Постанова 4824 № 357/7533/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 квітня 2024 року місто Київ справа № 357/7533/22 провадження №22-ц/824/8522/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шмаровим Олексієм Валерійовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Ярмола О.Я., В С Т А Н О В И В : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойової задачі у складі десантно-штурмового батальйону, військової частини НОМЕР_1 , загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який 26 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», був призваний на військову службу. Позивач є цивільною дружиною померлого військовослужбовця, яка з останнім проживала однією сім`єю 6 років, була пов`язана з ним спільним побутом та мала взаємні права та обов`язки. Відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 . Зазначила, що у 2015-2016 роках ОСОБА_3 був призваний до лав Збройних сил України та проходив військову службу в зоні проведення антитерористичної операції, а після повернення з військової служби вони почали зустрічатися, а через деякий час прийняли рішення проживати разом. Місцем проживання стала квартира відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 . З ОСОБА_3 вони проживали разом з 16 червня 2016 року по 26 лютого 2022 року (до його мобілізації). ОСОБА_1 зазначила, що встановлення факту проживання однією сім`єю їй необхідно для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як членом сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, однак таке її право заперечується відповідачкою. Посилаючись на викладені обставини, ураховуючи заяву про уточнення позовних вимог, позивачка просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу у період з 16 червня 2016 року по 31 травня 2022 року. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Шмаров О. В. подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема зазначає про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв та приєднав до матеріалів справи відзив відповідачки на позовну заяву, оскільки він поданий з пропуском строку, встановленого ЦПК України, і такий строк пропущено без поважних причин. Представник позивача стверджує, що суд першої інстанції протиправно не здійснив ні огляду мобільного телефону позивачки, де зберігаються відомості, на які позивач посилалася як на підставу своїх вимог, ні фіксування змісту переписки в телефоні позивачки для встановлення того, чи дійсно надані нею роздруківки з месенджеру Viber можуть підтвердити обставини того, що позивачка та ОСОБА_3 вважали себе чоловіком та дружиною та піклувалися один про одного. Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав неналежним доказом інформаційну довідку з військової частини НОМЕР_1 від 23 серпня 2022 року за №7030, де зазначено, що у ОСОБА_3 є цивільна дружина ОСОБА_1 , оскільки заступник командира 2 десантно-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення 1 десантно-штурмового батальйону лейтенант ОСОБА_4 в межах своїх повноважень провів спілкування з військовослужбовцем ОСОБА_5 , під час якого отримав відомості про сімейний стан останнього. Разом з цим, дані обставини не повинен був спростовувати суд першої інстанції у своєму рішенні, з огляду на те, що лейтенант ОСОБА_6 не є свідком у даній справі, а за клопотанням сторони відповідачки суд повинен був допитати вказану особу в якості свідка на спростування викладеної офіційної інформації з в/ч НОМЕР_1 . Також представник позивачки стверджує, що суд першої інстанції повністю викривив покази свідків, які були допитані зі сторони позивачки, а саме: ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Разом з цим, свідки зі сторони відповідачки, які були допитані під присягою у залі суду ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) надали свідчення, які базувалися на показах з чужих слів. Вони не є родичами, не є колегами по роботі, не сусіди, не входили до кола друзів. Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції явно переоцінив критерії доведення факту проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки позивачка ніколи не заявляла про те, що в її сім`ї був спільний бюджет, вона заявляла, що в сім`ї були розподілені обов`язки: ОСОБА_3 працював, а вона вела домашнє господарство. Разом з цим, витрачання коштів відбувалося за їх взаємною згодою. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві, зокрема зазначає про те, що під час судового розгляду судом першої інстанції ОСОБА_1 повідомила, що не збиралась укладати шлюб з загиблим до моменту або купівлі спільного майна, або народження дитини. Крім того, у підтвердження існування сімейних стосунків позивачки з ОСОБА_12 , апелянтом не було надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шмаров О.В підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Речицька Я.О., посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого рішення, просила залишити апеляцій скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, але явку свого представника в судове засідання не забезпечив, у зв`язку з чим колегія суддів вважала можливим розглянути справу у відсутності представника тертої осіб. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом установлено, що ОСОБА_3 , 1985 р.н., відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022р. «Про загальну мобілізацію» 26 лютого 2022 року був призваний на військову службу до В\Ч НОМЕР_1 на період дії воєнного стану, що підтверджено інформаційною довідкою. Встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 героїчно загинув у бою. Наведене підтверджено сповіщенням сім`ї померлого від 03 червня 2022 року за № ВОБР/1515. Дане сповіщення було надіслано його матері ОСОБА_2 . ОСОБА_13 похований на « Алеї Слави » на кладовищі «Сухий Яр» в м. Біла Церква. До матеріалів справи приєднана інформаційна довідка, яка була надана на звернення адвоката ОСОБА_15 , старшим оперативної групи в/ч НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_16 про те, що при прийнятті на службу у в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 не заповнював анкету щодо своїх анкетних даних. При спілкуванні заступника командира 2 десантно-штурмової роти з морально-психологічного забезпечення 1десантно-штурмового батальйону лейтенанта ОСОБА_4 з військовослужбовцем ОСОБА_3 , останній зазначив прізвище своїх родичів і цивільної дружини і відповідні дані були внесені до списку обліку військовослужбовців підрозділу. Родичами ОСОБА_3 (з його слів) були - мати і цивільна дружина ОСОБА_1 ,1993р.н. із зазначенням адреси проживання та номерів мобільних телефонів. Матеріали справи містять банківські виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 в підтвердження витрат на товари в магазинах району де знаходилося помешкання відповідача, а також, в підтвердження вчинення позивачем платежів з поповнення мобільного зв`язку ОСОБА_17 та відповідача. Також установлено, що 21 листопада 2019року ОСОБА_1 уклала декларацію з лікарем ОСОБА_18 . В даній декларації зазначена адреса позивача АДРЕСА_1 . Довірена особа пацієнта - ОСОБА_3 . Позивач надала результати медичного обстеження з лабораторії «Сінево», від 21 травня 2019р. Обстеження проходили позивач та ОСОБА_3 .. Матеріали справи містять чисельні чеки та видаткові накладні в підтвердження купівлі товарів, в період з жовтня 2016 року, платником, замовником значиться ОСОБА_3 .. Також установлено, що місце проживання позивача ОСОБА_19 зареєстроване в АДРЕСА_2 , а місце проживання покійного ОСОБА_3 було зареєстроване в АДРЕСА_1 . Позивачем не надано доказів на підтвердження її слів про те, що вона до червня 2016 року винаймала собі житло в м.Біла Церква, як і не надано доказів на підтвердження знайомства ОСОБА_3 з родиною позивача. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, надавши відповідну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористалася своїм правом на судовий захист, однак її позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи. Позивачем не доведено, що вона постійно спільно проживала з ОСОБА_20 та їх відносини були такими, що притаманні подружжю; не доведено наявність у позивача з ОСОБА_3 особистих немайнових та майнових прав. Суд першої інстанції зазначив, що пересилання ОСОБА_20 коштів в 2020-2022 роках, чи надання позивачу в користування картки зі своєї заробітною платою, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між позивачем і ОСОБА_20 склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідають наявним у матеріалах справи доказам. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 77 ЦПК України). З огляду на ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя. Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки. Конституційний Суд України у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї визначає, що членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року). Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Верховного Суду від 23 травня 2020 року у справі № 686/8440/16ц). Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка ті жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 9 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін (правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16). Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначені. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склались усталені відносини, які притаманні подружжю. Зі змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції детально проаналізував докази, надані позивачем на підтвердження її вимог, як кожний окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, із дотриманням вимог процесуального закону, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог через їх недоведеність належними, допустимими доказами. Зокрема, судом зроблено обґрунтований висновок про те, що надані позивачем письмові докази в своїй сукупності не доводять наявність у неї спільних з ОСОБА_3 ні особистих немайнових, ні майнових прав. Не зазначено жодного вартісного майна, яке було придбано чи поліпшено за спільні кошти, тобто, що джерело набуття цього майна було спільним. Обґрунтовуючи позовні вимоги в підтвердження факту спільного набуття побутових речей, крім іншого, позивач послалася на видаткові накладні і чеки із вказаними номерами телефонів ОСОБА_1 та, переважно, ОСОБА_3 . Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, більшість з наданих позивачем фінансових документів не містять необхідних реквізитів для підтвердження їх правдивості, відсутні підписи та відсутні докази, що ціль набутого майна - спільне користування, для сім`ї. При цьому, поняття спільний бюджет означає заробіток коштів членами сім`ї, їх розподіл та витрати в інтересах сім`ї. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_19 та ОСОБА_3 спільного побуту, в першу чергу спільного бюджету (гроші), за рахунок якого ведеться спільне господарство, позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Сам по собі факт можливості ОСОБА_19 в певний час користуватися платіжною карткою ОСОБА_17 , розраховуватися за комунальні послуги, проживаючи в квартирі, поповнювати мобільні рахунки, в тому числі і відповідача, не дає підстав вважати, що у ОСОБА_19 з померлим був спільний бюджет. Обгрунтованим є і критичне ставлення суду до показів свідків ОСОБА_21 , який показав, що з 2013 року перебував в дружніх відносинах з ОСОБА_3 та покази свідка ОСОБА_8 , який показав, що з 2016 року живе в будинку АДРЕСА_3 , щодо спільного проживання позивачки з ОСОБА_3 , оскільки посилання свідків на спільне проживання останніх не є саме по собі достатнім для висновку про наявність у ОСОБА_19 та ОСОБА_3 протягом тривалого часу реальних сімейних відносин. Натомість, допитана в якості свідка ОСОБА_22 , яка проживає по сусідству з відповідачем з 2010 року, показала, що вперше ОСОБА_19 побачила навесні 2021 року, а свідок ОСОБА_23 показали, що вона знайома із ОСОБА_2 з 1990-х років, вони тривалий час товаришують, вона була присутня майже на всіх родинних святах, у вересні 2021 року їй стало відомо, що ОСОБА_24 має постійні відносини з дівчиною. З ОСОБА_1 з свідок познайомилися у березні 2022 року. Свідки ОСОБА_9 , яка проживає з 2011 року в будинку по АДРЕСА_3 , по сусідству з квартирою де мешкав ОСОБА_25 , та ОСОБА_26 , яка разом працювала з ОСОБА_25 , з яким майже щодня їздила на роботу, показали, що в квартирі ОСОБА_27 не були, не обізнані щодо родинних свят сім`ї ОСОБА_28 , їх побуту. Отже, свідчення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_26 не дають підстав для визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що проживали однією сім`єю, вели спільне господарство. Зазначення ОСОБА_1 у декларації з сімейним лікарем, яка подана 21 листопада 2019 року, ОСОБА_3 як довіреної особи пацієнта, для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом, також не свідчить про спільність побуту ОСОБА_19 та ОСОБА_29 . Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що витяг з роздруківки скрін-шотів позивача у месенджері Viber, є недопустимим доказом, при цьому не здійснив ні огляду відповідного телефону, де зберігаються відомості, ні фіксування переписки в телефоні позивача, не дають підстав вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі ( в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом ( копією електронного документа) в розумінні положень ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення. Суд першої інстанції, встановивши, що листи, які містять роздруківки скрін-шотів переписки у месенджері Viber, не містять електронного підпису, через що неможливо ідентифікувати відправника повідомлення та зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення, дійшов правильного висновку про те, що такі докази є недопустимими і неналежними, відповідно правильно такі докази не прийняв. При цьому, судом враховано, що заявлене в судовому засіданні 15 лютого 2023 року представником позивача клопотання про огляд у судовому засіданні безпосередньо телефона позивачки, а саме листування позивача з загиблим чоловіком, суд першої інстанції розглянув і відмовив в його задоволенні, про що виніс ухвалу, занесену до протоколу судового. Наданий позивачем до апеляційного суду висновок експерта, виконаний на замовлення ОСОБА_1 , на підтвердження наявності у мобільному телефоні позивача інформації щодо обміну текстовими повідомленнями у месенджері Viber, які здійснювались між користувачами (позивачем) та абонентом « ОСОБА_30 » протягом березня 2022 року і 1 квітня 2022 року (після початку російського вторгнення в Україну та призову ОСОБА_3 на військову службу), суд до уваги не приймає. Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Висновок експерта № СЕ-19-23/16024-КТ від 30 березня 2023 року, наданий позивачем до апеляційного суду, є недопустимим доказом, оскільки не містить інформації, що такий висновок підготовлений для подання до суду. Зазначення у висновку про те, що до центру надійшла заява про призначення судової комп`ютерно-технічної експертизи, подана ОСОБА_1 в рамках цивільної справи № 357/7533/22, не свідчить, що експертом висновок підготовлений для подання суду. Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що лист за підписом старшого оперативної групи військової частини, в який проходив військову службу ОСОБА_3 , адресований адвокату Шмарову О.В., не є належним та допустимим доказом. В листі містяться посилання на слова іншої особи, яка не є свідком у даній справі. В суді першої інстанції позивач клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_4 , , на слова якого є посилання у листі, не заявляв. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно прийняв та приєднав до матеріалів справи відзив відповідачки на позовну заяву, оскільки він поданий з пропуском строку, встановленого ЦПК України, і такий строк пропущений без поважних причин, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішенні і відмови у задоволенні позовних вимог. Так, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2022 року відкрито провадження у справі і відповідачу надано можливість подати відзив та докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення позивача протягом 15 днів з дня вручення ухвали. В матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 копії ухвали з копією позовної заяви з додатками. Натомість, ОСОБА_2 18 жовтня 2023 року звернулася до суду з клопотанням, в якому остання просила надати їй строк на пошуки адвоката, надати строк для написання та подачі відзиву (а.с.124 т.1). Відзив з додатками був направлений ОСОБА_2 до суду 12 листопада 2023 року. Ухвалою суду від 12 грудня 2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, суд першої інстанції вирішив прийняти відзив та приєднати його до матеріалів справи. Таким чином, оскільки суд по питанню прийняття відзиву ухвалив своє процесуальне рішення, підстав вважати його неправильним немає, відповідно доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними. Суд першої інстанції, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в межах її доводів та вимог, дослідивши повно та всебічно усі надані нею докази, як кожний окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази не є достатніми для висновку про те, що відносини, які існували між позивачем та ОСОБА_3 , носили характер відносин, притаманних подружжю, у зв`язку із чим законним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду щодо оцінки доказів. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги - без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шмаровим Олексієм Валерійовичем, залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 березня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанова складена 10 травня 2024 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус