.2025) зазначена редакція частини 2 статті 27 Закону №1404-VIII не діяла, тому при визначенні суми виконавчому збору у даній справі застосуванню підлягають саме положення частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції Закону України від 03.07.2018 № 2475-VIII), які передбачають стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. При цьому, апелянт вказав, що судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2023 по справі №500/3394/22. Крім того, зазначив, що на виконання постанови від 21.01.2025 № 56062351 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 76899374 від 22.01.2025, яка не може бути визнана неправомірною, оскільки відсутність порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, виключає можливість для її скасування. Стосовно постанови від 22.01.2025 № 76899374 про стягнення витрат виконавчого провадження, апелянт вказує, що такі витрати на відміну від виконавчого збору, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення чи ні. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №751/4363/17, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Додатково відповідачем вказано на пропуск позивачем строку при зверненні до суду першої інстанції. АТ «Черкасиобленерго» подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ) з огляду на повне та всебічне дослідження судом першої інстанції всіх обставин справи. У поданому відзиві також зазначено, що, оскільки заборгованість у виконавчому провадженні №56062351 ПАТ «Черкасиобленерго» сплачена безпосередньо ДП «Енергоринок» на підставі Закону України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії». Державним виконавцем не проводились виконавчі дії щодо забезпечення примусового виконання рішення суду в частині стягнення сум, чи їх стягнення. Також зазначив, що база обрахунку виконавчого збору неодноразово змінювалась. Водночас положення статті 27 Закону №1404-VIII, у редакції, яка діяла до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка є чинною після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, надавши правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 56062351 щодо виконання наказу № 925/193/17, виданого 19.06.2017 Господарським судом Черкаської області про стягнення з ПАТ «Черкасиобленерго» (вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, ідентифікаційний код 22800735) на користь ДП «Енергоринок» (вул. Симона Петлюри,27, м. Київ, ідентифікаційний код 21515381) 614029339 грн. 46 коп. основного боргу, 8957019 грн. 28 коп. 3% річних, 39593000 грн 37 коп, інфляційних втрат та 205272 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору (т. 1 а.с. 7). 21.01.2025 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинська О.М. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження №56062351 на підставі п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом. Також 21.01.2025 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинська О.М. прийняла постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 29749492,30 грн. В подальшому, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинською О.М. винесені наступні постанови: - від 22.01.2025 про відкриття виконавчого провадження № 76899374 з виконання постанови № 56062351 від 21.01.2025 про стягнення виконавчого збору; - від 22.01.2025 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження №76899374 у розмірі 401,85 грн. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII). Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII (в редакції до 28.08.2018), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (в редакції до 28.08.2018). Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 27 Закону № 1404-VIII (в редакції після 28.08.2018), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Отже з моменту відкриття виконавчого провадження №56062351 (27.03.2018) та до прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору (21.01.2025) редакції ст. 27 Закону № 1404-VIII, що визначають базу обрахунку виконавчого збору, змінювались, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, станом на час відкриття виконавчого провадження №56062351 (27.03.2018) положення ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми. Верховний Суд у численних постановах зазначав, що положення ст. 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ст. 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню. Оскільки внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до ст. 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника (позивача), приймаючи до уваги, що виконавчою службою фактично не було стягнуто з боржника за виконавчим листом коштів, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.04.2023 по справі №640/20994/21 та від 14.03.2024 по справі №280/7418/23. Щодо посилання апелянта на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 27.07.2023 по справі №500/3394/22, то колегія суддів вважає їх нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у вказаній справі станом на час відкриття виконавчого провадження та прийняття постанови про стягнення виконавчого збору відповідальність позивача, як боржника була однаковою, зокрема база обрахунку виконавчого збору в обох випадках становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, водночас в даній справі відповідальність змінилась. Стосовно висновків суду першої інстанції щодо протиправності винесення постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинської О.М. від 22.01.2025 про відкриття виконавчого провадження № 76899374, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абз. 11 п. 8 розд. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.12.2021 у справі № 640/8132/20, «постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого з боржника стягнуто виконавчий збір. При цьому, у разі, якщо виконавче провадження закінчено і винесена у ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною (у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнана та не скасована) законодавством не передбачено іншої альтернативи поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови». З матеріалів справи вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження №76899374 щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №56062351 прийнята 22.01.2025 у зв`язку із закінченням виконавчого провадження №5097266 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов до висновку стосовно протиправності винесення відповідачем постанови від 21.01.2025 у виконавчому провадженні №56062351 про стягнення виконавчого збору, на підставі якої також прийнята і постанова про відкриття виконавчого провадження №76899374, визнав її протиправною та такою, що підлягає скасуванню. З вказаним висновком також погоджується і судова колегія суду апеляційної інстанції. Отже, позаяк постанова державного виконавця від 21.01.2025 № 56062351 про стягнення з позивача виконавчого збору є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, то постанова про відкриття виконавчого провадження №76899374 від 22.01.2025 щодо стягнення з позивача виконавчого збору, також є такою що підлягає скасуванню. Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог в цій частині. Щодо правомірності винесення відповідачем постанови від 22.01.2025 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження № 76899374, то колегія суддів зазначає таке. Положення п. 4 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII, забороняють стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження. З матеріалів справи вбачається, що згідно з спірною постановою № 76899374 від 22.01.2025 з позивача стягнуто розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Так, згідно з ст. 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини 1 цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. З викладених приписів слідує, що виконавчий збір та кошти на витрати виконавчого провадження є різними поняттями, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, в той час як витрати виконавчого провадження - це витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. Відповідно до пункту 2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Тобто, вказана норма передбачає виняток щодо стягнення витрат виконавчого провадження лише відносно виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини. Відповідно до вказаного пункту 2 Розділу VI Інструкції, виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Колегія суддів зазначає, що оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження №73286248 є протиправно та такою, що підлягає скасуванню, то вочевидь, що витрати пов`язані із винесенням такої постанови не підлягають включенню до розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та не можуть бути стягнуті з позивача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 160/11725/22. Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1, 2 ст. 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Постанову від 22.01.2025 про відкриття виконавчого провадження № 76899374 з виконання постанови № 56062351 від 21.01.2025 та постанову від 22.01.2025 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження № 76899374, у розмірі 401,85 грн. АТ «ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО» було отримано через електрону систему «Електронний суд» (ЄСІТС) 22.01.2025 о 20:43 та 20:56 (т. 2 а.с. 63). Згідно з ч.1 ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч 1, 6 ст.120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Враховуючи те, що АТ «ЧЕРКАСИОБЛЕНЕРГО» було отримано постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження 22.01.2025, то перебіг процесуального строку для звернення до суду з відповідним позовом розпочався 23.01.2025, а закінчення такого строку припало на 01.02.2025 (субота, вихідний день). Відтак, останнім днем строку є перший робочий день, а саме 03.02.2025 (понеділок, робочий день), коли і був поданий позивачем позов до суду. Постанова від 21.01.2025 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №56062351 отримана 28.01.2025 (т.2 а.с.63 зворотній бік 64). Відповідачем вказані обставини не спростовані. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем було дотримано встановлений статтею 287 КАС України строк звернення до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом, а відтак суд відхиляє доводи апелянта в цій частині. Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене вище, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно були встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. ст. 242-244, 287, 308, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Суддя-доповідач О.В. Говорун Судді О.Г. Попова О.В. Чуприна