Постанова 4803 № 932/2924/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2004/26 Справа № 932/2924/24 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М., за участю секретаря Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 31 жовтня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтований тим, що під час перебування з відповідачкою у шлюбі, у них народилась дитина-донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023 року у справі № 201/12949/23 шлюб між сторонами розірвано. Вказує, що спільна донька сторін з листопада 2023 року проживає разом із позивачем, окремо від відповідачки. Позивач, як батько ОСОБА_3 створив для своєї дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку, а також й надалі має можливість виконувати свої батьківські обов`язки. Також зазначає, що відповідачка має можливість сплачувати аліменти на дитину. На підставі викладеного просить суд: визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від всіх видів її заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття (а.с.2-8). Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 31 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідачки, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи від 12 січня 2024 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішення в частині стягнення аліментів за місяць виконати негайно. В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок (а.с. 84-86). Частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду, зокрема в частині позовної вимоги про відмову у визначенні місця проживання дитини з батьком, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення яким позовні вимоги в цій частині задовольнити (а.с.90-95). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що під час перебування у шлюбі, у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023 року по справі № 201/12949/23, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 19-20). Відповідно до копії характеристики, виданої директором Дніпровського українсько-німецького ліцею № 53 ДМР, ОСОБА_4 навчається у ліцеї з першого класу. Батьки завжди знаходяться на зв`язку з вчителем, дослухаються до порад. Батьки приділяють належну увагу вихованню доньки (а.с. 21). Як вбачається з довідок, виданих КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги», ОСОБА_1 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває (а.с. 22). Згідно копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.09.2021 року, квартира АДРЕСА_2 , в якій мешкає позивач ОСОБА_1 , разом із донькою ОСОБА_3 , належить матері позивача ОСОБА_5 (а.с. 20-26, 27, 28). 03.10.2024 року Органом опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради наданий висновок в якому вважають за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 58). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом із батьком, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів наявність будь-якого спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини. Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає. Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)). Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22). Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20). Як вбачається із матеріалів справи, дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 . Мати дитини ОСОБА_2 , проживає окремо, як на день подання позову і на день розгляду справи судом. Щодо місця проживання дитини разом із батьком, відповідачка ОСОБА_2 не заперечує, не ставить питання про визначення місця проживання дитини разом із нею. Також, зі змісту висновку адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 03.10.2024 № 4/3-247, вбачається, що мати дитини ОСОБА_2 , дійсно проживає окремо від дочки за межами України та не заперечує проти визначення місця проживання дитини з батьком. Відтак спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає разом із батьком без будь-яких перешкоді зі сторони матері. Тобто, з матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідач досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з дочкою. За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи. Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) зокрема, в суді. У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, щодо відсутності між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою ОСОБА_2 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітньої дочки, яка проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку. Доводи, наведені у апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, додатковому правовому аналізу не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 31 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 02 квітня 2026 року. Судді: