Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/4319/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1090/26 Справа № 201/4319/25 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М. за участю секретаря Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 серпня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: 14 квітня 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Позов обґрунтований тим, що 29.06.2016 року між сторонами був укладений шлюб від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_3 . 28.01.2025 року Кегичівським районним судом Харківської області шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу дитина перебуває на утриманні та вихованні позивачки, сторони не можуть дійти згоди щодо утримання спільної дитини. Відповідач працює та має стабільний заробіток. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи від дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття (а.с.1-4). Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 19 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи від 14 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 63-64). Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність судового рішення Сімейному кодексу України, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, в якому встановити особливий порядок перерахування суми аліментів у розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу), визначеному законодавством, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину, а саме: 50 % від суми аліментів - на рахунок позивача; 50 % від суми аліментів - на окремий іменний картковий рахунок, відкритий на ім`я дитини, з правом користування після досягнення повноліття. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечує проти обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні своєї дитини, однак у зв`язку з тим, що позивач виховує ще одну неповнолітню дитину від попереднього шлюбу, утримання цієї дитини не є його обов`язком, але існує ризик, що частина аліментних коштів, які він буде сплачувати на утримання своєї дитини, буде фактично спрямовано на утримання іншої дитини позивача. Зазначає, що після розірвання шлюбу з позивачкою повторно одружився і його дружина вагітна (а.с.70-71). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що під час перебування у шлюбі в сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком якої в свідоцтві про її народження зазначено відповідача (а.с.8). Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 28.01.2025 року у справі № 624/1164/24 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 5-7). Дитина проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні, чого відповідач не спростовує. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, відповідатиме потребам дитині, засадам розумності, справедливості, співмірності та обов`язку батьків у наданні такої допомоги дитині нарівні. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, а із вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Так, згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 та яка набула чинності для України 27.09.1991, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стверджуючи ці положення, ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлюють обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Згідно з частиною 1 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно з частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 зобов`язаний утримувати дочку, а тому з нього на користь позивачки підлягають стягненню аліменти. Доводи апеляційної скарги, про те, що сплачувані відповідачем аліменти можуть використовуватися для утримання іншої дитини позивачки є його припущенням та не перешкоджає подати компетентній установі заяви про проведення інспекційного відвідування одержувача аліментів з метою контролю за цільовим витрачанням коштів на утримання дитини (аліментів). Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів перебування на його утриманні й інших непрацездатних осіб, рівно як і доказів розміру його доходів, а посилання відповідача на той факт, що одружився та його дружина вагітна, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки доказів того, що вона непрацездатна, не отримує доходів і перебуває на його утриманні, не надано, а відповідно нести витрати на дитину, яка ще не народилася, неможливо. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач, у порушення вимог ст. ст. 12, 77-81 ЦПК України, не надав суду жодних доказів того, що 1/4 частина отримуваного ним грошового забезпечення становить таку суму, стягнення якої значно погіршить його матеріальне становище, або що така сума є надмірною, не співмірною та не пропорційною потребам його малолітньої дитини в утриманні. Будь-яких доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач має право на зміну розміру аліментів у відповідності до положень ст. 192 СК України у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 серпня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 15 січня 2026 року. Судді: