Постанова Черкаський апеляційний суд № 2-984/11

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/846/26Головуючий по 1 інстанції Справа №2-984/11 Категорія: на ухвалу Морозов В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т. Л. суддіВасиленко Л. І., Новіков О. М. секретар Івануса А.Д. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвоката Гудзь О. С. на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 07.11.2025 (повний текст складено 10.11.2025, суддя в суді першої інстанції Морозов О. О.) у цивільній справі за поданням Черкаського ВДВС у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення або зміну способу чи порядку виконання рішення суду шляхом надання дозволу на реалізацію арештованого й описаного майна боржника, в с т а н о в и в : у жовтні 2025 року представник Черкаського ВДВС у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нечипоренко Ю. І. звернувся до суду з поданням про встановлення або зміну способу чи порядку виконання рішення суду шляхом надання дозволу на реалізацію арештованого й описаного майна боржника, яким, з урахуванням заяви про уточнення вимог подання від 06.11.2025, просив: встановити або змінити спосіб чи порядок виконання рішення суду шляхом надання дозволу на реалізацію арештованого й описаного майна боржника, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок (65% готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , право користування яким мають діти. Посилається на те, що на виконанні у Черкаському ВДВС у Черкаському районі Черкаської області знаходиться зведене виконавче провадження АСВП № 55671210 від 30.01.2018 про стягнення з боржника КС «Альянс» (м. Черкаси, вул. Лазарєва, 6/1, ЄДРПОУ 25770354) на користь фізичних осіб боргу на загальну суму 2 469 552,74 грн, до складу якого входить 47 виконавчих проваджень. Стягувачами є ряд фізичних осіб ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ін.). Станом на 26.08.2025 вказане зведене виконавче провадження перебуває на стадії примусового виконання під час якої державним виконавцем проведено ряд заходів щодо виявлення майна та коштів боржника, на які можливо звернути стягнення, що були безрезультатними, оскільки майна та коштів, належних на праві власності боржнику, не виявлено. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта свідчить, що у боржника відсутнє нерухоме майно, проте наявні обтяження. Водночас відповідно до заочного рішення Черкаського районного суду Черкаської області № 2-984/2011 від 11.08.2011 визнано право власності за КС «Альянс» на таке майно: - житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 ; - житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_3 ; - незавершений будівництвом житловий будинок (65% готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , яке раніше належало ОСОБА_7 на праві приватної власності. Враховуючи викладене вище, державний виконавець 17.09.2024 звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області з поданням про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, та ухвалою від 29.10.2024 у справі №2-984/11 таке подання задоволено та звернуто стягнення на вказане вище нерухоме майно. У ході примусового виконання рішення отримано довідку Степанківської сільської ради від 11.03.2025 за вих. №423/02-17, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні особи, а саме: ОСОБА_2 2018 р. н. та ОСОБА_3 2021 р. н. На підставі вищевикладеного 26.08.2025 державним виконавцем направлено лист до Органу опіки та піклування Степанківської сільської ради, з проханням надати дозвіл на реалізацію незавершеного будівництвом житлового будинку (65% готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 домоволодіння, право користування яким мають діти, на який 10.10.2025 отримано відповідь про відмову в наданні дозволу на реалізацію зазначеного майна. Станом на 13.10.2025 з метою виконання рішень судів, виникла необхідність щодо реалізації зазначеного нерухомого майна боржника, проте право користування яким мають діти, що обумовило звернення з поданням у цій справі до суду. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07.11.2025 вказане подання задоволено з посиланням на наявність підстав для надання дозволу на реалізацію арештованого й описаного майна боржника, право користування яким мають діти, що не порушуватиме їх права. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, адвокат Гудзь О. С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подав 02.03.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та відхилити подання ДВС. Зазначає, що суд першої інстанції, задовольнивши подання державного виконавця, порушив житлові права дітей, місце проживання яких було зареєстроване у нерухомому майні, на яке звертається стягнення. Місцевий суд не врахував, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 447467104 від 13.10.2025 власником незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_7 , отже вказане майно не належить боржнику КС «Альянс». Суд першої інстанції не врахував відмову органу опіки та піклування у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, в якому зареєстровані та проживають неповнолітні діти. Дії матері дітей ОСОБА_1 щодо реєстрації їх місця проживання є добросовісними та законними, оскільки будинок у АДРЕСА_1 є єдиним місцем проживання для неї протягом останніх 14 років. Суд першої інстанції при наданні дозволу на реалізацію майна допустив порушення вимог статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження», яка чітко регламентує черговість звернення стягнення на майно боржника, адже у власності боржника перебуває не один, а три об`єкти нерухомого майна. Застосування правового інституту зміни способу та порядку виконання судового рішення, передбаченого статтею 435 ЦПК України, у даних правовідносинах є неправомірним, оскільки призводить до суттєвої зміни суті первісного рішення та порушує права осіб, які не були учасниками справи. Скаржник наголошує на тривалій бездіяльності боржника КС «Альянс», що протягом 14 років не реєстрував право власності на будинок. Вирішення питання про продаж єдиного житла скаржників у межах виконавчої процедури, а не через окреме позовне провадження з викликом сторін та органу опіки позбавляє дітей гарантованого права на захист та суперечить конституційному принципу пріоритетності інтересів дитини та безпідставно порушує конвенційні житлові права дітей. У відзиві на апеляційну скаргу Черкаський ВДВС заперечив проти її вимог, вказавши на правильність вирішення судом першої інстанції вимог подання у даній справі та на відсутність порушення прав дітей на житло, оскільки майно, на яке звертається стягнення, не є житловим приміщенням, а являється незавершеним будівництвом, просив апеляційний суд відхилити вимоги скарги. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 29.10.2024 у справі № 2-984/11, яка набрала законної сили, подання Черкаського ВДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, задоволено. Звернено стягнення на майно боржника КС «Альянс» (ЄДРПОУ 25770354), що не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: - житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 ; - житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_3 ; - незавершений будівництвом житловий будинок (65% готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , яке раніше належало ОСОБА_7 на праві приватної власності. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 447467104 від 13.10.2025, власником незавершеного будівництвом житлового будинку (65 % готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, по АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 . На вказане майно зареєстровані обтяження № 5008884, № 11330995, № 12302291, № 12302309. Згідно довідки Степанківської сільської ради від 11.03.2025 року № 423/02-17, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7 1957 року народження, ОСОБА_1 1995 року народження, ОСОБА_8 1976 року народження, ОСОБА_9 1977 року народження, ОСОБА_10 1997 року народження, ОСОБА_11 2000 року народження, ОСОБА_2 2018 року народження, ОСОБА_3 2021 року народження. Рішенням № 144 від 30.09.2025 виконавчого комітету Степанківської сільської ради відмовлено у вимозі державного виконавця Черкаського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нечипоренка Ю.І. у наданні дозволу на реалізацію арештованого майна, а саме незавершеного будівництвом житлового будинку (65 % готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, по АДРЕСА_1 , яке раніше належало ОСОБА_7 на праві приватної власності у зв`язку із можливим порушенням прав малолітньої дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . З метою виконання рішень судів про звернення стягнення на майно боржника КС «Альянс» (ЄДРПОУ 25770354), право користування яким мають неповнолітні особи, державний виконавець звернувся до суду з поданням у цій справі щодо надання дозволу на реалізацію арештованого й описаного майна боржника, мотивуючи про необхідність зміни способу та порядку виконання рішення суду у такий спосіб. Указане питання має таку правову регламентацію. Так у пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40). Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції. Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За обставин даної справи на виконанні у Черкаському ВДВС у Черкаському районі Черкаської області знаходиться зведене виконавче провадження АСВП № 55671210 від 30.01.2018 про стягнення з боржника КС «Альянс» (м. Черкаси, вул. Лазарєва, 6/1, ЄДРПОУ 25770354) на користь ряду фізичних осіб боргу на загальну суму 2 469 552,74 грн, до складу якого входить 47 виконавчих проваджень. При здійсненні виконавчих дій державним виконавцем проведено ряд заходів щодо виявлення майна та коштів боржника, на які можливо звернути стягнення, що були безрезультатними, оскільки майна та коштів, належних на праві власності боржнику, не виявлено. Водночас заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області № 2-984/2011 від 11.08.2011 визнано право власності за КС «Альянс» на, зокрема незавершений будівництвом житловий будинок (65% готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , яке раніше належало ОСОБА_7 на праві приватної власності. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 29.10.2024 у справі №2-984/11 за поданням державного виконавця було звернуто стягнення на вказане вище нерухоме майно, право власності на яке не було зареєстровано за боржником у встановленому законодавством порядку. Відтак звернення стягнення на спірне майно є законним способом досягнення цілей виконавчого провадження на забезпечення реального виконання рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення з боржника грошових коштів та відповідатиме засадничим принципам обов`язковості судових рішень. Далі, згідно статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 2 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частин першої, шостої статті 48 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Статтею 50 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Як зазначалося, іншого майна чи коштів у боржника для задоволення вимог стягувача на суму 2 469 552,74 грн у зведеному виконавчому провадженні АСВП № 55671210 від 30.01.2018, окрім ряду нерухомого майна, до якого входить у тому числі спірне приміщення незавершеного будівництвом житлового будинку (65% готовності) не має. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.06.2016 № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1301/29431, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі). У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Отже, враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна. Схожі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 10.10.2019 у справі №751/15667/15-ц. Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Слід врахувати, що особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, а зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. Виконавець у силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій. У постанові від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду. Аналогічні правові висновки наявні у постанові ВС від 15.02.2023 у справі №2-537/11. Відтак апеляційні аргументи скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував відмову органу опіки та піклування у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, в якому зареєстровані та проживають неповнолітні діти, слід відхилити, адже така відмова не є імперативною підставою для суду у разі її належної оцінки для прийняття іншого рішення у питанні щодо реалізації у виконавчому провадженні житлової нерухомості, право на користування якою мають діти. Апеляційний суд враховує, що згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення. Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України, що спростовує аргументи скаржника про неможливість застосування вказаної статті процесуального законодавства щодо спірних правовідносин та необхідність вирішення такого питання лише у порядку позовного провадження. Як вказано у постанові ВС від 15.02.2023 у справі №2-537/11 під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини. Так під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим судом способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Поняття «спосіб і порядок» виконання суднового рішення мають спеціальне значення, яку стосується виконавчого провадження. Спосіб означає визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Спосіб виконання суднового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Відтак, враховуючи встановлені при розгляді даної справи фактичні обставини та викладені вище приписи законодавства, апеляційний суд констатує, що за неможливості задовольнити вимоги стягувачів у зведеному виконавчому провадженні за рахунок іншого майна чи коштів боржника, як у цьому випадку, державний виконавець вправі відповідним поданням порушувати перед судом питання про можливість реалізації нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти. Надаючи оцінку дотримання житлових прав неповнолітніх дітей при вирішенні вказаного питання, на чому акцентує увагу скаржник у поданій апеляційній скарзі, апеляційний суд враховує, що нерухоме майно, на яке звернуто стягнення, є незавершеним будівництвом (65% готовності), отже кваліфікувати його як таке, що є житловим приміщенням у якому можуть бути зареєстровані та проживати неповнолітні діти приписи законодавства не дають підстав. Так для реєстрації місця проживання особи згідно змісту Заяви затвердженої форми та п. 18 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою КМУ №207 від 02.03.2016, що були чинними на час реєстрації місця проживання ОСОБА_2 2018 р. н. та ОСОБА_3 2021 р. н. у спірному об`єкті, потрібна наявність адреси саме житлового приміщення, а не об`єкта будівництва, який колись таким приміщенням стане. Іншими словами житлове приміщення повинно мати: - поштову адресу, -цільове призначення «житлове», зокрема згідно відомостей технічного паспорта, - акт введення в експлуатацію вказаного приміщення, що підтверджує його придатність до використання за призначенням відповідними уповноваженими контролюючими державними органами. Проте за обставин даної справи вести мову про те, що незавершений будівництвом житловий будинок (65% готовності) з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 є житловим приміщенням підстав не має, адже вказаний об`єкт ще не набув властивостей житла, зокрема, не став об`єктом нерухомості з призначенням для проживання людей. При цьому за вимогами ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), що в даному випадку не мало місця. Також з поданих скаржником свідоцтв про народження дітей вбачається, що батьками ОСОБА_2 2018 р. н. є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а ОСОБА_3 2021 р. н. ОСОБА_14 та ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_7 , якій належав спірний будинок, зі слів апелянта є бабусею цих неповнолітніх дітей, отже за законом обов`язків щодо належного виховання, утримання та забезпечення їх житлом у неї немає. За вимогами ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відтак діти мають встановлене законом право проживати як за місцем проживання своєї матері - ОСОБА_1 , так і за місцем проживання свого батька, а не лише в спірному об`єкті нерухомості, що будівництвом так і не завершений, при цьому до батька кожного з дітей згідно матеріалів справи відношення не має. Отже аргументи скаржника про те, що суд першої інстанції, задовольнивши подання державного виконавця, порушив житлові права дітей апеляційним судом відхиляються як необґрунтовані. Посилання скаржника на те, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 447467104 від 13.10.2025 власником незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_7 , отже вказане майно не належить боржнику КС «Альянс», за наявності заочного рішення Черкаського районного суду Черкаської області № 2-984/2011 від 11.08.2011, що набрало законної сили, та яким визнано право власності на спірне майно саме за КС «Альянс» не може підтверджувати неможливість задоволення вимог стягувачів у виконавчому провадженні за рахунок такого майна. Посилання скаржника на добросовісність дій матері дітей ОСОБА_1 щодо реєстрації їх місця проживання не можуть перешкоджати досягненню цілей виконавчого провадження щодо виконання рішення суду про стягнення коштів, яке набрало законної сили, ураховуючи наявність альтернативного місця проживання дітей за місцем проживання обох батьків та неможливість вважати їх єдиним житлом спірну недобудову, яка на даний момент не набула властивостей нерухомого майна, завершеного будівництвом та введеного в експлуатацію. Також суд врахував пояснення державного виконавця про те, що ним при проведенні певних виконавчих дій встановлено, що будинок не жилий, без внутрішнього оздоблення, всі комунікації в будинок не проведені, наявні не усі двері, вікна не засклені, та взагалі відсутні ознаки того, що в будинковолодінні проживають люди . Аргументи скаржника про те, що суд першої інстанції порушив приписи законодавства щодо черговості звернення стягнення на майно боржника, адже у власності боржника перебуває не один, а три об`єкти нерухомого майна, слід відхилити, оскільки сума заборгованості, що стягується з КС «Альянс» є з розумною вірогідністю вищою ніж вартість майна, яке фігурує у заочному рішенні Черкаського районного суду Черкаської області № 2-984/2011 від 11.08.2011 як власність боржника. Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції у даній справі, апеляційна скарга не містить та неможливості зміни способу та порядку виконання судового рішення, визначеного судом, не доводить. Відповідно до положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 07.11.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 435 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 07.11.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 01.04.2026. Суддя-доповідач Судді