Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/9593/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2333/26 Справа № 202/9593/24 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Петешенкової М.Ю., Городничої В.С., при секретарі Пікос А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, - В С Т А Н О В И Л А : У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги. Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.03.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356. Згідно договору позивач зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 12000 доларів США на термін до 16.03.2027 року, а Відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 01.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ЗАТ «Акцент-Банк» (фактор) було укладено договір факторингу № 1, згідно якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступає ЗАТ «Акцент Банк» у повному обсязі права вимоги до боржників, у тому числі до неї ОСОБА_1 . Згідно до п. 1 Договору факторингу ЗАТ КБ «ПриватБанк» здійснює відступлення прав витребування на свою користь платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам. Зі змісту Договору факторингу №1 випливає, що його умовами не передбачено право Фактора на наступне відступлення права грошової вимоги на користь третіх осіб, а відтак ЗАТ «Акцент-Банк» був позбавлений права здійснювати наступне відступлення отриманого права вимоги, в тому числі вимоги за умовами кредитного договору № DNM0GK00005356 від 13.03.2007, позичальником за яким є ОСОБА_1 . Однак, 25.04.2014 ПАТ «Акцент-Банк» (Кредитор) уклало з ПАТ КБ «Приватбанк» (Новий кредитор) договір відступлення права вимоги №7 і таким чином відступило ПАТ КБ «Приватбанк» право вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2027, позичальником за яким є ОСОБА_1 . Позивач зазначила, що договір факторингу №1 та договір відступлення прав вимоги №7 є двома різними, самостійними правочинами, і один з них підпадає під ознаки факторингу, а інший є договором відступлення права вимоги (договором цесії). Відступлення прав вимоги за договором № 7 від 25.04.2014 відбувалося на зовсім інших умовах, чим викладені у договорі факторингу №1 від 01.11.2007. Вважає, що Договір відступлення прав вимоги №7 від 25.04.2014 укладено в порушення вимог ст.1083 ЦК України, а тому є недійсним, оскільки прямо суперечить вказаній нормі Закону. Щодо права на оскарження договору зазначила, що вона не є стороною Договору відступлення права вимоги №7 від 25.04.2014, але він прямо порушує її майнові права та інтереси, оскільки АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на вказаний договір як на підставу наявності у нього прав Кредитора, звернулося до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2027, а тому вважає, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним її майнові права буде захищено та відновлено. Просила суд визнати недійсним договір відступлення прав вимоги №7 від 25.04.2014 укладений між ПАТ «Акцент-банк» (правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк») та ПАТ АБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») в частині відступлення права вимоги кредитора за кредитним договором від 13.03.2007 № DNM0GK00005356, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк». Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», АТ «Акцент-банк» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №7 від 25.04.2014 в частині відступлення права вимоги кредитора за кредитним договором від 13.03.2007 № DNMOGK00005356, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» - відмовити за недоведеністю позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, безпідставно зазначив, що договір відступлення прав вимоги №7 АБ «Приватбанк» ПАТ «Акцент-банк» (правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк») та ПАТ (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») не укладався. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356. Згідно договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12 000 доларів США на термін до 16.03.2027 року, а ОСОБА_1 зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, що не заперечується сторонами та підтверджується його копією. 01.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ЗАТ «Акцент-Банк» було укладено договір факторингу № 1, згідно якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступає ЗАТ «Акцент-Банк» у повному обсязі права вимоги до боржників, що також не заперечується сторонами та підтверджується його оригіналом, який оглянутий судом у судовому засіданні. Згідно до п. 1 договору факторингу ЗАТ КБ «ПриватБанк» здійснює відступлення прав витребування на свою користь платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам. На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 14.05.2009 року було змінено тип банку з ЗАТ «Акцент-Банк» на ПАТ «Акцент-Банк». 25.04.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено додаткову угоду до договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року, що також не заперечується сторонами та підтверджується його оригіналом, який оглянутий судом у судовому засіданні. Згідно до п. 1 договору факторингу Фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі, визначеній п. 8 цього договору в розпорядження Клієнта за плату, розмір якої встановлено п. 4 даного договору, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові у повному обсязі права вимоги до боржників, що випливають з договорів, перелік яких визначено у додатку № 1 до цього договору. За цим договором Клієнтом здійснюється відступлення прав вимоги на отримання на свою користь від Боржників платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам, які існують у Клієнта відповідно до умов договорів на дату укладання цього договору згідно з розрахунком (додаток № 1 до цього договору). Згідно п. 10 договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року даний договір набуває чинності з моменту укладання його сторонами і діє до повного виконання зобов`язань. Згідно п. 11 договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року внесення змін до цього договору допускається лише за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі. Таким чином, сторонами у договорі факторингу № 1 від 01.11.2007 року є фактор і клієнт, цим договором Клієнт АТ КБ «ПриватБанк» відступив Факторові ЗАТ «Акцент-Банк» своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у зв`язку із чим права кредитора набуло ЗАТ «Акцент-Банк». Договором факторингу № 1 від 01.11.2007 року, укладеному між ПриватБанк та ЗАТ «Акцент-Банк», не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі. У той же час, позивачем суду надана копія Договору відступлення права вимоги №7 від 25.04.2014 (отримана ОСОБА_1 під час розгляду справи № 179/1332/22 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості), який укладено між ПАТ «Акцент-Банк» (Кредитор) та ПАТ КБ «Приватбанк» (Новий кредитор) за яким ПАТ «Акцент-Банк» відступило ПАТ КБ «Приватбанк» право вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2027, позичальником за яким є ОСОБА_1 . Згідно з пунктом 1.1 договору на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (уступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредитору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників по кредитним договорам, укладеним між кредитором та боржником (портфель заборгованості). Відповідно до пункту 1.2 договору внаслідок передачі (уступки) портфеля заборгованості по договору новий кредитор замінює кредитора у кредитних договорах, які входять у портфель заборгованості, та придбає права грошової вимоги кредитора по цим кредитним договорам, включаючи право вимоги від боржника належного виконання усіх грошових та інших зобов`язань боржника по кредитним договорам. Судом першої інстанції було витребувано у АТ КБ «Приватбанк» оригінал договору відступлення права вимоги №7 від 25.04.2014, але його не було надано суду першої інстанції для огляду, через те, що протягом розгляду справи його не було розшукано у архівах банку, що підтверджується письмовими та усними поясненнями представника АТ КБ «Приватбанк», які надані ним у судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір відступлення прав вимоги №7 від 25.04.2014 між ПАТ «Акцент-банк» (правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк») та ПАТ АБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») не укладався, а тому правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)). Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)). Судом першої інстанції витребувано у АТ КБ «Приватбанк» оригінал договору відступлення права вимоги №7 від 25.04.2014, але його не було надано суду першої інстанції для огляду, через те, що протягом розгляду справи його не було розшукано у архівах банку, що підтверджується письмовими та усними поясненнями представника АТ КБ «Приватбанк», які надані ним у судовому засіданні. Також, судом першої інстанції з пояснень представника АТ «Акцент-Банку», встановлено, що такий договір відсутній і у АТ «Акцент-Банк» не тільки у паперовому оригіналі, а і у базі даних АТ «Акцент-Банку», оскільки кредит було повернуто Приватбанку на підставі Додаткової угоди №1 від 01.11.2007, укладеної між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «А-Банк» 25.04.2014, що підтверджується самою угодою так і витягом з Додатку №2 від 03.06.2014 до Додаткової угоди №1 від 25.04.2014 до Договору факторингу №1 від 01.11.2007, який містить Акт прийму передачі договорів та розрахунок заборгованості, а саме під номером 46 інформацію про кредитний договір № DNM0GK00005356 від 13.03.2007. Таким чином, судом встановлено, що між АТ «Акцент-Банк» та АТ КБ «Приватбанк» щодо прав вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2007 були укладені такі договори: договір факторингу №1 від 01.11.2007 та додаткова угода до нього №1 від 25.04.2014. В судовому засіданні у суді першої інстанції факт укладення договору відступлення права вимоги №7 від 25.04.2014 між ПАТ «Акцент-Банк» (Кредитор) та ПАТ КБ «Приватбанк» (Новий кредитор) за яким ПАТ «Акцент-Банк» відступило ПАТ КБ «Приватбанк» право вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2027, позичальником за яким є ОСОБА_1 , свого підтвердження належними та достатніми доказами не знайшов, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а саме на копії договору, оригінал якого не змогла надати суду жодна сторона, а ні під час розгляду цієї справи, а ні під час розгляду справи №179/1332/22 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та суд мав розглядати позовну вимогу тільки щодо недійсності спірного договору саме в частині відступлення прав вимоги кредитора за кредитним договором від 13.03.2007 DNM0GK00005356, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Суд першої інстанції правильно визначив, що у зв`язку з відсутністю у відповідачів оригіналу договору відступлення права вимоги №7 від 25.04.2014 то договір вважається таким, що не укладався. При цьому, колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у задоволенні позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів. Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 16 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 31 березня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2026 року. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді М.Ю. Петешенкова В.С. Городнича