Постанова Київський апеляційний суд № 752/3999/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 лютого 2023 року м. Київ Справа № 752/3999/20 Провадження: № 22-ц/824/2834/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Івасенко І. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Колдіної О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори Зайома Тамара Ростіславівна, про встановлення факту перебування у шлюбі, визнання майна, набутим під час перебування у шлюбі, спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори Зайома Тамара Ростіславівна, про визнання права власності в порядку спадкування, у с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який на день смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що вона, ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 спільно проживали з 1981 року, спочатку в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , а з 1991 року у кв. АДРЕСА_3 . За весь час їхнього спільного проживання вони вели спільне господарство, набували майно, сплачували комунальні платежі. Квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_4 отримав 25.04.1991 року, тобто, в період перебування у фактичному шлюбі з нею, позивачкою. Оскільки вони не перебували в зареєстрованому шлюбі, тому в ордері на житло в графі «Члени сім`ї» записи відсутні. Після смерті ОСОБА_4 вона звернулась до Другої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено на підставі постанови державного нотаріуса Другої київської нотаріальної контор Зайоми Т. Р. від 06.02.2020 року в зв`язку з відсутністю доказів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем. За викладених обставин, просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_4 якчоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 1981 року по 29.07.2019 року, визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю, набутою за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , визнання за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . У липні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті свого дядька - ОСОБА_4 , в рівних частках, оскільки інші спадкоємці першої та другої черги у нього відсутні, і вони своєчасно звернулись до державного нотаріуса Другої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Зазначили, у видачі свідоцтва про право на спадщину їм було відмовлено згідно постанови державного нотаріуса Зайоми Т. Р. від 04.06.2020 року в зв`язку з ненаданням документів, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 5255,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 5255,00 грн. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 650,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 650,00 грн. Не погодившись із рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року, ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги як доказ довідку, видану Житлово-будівельним кооперативом «Академічний-14» 07.11.2019 року, попри те, що даний доказ підтверджує факт спільного проживання позивача разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Відмітила, що наразі вона продовжує проживати в даній квартирі та сплачувати комунальні платежі. Вказала, що суд першої інстанції також не врахував ту обставину, що вона, ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_4 виплачували внески за квартиру, купували меблі, робили ремонт. Також суд не взяв до уваги фотографії, вітальні листівки, листи, надані на підтвердження спільного проживання та ведення господарства зі спадкодавцем. Зазначила, що викладені обставини свідчать про той факт, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків, відмовивши у задоволенні позову. Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 січня та 23 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Джус Д. В. в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що позовна вимога про встановлення юридичного факту перебування у шлюбі з 1981 року по 31.12.2003 року не підлягає встановленню та не має юридичного значення, оскільки Кодекс законів про шлюб та сім`ю жодних прав та обов`язків проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без укладання шлюбу не породжував. Вказане підтверджується правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі №200/214/52/15-ц, від 10.04.2019 року по справі №534/1894/15-ц, від 24.04.2019 року по справі №163/754/17, від 24.01.2020 року по справі №546/912/16-ц. Також вказав, що ОСОБА_1 не підтверджено жодними доказами факт проживання її у гуртожитку спільно з покійним ОСОБА_4 , а також не підтверджено спільно оплату житлово-комунальних послуг за проживання в ньому. Свідок зі сторони ОСОБА_1 повідомив, що вона до 1991 року проживала в гуртожитку у м. Вишневе, що спростовує її проживання з ОСОБА_4 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Окрім того, в ордері на житлове приміщення - спірну квартиру вказаний лише ОСОБА_4 , що підтверджує той факт, що ОСОБА_1 не являлась членом сім`ї покійного. Будь-яких доказів, що позивачем здійснювалась оплата пайових внесків за квартиру АДРЕСА_3 , не надано.Також зазначив, що відповідно до наданої позивачем копії паспорта вбачається, що місце проживання останньої з 22.12.1987 року по даний час зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 . Також звернув увагу, що ОСОБА_1 не брала участі в похованні ОСОБА_4 , процедура поховання була повністю організована племінниками померлого. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат Гладченко А.В. підтримали апеляційну скрагу з підстав,викладених у ній, та просили її задовольнити. Адвокат Джус Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши думку учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є племінниками ОСОБА_4 . 06.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Постановою державного нотаріуса Другої київської державної нотаріальної контори Зайоми Т.Р. від 04.06.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з відсутністю доказів родинних та інших відносин з спадкодавцем. 13.02.2020 року до Другої київської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини. 04.06.2020 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Зайомою Т.Р. відмовлено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на кв. АДРЕСА_3 та наявністю судового спору. Відповідно до інформації, наданої ЖБК «Академічний-14» пайові внески за квартиру АДРЕСА_3 були внесені ОСОБА_4 . Останній внесок сплачено 06.02.1992 року. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 22.12.1987 року. Згідно інформації Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та Управління праці та соціального захисту населення Києво-Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_4 отримував житлову субсидію на одну особу за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 отримувала субсидію за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , з січня 2015 року. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, а КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив, а тому відсутні підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу в період з 1981 року до 01.01.2004 року. Також, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту її спільного проживання із ОСОБА_4 в період з 01.01.2004 року по 29.07.2019 року, та того, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету. Судом відмовлено і в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємиці першої черги на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , оскільки відповідно до положень ст.1261 ЦК України вона не входить до кола сподкоємців першої черги. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 позбавлені у інший спосіб оформити право власності на спадкове майно у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, зважаючи на відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , а тому наявні підстави для задоволення їх позовних вимог та визнання права власності в порядку спадкування за законом в рівних частках права власності на кв. АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_4 . Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати частину другу статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто, з 01 січня 2004 року. Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 стаття 17, стаття 18, пункт 2 стаття 17 Закону України «Про власність»). Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина перша статті 368 чинного ЦК України. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України). Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування свої вимог посилалась на те, що факт спільного проживання без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_4 підтверджується довідкою ЖБК «Академічний-14», рахунками на оплату комунальних платежів за травень та червень 2019 року. Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції правильно виходив із того, що вказані докази не є належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2004 року і до дня смерті останнього, ведення з ним спільного господарства та спільного бюджету, а також не свідчать про виникнення між нею і померлим відносин, притаманних сім`ї, взаємних прав і обов`язків. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав недопустимим доказом на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 та ведення спільного господарства довідку ЖБК «Академічний-14» № 14/18 від 07.11.2019 року, оскільки в довідці не вказано, чим підтверджується вказана в ній інформація. ЖБК як балансоутримувач будинку повинен був складати акти на предмет обстеження квартири на предмет проживання ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_3 , яка не є місцем її реєстрації, однак такі акти в матеріалах справи відсутні. Надані ОСОБА_1 квитанції на сплату комунальних платежів за травень і червень 2019 року не доводять факту спільного утримування житла. Більш того, у вказаних квитанціях зазначено, що особові рахунки за договорами про надання комунальних послуг відкриті на ОСОБА_4 . Зазначення у квитанціях (рахунках) про кількість 2 проживаючих осіб та рукописне зазначення на вказаних рахунках прізвища, ініціалів та підпису ОСОБА_1 достеменно не доводить факту проживання саме її за адресою: АДРЕСА_1 , сплати нею рахунків або видачу таких рахунків безпосередньо їй, ОСОБА_1 , як особі, проживаючій у цій квартирі. Окрім того, вказаний факт спростовується наявністю у ОСОБА_4 житлової субсидії з жовтня 2014 року, яку отримав як неодружений, і у заяві на отримання субсидії не зазначив про проживання за адресою: АДРЕСА_1 , інших осіб. ОСОБА_1 також зверталась за отриманням житлової субсидії, та отримала таку субсидію за місцем своєї реєстрації: АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позов, посилалась на те, що спірна квартира є спільною сумісною, оскільки була отримана ОСОБА_4 в період перебування у незареєстрованому шлюбу з нею. У постанові від 11.02.2021 року у справі №158/431/19 Верховний Суд вказав, що належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю можуть бути: показання свідків; ділове та особисте листування; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; витяги з погосподарських книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання як рухомого, так і нерухомого майна (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, довідки житлово-експлуатаційних організацій, органів місцевого самоврядування про спільне проживання та ведення господарства. Утім, самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №129/2115/15-ц від 12.12.2019 року у справі№466/3769/16). Отже, суд першої інстанції правильно вважав, що самі по собі показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підтверджують факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та придбання ними майна за спільні кошти, оскільки зазначені свідки спілкувались з останніми періодично, а обставини щодо ведення побуту та придбання майна їм відомі лише зі слів ОСОБА_1 . Інших доказів на підтвердження факту придбання нею та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_3 за спільні кошти ОСОБА_1 надано не було. Більш того, такий факт спростовується листом ЖБК «Академічний-14» згідно якого пайові внески за квартиру АДРЕСА_3 були внесені ОСОБА_4 , останній внесок сплачено 06.02.1992 року. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив про правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1981 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року , не містив положень щодо спільного проживання осіб як чоловіка і жінки. Правильним є й висновки суду першої інстанції про відмову задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємиці першої черги на 1/2 частину спірної квартири, оскільки відповідно до положень ст.1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За доведеності факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, ОСОБА_1 мала б право спадкувати як спадкоємець четвертої черги, однак таких обставин у даній справі не встановлено. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо не прийняття судом першої інстанції таких доказів як фотографії, колегія суддів відмічає, що факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Отже, надані позивачкою копії фотокарток зі спільного відпочинку та спільної присутності на святкуваннях чи в певних місцях, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між нею та ОСОБА_4 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні сім`ї. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-цта від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилалась на те, що факт сплати внесків за спірну квартиру нею та ОСОБА_4 за спільні кошти підтверджується її ощадною книжкою та договором купівлі-продажу житлового будинку. Більш того, вона після смерті ОСОБА_4 продовжує проживати у спірній квартирі та сплачувати комунальні платежі, що підтверджується квитанціями за лютий і липень 2020 року. Однак, такі докази до суду першої інстанції ОСОБА_1 не подавалися та не були предметом дослідження суду першої інстанції. Згідно із ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, а саме, ощадної книжки ОСОБА_1 , договору купівлі-продажу житлового будинку, та квитанцій за лютий і липень 2020 року, оскільки будь-яких заяв про долучення до матеріалів справи вказаного доказу ОСОБА_1 не подано, а також не обґрунтовано та не надано доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, судом першої інстанції виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Законним та обґрунтованим є рішення суду першої інстанції й в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Як зазначено вище, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постіно із спадкодавцм, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( ст.1269 ЦК України). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ст.1258 ЦК України). Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попердньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу. Згідно з ст. 1261-1265 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. В другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Згідно ст.1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Згідно з ст.1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Встановлено, що ОСОБА_4 не був одружений, не мав дітей та батьків, які його пережили на час смерті, отже, спадкоємці першої черги у нього відсутні. Племінники ОСОБА_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до державного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва у визначений законом спосіб їм було відмовлено, в зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на кв. АДРЕСА_3 . Оскільки позивачі за зустрічним позовом (відповідачі за первісним) позбавлені у інший спосіб оформити право власності на спадкове майно у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, зважаючи на відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування за законом в рівних частках права власності на кв. АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_4 . Доводів на спростування вказаних висновків суду першої інстанції апеляційна скрага ОСОБА_1 не містить. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 09 березня 2023 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. В. Соколова В. А. Нежура