Постанова 4817 № 607/1063/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/1063/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/274/26 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 квітня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого Гірського Б.О. суддів Костіва О.З., Хоми М.В. за участю секретаря Дідух М.Є., у відсутності сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/1063/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Поліщук Павло Павлович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року (ухвалене суддею Дзюбичем В.Л.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» до ОСОБА_1 , треті особи: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДК ФІД» про стягнення грошових коштів в порядку суброгації, ВСТАНОВИВ: В січні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал страхування» (далі ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування») звернулося до суду із вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 01.11.2023 року між ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» та ТОВ «ДК «ФІД» було укладено Договір страхування наземного транспорту № 3375/23-Т/К/09, згідно якого позивач взяв на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу «РЕНО», д.н НОМЕР_1 . Зазначали, що 09.05.2024 сталася ДТП за участю автомобіля «РЕНО», д/н НОМЕР_1 та автомобіля «РЕНО», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Звертали увагу на те, що дана ДТП сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм «РЕНО», д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03.06.2024 по справі № 601/1522/24. Зазначали, що відповідно до Висновку експерта № 57 від 29.05.2024 року вартість відновлювального ремонту склала 364 539,43 грн., однак, відповідно до Рахунку № МЧ-00002313 від 22.05.2024 року вартість ремонту склала суму 359 044,12 грн. Вказували на те, що виплативши страхове відшкодування в розмірі 359 044,12 грн. вони понесли збитки. Зазначали, що оскільки, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «РЕНО», д/н НОМЕР_2 , була застрахована ПрАТ "СК "Княжа" поліс 216058173, ПрАТ СК Княжа здійснила виплату позивачу в розмірі 156 800 грн. Посилались на те, що відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). На підставі наведеного вважали, що до ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» перейшло право зворотної вимоги (суброгації) до ОСОБА_1 , як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків, на суму 202 244, 12 грн. (359 044,12-156 800=202 244,12 грн.). Відтак, просили стягнути з відповідача на свою користь вищезазначений розмір грошових коштів. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» 202 244, 12 грн. грошового відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 3 033,67 грн. судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Поліщук П.П. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Вважає, що рахунок-фактура не є належним та допустимим доказом вартості проведеного відновлювального ремонту автомобіля, оскільки такий складається до проведення відновлювального ремонту, а закріплена в ньому вартість деталей та робіт є не остаточною та може бути зміненою. Звертає увагу на те, що копію акту виконаних робіт № МЧ-00002313 від 31.07.2024 року ТОВ «МОТОРКАР ЧЕРКАСИ», позивачем було додано лише до відповіді на відзив. Вказує на те, що із запитом до страхувальника про надання копії такого акту позивач звернувся вже після подання позовної заяви у даній справі. Тому вважає, що неподання позивачем Акту виконаних робіт № МЧ-00002313 від 31.07.2024 одночасно з позовною заявою було допущено останнім виключно в результаті його власної бездіяльності та не пов`язане з будь-якими об`єктивними причинами. Таким чином вважає, що позивач у встановлений процесуальним законом строк та у визначеному порядку не довів вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля. Звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 року у справі № 519/1079/21 вказав на те, що відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Вважає, що не встановлення та неврахування судом першої інстанції вартості замінених під час проведення відновлювального ремонту деталей мало наслідком перевищення розміру коштів, які підлягали стягненню з відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Сторони належним чином повідомлялись про дату, час і місце слухання справи, однак в судове засідання не з`явились, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі. Відповідно положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Судом встановлено, що 09.05.2024 року о 18 год. в м. Кременці на перехресті вулиці Захисників України та Осовиця водій ОСОБА_1 , керуючи т/з «Рено Преміум», д.н.з. НОМЕР_2 з причіпом «Кроне», д.н.з. НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції, допустив зіткнення з попутним автомобілем марки «Рено Дастер», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , що спричинило пошкодження транспортних засобів. ОСОБА_1 порушив вимоги п.13.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03.06.2024 у справі №601/1522/24 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень. 31.10.2023 року між ПАТ «СК «Арсенал Страхування», як страховиком, та ТОВ «ДК ФІД», як страхувальником, було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №3375/23-Т/К/09, згідно з умовами якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Renault Daster» реєстраційний номер НОМЕР_1 . (а.с.4). 09.05.2024 року водій застрахованого автомобіля «Renault Daster» реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 звернулася до ПАТ «СК «Арсенал Страхування» із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку. (а.с.17). Актом огляду транспортного засобу від 23.05.2024 визначено перелік та характер пошкоджень автомобіля «Renault Daster» реєстраційний номер НОМЕР_1 . (а.с.27, 28). Згідно висновку експерта №57 від 29 травня 2024 року, вартість відновлювального ремонту легкового автомобіля «Renault Daster» номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження останнього під час ДТП 09.05.2024 року складає 364 539, 43 грн. (а.с.19-26). З ремонтної калькуляції до транспортно-товарознавчої експертизи за №57 від 29.05.2024 року вбачається, що вартість ремонту становить 364 539, 43 грн. (а.с.29-32). Відповідно до рахунку-фактури №МЧ-00002313 від 22.05.2024 року вартість ремонту застрахованого автомобіля склала 359 044, 12 грн. (а.с.18). 05.06.2024 року ПАТ «СК «Арсенал Страхування» складено Страховий Акт №006.00862824-1 про визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування за договором в розмірі 359 044, 12 грн. (а.с.16). 07.06.2024 позивач на підставі страхового акту №006.00862824-1 виплатив на користь страхувальника суму страхового відшкодування в розмірі 359 044, 12 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №27636666 (а.с.55). На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Рено Преміум», д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу ЕР №216058173. Ліміт відповідальності страховика за шкоду майну становить 160 000 грн., франшиза 3 200 грн. (а.с.56). Після виплати страхового відшкодування ПАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулася із заявою на виплату страхового відшкодування до ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди. Згідно із платіжним дорученням №ЗР067485 від 21.06.2024 року, ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» перерахувало на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» страхове відшкодування згідно страхового акту №240001044718 від 20.06.2024 ПАТ «СК «Арсенал Страхування» згідно претензії №120624-310/В, у розмірі 156 800 грн. (а.с.57). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже, у разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, справа №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), зроблено висновок, що «стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією». Відповідно до ст. 108 Закону України "Про страхування" від 18.11.2021 р. № 1909-ІХ Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Згідно ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За умовами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно ч. 1 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). За змістом статті 1194 ЦК України в системному зв`язку зі статтею 993 цього Кодексу та статтею 108 Закону України «Про страхування» можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування, завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, за змістом ст.ст. 993, 1194 ЦК України непокрита частина фактичних витрат страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, підлягає стягненню з особи, з вини якої сталася ДТП. Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.07.2018 року №755/18006/15-ц, від 03.10.2018 року №760/15471/15-ц, від 22.02.2022 року № 201/1б373/16-ц. Так, судом першої інстанції вірно встановлено що 09.05.2024 року у м. Кременці сталася ДТП з вини відповідача ОСОБА_1 , який, керуючи транспортним засобом, порушив вимоги ПДР, що підтверджується постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03.06.2024 у справі №601/1522/24. Також встановлено, що на підставі договору добровільного страхування позивачем 07.06.2024 року здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 359 044,12 грн. на рахунок ТОВ «МОТОРКАР ЧЕРКАСИ», яке здійснювало ремонт застрахованого транспортного засобу «Renault Daster» номерний знак НОМЕР_1 . Суд першої інстанції вірно виснував про те, що у зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язані у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди ОСОБА_1 , в порядку суброгації. Крім того, 21.06.2024 року страховиком відповідача частково відшкодовано шкоду у сумі 156 800 грн. в межах страхового ліміту 160 000 грн. (франшиза 3200 грн.) Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність розміру завданої шкоди, оскільки такий підтверджується рахунком-фактурою ТОВ «МОТОРКАР ЧЕРКАСИ» № МЧ-00002313 від 22.05.2024 року, який є належним та допустимим доказом у розумінні вимог ЦПК України, та підтверджує фактичну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що страхове відшкодування у вказаному розмірі було фактично перераховано позивачем на користь ТОВ «МОТОРКАР ЧЕРКАСИ», тобто на рахунок СТО, яка виконувала ремонт транспортного засобу, що підтверджується відповідними платіжними документами та не заборонено положеннями чинного законодавства. Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру вартості відновлювального ремонту, колегія суддів оцінює критично, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, при цьому відповідачем не заявлялося клопотань про призначення судової експертизи з метою встановлення вартості відновлювального ремонту та не надано жодних доказів на спростування його визначеної вартості. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з ОСОБА_1 як винуватця ДТП підлягає стягненню на користь позивача різниця між вартістю відновлювального ремонту автомобіля марки «РЕНО», д.н НОМЕР_1 та сумою страхового відшкодування, а саме сума 202 244,12 грн. Доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що копію акту виконаних робіт № МЧ-00002313 від 31.07.2024 року ТОВ «МОТОРКАР ЧЕРКАСИ», позивачем було додано лише до відповіді на відзив, колегія суддів до уваги не бере, оскільки із змісту оскаржуваного рішення суду, вбачається, що судом першої інстанції вказаний доказ не було взято до уваги, а за основу було взято рахунок-фактуру №МЧ-00002313. Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які містяться у постанові від 04.07.2024 року у справі № 519/1079/21 та у постанові від 09.06.2021 в справі 766/13258/18. Так, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 року у справі № 519/1079/21 (провадження № 51-7055 км 23) вказував на те, що відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 766/13258/18 (провадження № 61-13917св20) Верховний Суд звернув увагу на те, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи таких вимог про передачу замінених деталей відповідач не заявляв, а тому посилання на вищезазначені висновки Верховного Суду є безпідставними. Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник у своїй апеляційній скарзі посилався на необхідність врахування вартості замінених деталей при визначенні розміру шкоди, однак такі доводи є необґрунтованими, оскільки ані рахунком-фактурою ТОВ «МОТОРКАР ЧЕРКАСИ» № МЧ-00002313 від 22.05.2024 року, ані висновком експерта № 57 від 29.05.2024 року не встановлено окремої вартості саме замінених деталей як самостійного елемента збитків. Разом з тим, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вартості таких деталей, а також не заявлялося клопотання про призначення судової експертизи з метою визначення їх вартості, у зв`язку з чим підстав для врахування відповідних доводів немає. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні. Щодо судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повна постанова складена 10 квітня 2026 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Хома М.В.