Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/6198/25

Дата документу 09.04.2026 Справа № 335/6198/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/6198/25 Провадження №22-ц/807/772/26 Головуючий в 1-й інстанції Воробйов А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Кочеткової І.В., Подліянової Г.С. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковтуна Владислава Ігоровича на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2026 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Редька М.В. в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна,- В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Редька М.В. в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 22.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2023 по 31.03.2024 у розмірі 2 097 131 грн. 65 коп., та стягнути судові витрати по справі. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковтуна Владислава Ігоровича подав до суду зустрічну позовну заяву до Запорізької міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки, в якій просив суд визнати протиправною бездіяльність Запорізької міської ради щодо укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:018:0030 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Будинок відпочинку, площею 3018 га; зобов`язати Запорізьку міську раду укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:018:0030 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Будинок відпочинку, площею 3018 га, на строк 10 років, з орендною платою у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (або інший розмір, визначений радою відповідно до законодавства), з урахуванням інших істотних умов, передбачених Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220; та стягнути судові витрати по справі. Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2026 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ковтуна В.І. про поновлення строку на подання зустрічного позову відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковтуна Владислава Ігоровича до Запорізької міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки до Запорізької міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки повернуто позивачу, роз`яснено право на звернення до суду з позовними вимогами з додержанням загальних правил щодо подання позову, передбачених ЦПК України. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковтуна Владислава Ігоровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом не взято до уваги, що вимоги зустрічної позовної заяви пов`язані із первісним позовом, виникають з одних й тих самих правовідносин та підлягають розгляду разом з первісним позовом. Не враховані об`єктивні підстави для поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви, залишилось поза увагою продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізуватися своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області, зазначає, що ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права та повною мірою відповідає вимогам діючого законодавства, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. У відзиві на апеляційну скаргу Запорізька міська рада акцентує, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню, адже ухвалу суду є законною та обґрунтованою, а доводи скарги не спростовують правильних висновків суду. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відмовляючи в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання зустрічного позову та повертаючи зустрічну позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача не дотримано вимог ч. 1 ст. 193 ЦПК України, щодо строку подання зустрічного позову. Поважних причин пропуску строку на подання зустрічного позову при дослідження його змісту судом не встановлено, оскільки викладені у ньому обставини свідчать про вчинення позивачем дій на захист свого інтересу вже по спливу строку на подання зустрічного позову. Проте, колегія суддів апеляційного суду, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 12 ЦПК України). Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 1 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України). Зустрічний позов - це позов, який подається відповідачем до позивача у тому самому судовому процесі задля захисту проти первісних позовних вимог. Метою пред`явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів у інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень. Спеціальні вимоги щодо змісту зустрічного позову та умов його прийняття до спільного розгляду з первісним позовом визначені частиною другою статті 193 ЦПК України. За змістом ч. 1-3 ст. 193 ЦПК України, відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень. Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустрічного позову носить самостійний характер, і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду з первісним позовом. Разом із тим, недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу. Згідно з ч. 3 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Редька М.В. в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження та запропоновано відповідачу у встановлений судом строк подати до суду відзив, роз`яснено право пред`явити зустрічний позов. З зустрічною позовною заявою відповідач звернуся 03 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд», до якої додано клопотання про поновлення строку на подання зустрічної повної заяви, в якій просив визнати наведені причину пропуску строку поважними та поновити цей строк. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події (частина четверта статті 124 ЦПК України). Аналізуючи зазначені норми права, можна дійти висновку про те, що обрахування строку на подання відзиву на позов починається відповідно для кожного учасника справи з наступного дня після дати отримання ним ухвали місцевого суду про відкриття провадження у справі. Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків. Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів цивільно-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження цивільного процесу у визначених ЦПК України часових рамках. Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз ЦПК України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства. Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків. Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 175/957/19 (провадження № 61-12294св20). Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). При оцінці поважності причин пропуску строку необхідно звертати увагу не лише на об`єктивні, але й суб`єктивні чинники, зокрема поведінку особи, що свідчить про її наміри реалізувати процесуальні права. Згідно з усталеною судовою практикою поважними визнаються обставини, які виникли або тривали протягом строку звернення до суду оскарження, є об`єктивними, не залежать від дій особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду в конкретній справі. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18 (провадження № 12-65гс19) зазначено, що взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах. Вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. Враховуючи мету та мотиви заявленого клопотання про продовження строку на подання зустрічної позовної заяви, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення зустрічної позовної заяви. Наведене судом першої інстанції враховане не було, що призвело до постановлення помилкової ухвали. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. На підставі вищезазначеного, ухвалу суду першої інстанції не можна визнати законною та обґрунтованою, тому відповідно ст.379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ковтуна Владислава Ігоровича задовольнити. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2026 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 09 квітня 2026 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: І.В. Кочеткова Г.С. Подліянова