Постанова Київський апеляційний суд № 757/33634/24-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 квітня 2026 року м. Київ Справа № 757/33634/24-ц Провадження №22-ц/824/1061/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 01 квітня 2026 року Повний текст постанови складено 02 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану адвокатом Кулаковим Віталієм Вікторовичем та Мороз Людмили Іванівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Бусик О.Л., - В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила: встановити факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з 06 червня 2013 року по 01 березня 2024 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступне майно: земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0584; земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0033; садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв.м. та прибудинкові споруди; частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 104,9 кв.м.; визнати за ОСОБА_1 право власності на наступне майно: частину земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0584; частину земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0033; частину садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв.м. та прибудинкові споруди; частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 104,9 кв.м. Позов обґрунтовано тим, що позивачка з 06 червня 2013 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 до моменту його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживали вони разом у місті Києві за адресами: АДРЕСА_3 (за місцем реєстрації ОСОБА_4 ) та АДРЕСА_4 (що належить позивачці на праві власності). Ні позивачка, ні ОСОБА_4 з 06 червня 2013 року по 01 березня 2024 року не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Вона разом з ОСОБА_4 вели спільне господарство, спільно набували майно, мали спільний відпочинок, тобто вели життя, яке притаманне подружжю, однак без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними було придбано наступне майно: земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0584; земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0033; садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв.м. та прибудинкові споруди; частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 104,9 кв.м. Для придбання вищезазначеного майна вона з ОСОБА_4 витрачали спільні грошові кошти, позивачка на той час працювала та мала хороший дохід. Через відсутність встановленого факту проживання позивачки з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, позивачка позбавлена реалізувати своє право на частку у спільно придбаному майні. Ухвалою судді від 31 липня 2024 року по справі відкрито провадження та визначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_4 у період з 06 червня 2013 року по 01 березня 2024 року. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 : земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0584; земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0033; садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв.м. та прибудинкові споруди; У порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0584; частину земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0033; частину садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв.м. та прибудинкові споруди. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 16 351,20 грн в рівних частинах по 8 175,60 грн з кожного. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що суд вважав доведеним факт проживання сторін в період визначений у позовній заяві, а саме в період з 06 червня 2013 року по 01 березня 2024 року без реєстрації шлюбу, тобто наявність усталених відносин, що притаманні подружжю, а також факт набуття за час спільного проживання нерухомого майна, а саме, земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0584; земельну ділянку АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221083700:04:002:0033, та садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 33,8 кв.м. та прибудинкові споруди. Також, врахувавши майновий стан позивачки, а також ту обставину, що проживаючи разом з ОСОБА_4 позивачка мала дохід, суд дійшов висновку, що спірне нерухоме майно придбано за спільні кошти сторін та є їх спільною сумісною власністю, а отже підлягає поділу у відповідності до статті 60, 69, 70 СК України. Разом із тим, суд не погодився із твердженням позивачки, що перебуваючи із ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах разом придбали частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 104,9 кв.м., яка є їх спільним сумісним майном та підлягає поділу як спільне сумісне майно з огляду на те, що отримані кошти від продажу особистої квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_4 та його доньки ОСОБА_3 в розмірі 759 900,00 грн були використані для придбання спірної квартири, вартість якої становить 1 321 872, 00 грн. Позивачка в судовому засіданні не довела той факт, що джерелом набуття вказаного житла є їхні спільні сумісні кошти з ОСОБА_4 або їхня спільна праця. Тому суд приходить до висновку про відмову в позові в частині позовних вимог про визнання спільним сумісним майном частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 104,9 кв.м та її поділ. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 адвокат Кулаков В.В. подавапеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що виписка по рахунку про сплату членського внеску датована 01 травня 2024 року тобто після смерті ОСОБА_4 , разом з тим доказів сплати членських внесків за життя ОСОБА_4 , в матеріалах справи відсутні, зокрема в матеріалах справи наявна книжка про сплату членських внесків саме ОСОБА_4 був членом товариства та сплачував відповідні внески. Вказує, що довідка видана СТ «Озірщина» про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала і вела спільне господарство з ОСОБА_4 з червня 2015 року є неналежним доказом, оскільки відповідно до відповіді на адвокатський запит представника відповідача, вказана довідка була видана помилково , оскільки у товариства відсутні докази ведення спільного проживання та ведення господарства. Вказує, що довідка ОК-5 з пенсійного фонду є неналежним доказом, оскільки вона лише засвідчує які надходження були у позивача, разом з тим, вказана довідка не свідчить куди позивачем були витрачені кошти. Зазначає, що фотокопіях спільного святкування не підтверджують факту спільного проживання, оскільки вони лише засвідчують факт находження на святі в один час, разом з тим, жодним чином не підтверджують спільного проживання та введення господарства. Вказує, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки показів свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 а також проігнорував покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Зауважує, що у договорі купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що він купує будинок за особисті кошти в шлюбі не перебувають. Крім того, не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не врахував нематеріальний внесок у придбання квартири та матеріальний, оскільки різниця між проданою і придбаною квартирою становила 561 972,00 грн. Також суд безпідставно не врахував покази свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та безпідставно не взяв до уваги письмові пояснення ОСОБА_16 ріелтора який допомагав у придбані будинку. Також суд безпідставно не врахував покази свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , та безпідставно не взяв до уваги письмові пояснення ОСОБА_16 ріелтора який допомагав у придбані будинку. 24 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Кулакова В.В.в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник адвокат Кулаков В.В. підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 . Представник ОСОБА_1 адвокат Юрчук Ю.Л. підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечував прот доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином. 01 квітня 2026 року ОСОБА_2 до Київського апеляційного суду подала заяву про розгляд справи без її участі. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є доньками померлого ОСОБА_4 . Відповідно до договору купівлі-продажу садового будинку від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_18 та ОСОБА_4 , останній придбав садовий будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_18 та ОСОБА_4 , останній придбав земельну ділянку площею 0,0538 га, яка розташована на території Новокогородської сільської ради, АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221083700:04:002:0033. Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_19 придбав квартиру АДРЕСА_6 . Продаж вчинено за 799 000,00 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_20 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , останні придбали квартиру АДРЕСА_2 , в рівних частках кожний. Вартість квартири за домовленістю сторін складала 1 321 872,00 грн. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на підставі договору купівлі-продаж від 16 березня 2018 року ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0582 га, яка розташована на території Новокогородської сільської ради, АДРЕСА_1 , кадастровий № 3221083700:04:002:0584. На підтвердження факту спільного проживання з 06 червня 2013 року ОСОБА_1 долучила до матеріалів позову виписку по картковому рахунку про сплату нею членського внеску СТ «Смородинка» в розмірі 2 678,00 грн, копії фотокарток зі спільного відпочинку, довідку СТ «Озірщина» про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала і вела спільне господарство з червня 2015 року з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Наведені вище висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16. Відповідно до позовної заяви позивачка зазначала, що з 06 червня 2013 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 до моменту його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . За її твердженням, вони спільно проживали у АДРЕСА_7 , за місцем реєстрації ОСОБА_4 , та АДРЕСА_4 , що належить позивачці на праві власності. При цьому позивачка вказувала, що ні вона, ні ОСОБА_4 у період з 06 червня 2013 року по 01 березня 2024 року не перебували у шлюбі між собою або з будь-якими іншими особами. На підтвердження факту спільного проживання позивачкою до матеріалів справи було долучено виписку по картковому рахунку про сплату нею членського внеску СТ «Смородинка» у розмірі 2 678,00 грн, копії фотокарток зі спільного відпочинку, довідку СТ «Озірщина» про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_4 з червня 2015 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачкою докази не є належними, допустимими та достатніми для беззаперечного підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 06 червня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на таке. Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом із тим, згідно з квитанцією № 412277925470 із призначенням платежу «членські внески Смородинка, Рудешко-Мороз» на суму 2 678,00 грн, вказані кошти були сплачені 01 травня 2024 року, тобто після смерті ОСОБА_4 . Отже, зазначений платіж сам по собі не може свідчити про ведення сторонами спільного господарства за життя померлого. Крім того, вказаний платіж був здійснений одноразово, а матеріали справи не містять доказів його систематичності та постійності, що могло б свідчити про наявність спільного бюджету та участь позивачки у веденні спільного побуту. Також із матеріалів справи вбачається, що власником земельної ділянки та садового будинку був саме ОСОБА_4 , інші співвласники зазначені не були. Відповідно до книжки сплати внесків садового товариства, внески сплачував саме ОСОБА_4 . За таких обставин указаний платіж не може бути визнаний належним доказом спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю, оскільки не підтверджує ані систематичної участі позивачки у витратах на спільне господарство, ані фактичного ведення такого господарства. Крім того, довідка СТ «Озірщина» про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_4 з червня 2015 року, також не може бути визнана належним доказом. Так, відповідно до відповіді на адвокатський запит СО «Озірщина» (СТ «Смородинка») зазначено, що саме ОСОБА_4 був членом товариства, саме він сплачував членські внески, постійно доглядав за земельною ділянкою та садовим будинком, а також самостійно здійснював його будівництво. У цій же відповіді вказано, що довідка, видана ОСОБА_1 про те, що вона з червня 2015 року проживала з ОСОБА_4 та вела з ним спільне господарство, була видана помилково. Таким чином, відомості, викладені у зазначеній довідці, були спростовані самим суб`єктом, який її видав, а тому вона не може бути покладена в основу судового рішення як достовірний доказ. Щодо копій фотокарток зі спільного відпочинку, колегія суддів зазначає, що з них дійсно вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом відпочивали та проводили вільний час. Водночас сам по собі факт проведення спільного дозвілля не є достатнім для висновку про проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спільне проживання однією сім`єю характеризується постійним фактичним проживанням чоловіка та жінки за однією адресою, збереженням ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема речей щоденного побутового вжитку, сприйняттям такого місця проживання як основного. Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення чоловіком та жінкою спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участь в утриманні житла, його ремонті, спільному харчуванні, а також взаємне піклування та надання допомоги один одному. Проте належних та допустимих доказів на підтвердження саме таких обставин до матеріалів справи долучено не було, а тому самі лише фотокартки без інших об`єктивних доказів не можуть свідчити про постійне спільне проживання позивачки з ОСОБА_4 . Посилання позивачки на довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5 також є необґрунтованими, оскільки зазначена довідка містить відомості про заробіток та страховий стаж позивачки, однак не підтверджує факту її спільного проживання з ОСОБА_4 та не свідчить про витрачання вказаних коштів на ведення спільного господарства. Також у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_21 , яка є подругою ОСОБА_1 , та ОСОБА_21 , чоловік подруги ОСОБА_1 , які показали, що ОСОБА_1 дійсно проживала разом з ОСОБА_4 . Аналогічні за змістом показання надали свідки ОСОБА_14 , яка є донькою позивачки, та ОСОБА_22 , чоловік доньки ОСОБА_4 . Разом із тим у судовому засіданні були допитані й інші свідки, показання яких спростовували наведені обставини. Так, ОСОБА_10 , охоронець будинку за адресою місця проживання ОСОБА_4 , показав, що ОСОБА_4 проживав самостійно. Свідок ОСОБА_11 , сусід по дачі СТ «Озірщина», зазначив, що, на його думку, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не були чоловіком і дружиною, оскільки позивачка приїздила на дачу рідко, а вони лише проводили там час разом. Свідок ОСОБА_12 , друг ОСОБА_4 , також зазначив, що останній не проживав разом з ОСОБА_1 . Крім того, допитані у судовому засіданні ОСОБА_7 , голова ОСББ будинку, де мешкав ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , сусідка по дачі СТ «Озірщина», ОСОБА_8 , сусідка по квартирі, де мешкав ОСОБА_4 , а також ОСОБА_9 , помічниця по квартирі, показали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом не проживали та спільного господарства не вели. Відповідно до ч. 1 ст. 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших належних і допустимих доказів, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22. Крім того, закон не визначає вичерпного переліку доказів, які б беззаперечно підтверджували факт проживання однією сім`єю, а тому питання належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів вирішується судом у кожній конкретній справі за результатами їх оцінки у сукупності. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, при цьому обов`язок доказування покладається на сторони, а суд не може збирати докази за власною ініціативою, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Таке положення є одним із проявів принципу змагальності цивільного судочинства, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у справі наявні показання свідків, які є суперечливими, оскільки частина з них підтверджувала факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю, тоді як інша частина такі обставини заперечувала. Дослідивши зазначені показання свідків, апеляційний суд дійшов висновку, що самі по собі такі показання не є достатніми для встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки вони не підтверджені іншими об`єктивними та достовірними доказами, які б свідчили про наявність між сторонами спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, а також постійного проживання за однією адресою. При цьому частина свідків перебуває у близьких або дружніх стосунках із позивачкою, а тому їх показання підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та не можуть бути покладені в основу висновку суду за відсутності належного об`єктивного підтвердження. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що надані позивачкою докази у своїй сукупності не підтверджують факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений період. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивачкою не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . Враховуючи, що під час розгляду справи не встановлено факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю, а також ведення ними спільного господарства, у суду відсутні правові підстави для визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності та його поділу. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Постановою Київського апеляційного суду у задоволені позову відмовлено, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Відповідно до матеріалів справи відповідачем за подачу апеляційної скарги було сплачено судовий збір у сумі 12 931,80 грн. Оскільки, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_3 у сумі 12 931,80 грн. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Кулаковим Віталієм Вікторовичем задовольнити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_8 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_9 ) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 12931,80 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна