Постанова 4824 № 761/23447/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2026 року місто Київ. Справа № 761/23447/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2070/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кучерук Анна Володимирівна, а також апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року (у складі судді Фролової І. В., дата виготовлення повного тексту судового рішення - 15 січня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» про скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння,- ВСТАНОВИВ У липні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що у червні 2015 року позивачам стало відомо про Рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (Марченка О.А.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (3 відкриттям розділу), індексний номер: 20921232 від 24 квітня 2015 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 630617780000) на підставі Іпотечного договору, серія та номер: 1019, виданого 18 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В., Договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки, серія та номер 1039, виданого 12 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповським О.В.; номер запису про право власності 9574811. Позивачі вважали таке рішення незаконним та таким, що порушує їх право власності на квартиру. Просили суд: 1) Визнати незаконним та скасувати Рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (Марченка О.А.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 20921232 від 24 квітня 2015 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 630617780000) на підставі іпотечного договору, серія та номер: 1019, виданого 18 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер, 1039, виданий 12 лютого 2015 рокуприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповським О.B.; 2) Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ). 3) Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код в ЕДРПОУ 00015622), ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) понесені ними судові витрати. Вимоги обгрунтовували тим, що в порушення вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та договору про іпотеку державному реєстратору не були надані всі документи, передбачені діючим порядком для здійснення звернення стягнення на майно в поза судовому порядку та реєстрації переходу права власності на іпотечне майно. Зокрема вказували на те, що державному реєстратору не надавалась оцінка іпотечного майна на момент переходу права власності. Також вказували на те, що іпотекодержатель ОСОБА_1 не надсилала позивачам письмову вимогу про усунення порушень, в якій би був зазначений стислий зміст порушеного зобов`язання, а тому вважали, що квартира вибула з їх власності з порушенням вимог Закону. Оскільки в подальшому іпотечна квартира ОСОБА_1 була відчужена і кінцевим набувачем її став ОСОБА_4 , вона підлягає витребуванню на їх користь на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року позовні вимоги залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Кучерук А.В., 08 серпня 2025 року подала апеляційну скаргу, якою просить змінити оскаржуване рішення, доповнивши мотивувальну частину рішення підставою для відмови у задоволенні позову - пропуском позовної давності відповідно до ст. 267 ЦПК України. Здійснити розподіл судових витрат. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року по справі № 761/23447/23, не зважаючи на правомірність висновків, ухвалено без застосування закону, який підлягав застосуванню, а саме: норм статті 267 ЦК України, зокрема частин 3 та 4, де визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (така заява була подана Відповідачем), а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При формулюванні мотивувальної частини рішення суд взагалі не надав жодної оцінки заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, яка подавалась ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 267 ЦК України. Зазначає, що апелянт належним чином обґрунтував у своїй заяві про застосування наслідків позовної давності факт її пропуску позивачами. Так, спірні правовідносини між позивачами та відповідачами, які ґрунтуються на підставі оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та договору купівлі-продажу майна - виникли у 2015 році, у той час як до суду, позивачі звернулись з вищевказаною позовною заявою лише 24 червня 2023 року (майже через 8 років) - таким чином, позивачі звернулись до суду, пропустивши строк звернення до суду. При цьому позивачі не навели жодних аргументів щодо поважності причин пропуску такого строку та із заявою про визнання поважними причин пропуску строку до суду не звернулись, крім того, самі у своєму позові зазначають, що про оскаржуване рішення їм відомо з червня 2015 року, а про укладений договір купівлі-продажу також відомо з 2015 року, оскільки ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пов`язані родинними зв`язками. Стверджує, що апелянт обґрунтував, що позовна заява не містила доказів існування обставин, що дозволяють визнати існування поважних причин пропуску позовної давності, при цьому позивачем грубо порушено строки позовної давності, та позов, заявлений з пропуском трирічного строку , встановленого статтею 257 ЦК України, а отже наявні всі законні підстави для задоволення заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. Зазначає, що суд першої інстанції, формулюючи мотивувальну частину рішення мав не лише встановити обставини справи та надати оцінку наданим чи ненаданим сторонами доказам, а й надати мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі і заяви апелянта про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки саме застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Вважає, що ненадання судом оцінки заяві про застосування наслідків спливу позовної давності та, відповідно, незастосування норм статті 267 ЦК України фактично призводить до того, що рішення суду є не в повній мірі мотивоване та обґрунтоване і підлягає зміні відповідно до норм статті 374 ЦПК України шляхом доповнення його мотивувальної частини. Також, не погоджуючись з рішенням суду, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 серпня 2025 року подали до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що реєстраційна справа та Протокол є офіційними документами, які походять від уповноважених органів, не були спростовані відповідачами та беззаперечно свідчать про факт відсутності оцінки майна та неподання реєстратору Звіту про оцінку майна на момент державної реєстрації права власності за іпотекодержателем, а відсутність в оскаржуваному рішенні правової оцінки цим доказам свідчить або про неналежну оцінку цих доказів, або про фактичне свідоме ігнорування їх змісту. Вказує, що ухвала слідчого судді у справі 2018 року не підтверджує фактичного існування чи подання відповідачем ОСОБА_1 державному реєстратору Звіту про оцінку під час реєстрації права власності у квітні 2015 року, вона лише передбачає можливість тимчасового доступу до такого документа у випадку, якщо він взагалі існує. Стверджують, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, зазначив, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (постанова КМУ № 868 від 17 жовтня 2013 року редакція 2015 р.) «не передбачає обов?язку подання оцінки» при реєстрації права власності на підставі застереження в іпотечному договорі, і на підставі цього зробив висновок, що необов?язково робити оцінку майна при реєстрації права власності на підставі застереження в іпотечному договорі і відповідно подавати державному реєстратору Звіт про оцінку майна, для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно в даному випадку. Таке тлумачення є юридично помилковим та суперечить принципу системного застосування норм права, про що неодноразово зазначалось в судовій практиці Верховного Суду, де визначено процедуру реєстрації права власності на підставі договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності, є підзаконним актом та повинен застосовуватися у взаємозв?язку з нормою ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Зазначає, що суд першої інстанції не встановив юридичного факту - відсутності обов`язкового для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки документа - завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень. Наступне порушення норм процесуального права судом першої інстанції полягає в не наданні правової оцінки факту відсутності на момент державної реєстрації такого документу як письмове рішення Іпотекодержателя ОСОБА_1 про придбання предмета іпотеки у власність. Попри те, що Позивачі у позовній заяві прямо вказували на відсутність у державного реєстратора і відповідно у матеріалах реєстраційної справи письмового рішення Іпотекодержателя. Ігнорування даного факту судом першої інстанції суперечить вимогам ст. 76-78, 81 та 89 ЦПК України щодо належності, допустимості, достатності й всебічної оцінки доказів. Вказують, що суд першої інстанції проігнорував суттєві обставини щодо неналежності доказів вручення Іпотечних вимог ОСОБА_1 позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також боржнику ОСОБА_5 , що є ключовим для встановлення завершення 30-денного строку для усунення порушень відповідно до п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (постанова КМУ № 868 від 17.10.2013, редакція 2015 р.). Зазначають, що суд першої інстанції, попри прямі доводи позивачів і наявність у матеріалах справи документів, які чітко та беззаперечно підтверджують факт не подання ОСОБА_1 в повному обсязі документів, які надавали б їй право подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а державному реєстратору відповідно - прийняти законне рішення щодо державної реєстрації прав ОСОБА_1 , не встановив юридичного факту їх неподання та не надав жодної правової оцінки їх відсутності. Така бездіяльність суду першої інстанції суперечить вимогам ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України щодо дослідження та оцінки доказів і є істотним порушенням норм процесуального права. Звертають увагу, що матеріали справи не містять жодних належних, достатніх і достовірних доказів вручення Іпотекодавцям - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також боржнику - ОСОБА_5 , Іпотечних вимог Іпотекодержателя ОСОБА_1 від 13 лютого 2015 року про повернення заборгованості протягом 30 днів після отримання вимог. На момент, коли Іпотекодавці вперше дізналися про існування цих вимог (у вересні 2015 р. під час розгляду справи № 826/20212/15 судами адміністративної юрисдикції), ОСОБА_1 вже зареєструвала за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (рішення Департаменту державної реєстрації від 24.04.2015 р., індексний № 20921232). ОСОБА_1 не довела факт направлення та отримання Іпотекодавцями відповідних вимог, що свідчить про порушення імперативної норми про належне повідомлення. Таким чином, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , як майнові поручителі, були фактично позбавлені можливості виконати зобов?язання та зберегти майно, що є грубим порушенням принципів інституту майнового поручительства. Суд першої інстанції ці обставини взагалі не дослідив, чим порушив вимоги ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України щодо збирання, дослідження та оцінки доказів. Стверджує, що відступлення прав за іпотечним договором є дійсним лише за умови правомірного відступлення права вимоги за основним зобов?язанням, а таке відступлення на користь ОСОБА_1 не могло відбутися, вона не набула ані права вимоги, ані прав іпотекодержателя. Відповідно, підстав для державної реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - не існувало. Отже, позивачі вважали, що вони вправі витребувати своє майно від кінцевого набувача незалежно від кількості відчужень і незалежно від того, чи визнавались незаконними попередні реєстраційні дії чи правочини. Суд першої інстанції взагалі не дослідив ці обставини, чим порушив вимоги ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України щодо повного та всебічного з?ясування обставин справи і належної оцінки доказів. В судовому засіданні апеляційного суду 17 березня 2026 року представник позивачів ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги позивачів та заперечувала проти задоволення скарги відповідача ОСОБА_1 . Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 підтримала скаргу ОСОБА_1 та заперечувала проти задоволення апеляційної скраги позивачів. Представник МЮУ Новіцька Л.О. заперечувала проти задоволення скарги позивачів, представник третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Інвест- Кредо» Ляпкало А.І. заперечувала проти задоволення скарги позивачів та витребувнаня майна. ОСОБА_4 до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи неодноразово повідомлявся поштою за зареєстровним місцем проживання, проте поштова кореспонденція повернулась з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, що відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням. Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи доповідь судді доповідача Желепи О.В., дослідивши матеріали даної цивільної справи та цивільної справи 761/11015/19 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про перехід права власності на іпотечне майно, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висмновку, що апеляційна скарга позивачів підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. Щодо вирішення позовних вимог про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні вказаних вимог, суд вважав встановленими такі обставини. 29 09.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № КЛ-209/11. Згідно з п.1.1. Кредитного договору, Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти, кредит, у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 2 300 000,00 (два мільйони триста тисяч) грн. 00 коп., в порядку і на умовах, визначених Кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов?язання, що випливає з Кредитного договору, укладеного між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_5 , 29.09.2011 р. між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідченого 18.06.2008 р. Літвіновим А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 1019. Договір про внесення змін до Іпотечного договору був посвідчений Літвіновим А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3108. Відповідно до Договору про внесення змін до Іпотечного договору, цим Договором було забезпечено також виконання ОСОБА_5 зобов`язань, що випливали з Кредитного договору №? КЛ-209/11 від 29.09.2011 р. Предметом іпотеки є нерухоме майно - трикімнатна квартира, загальною площею 90,60 кв. м., жилою площею 49,90 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала Іпотекодавцям на праві приватної власності в рівних долях на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району, згідно з розпорядженням (наказом) N?12223 від 18.11.1998 р., та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 19.11.1998 р., про шо зроблено відповідний запис в реєстрову книгу за N? 7981. У серпні 2014 року ПАТ «ЕРДЕ БАНК», від імені якого діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК» - Ткач М.Ю., звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості в сумі 4 004 160,38 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.12.2014 р. позов ПАТ «ЕРДЕ БАНК» було задоволено, стягнуто зі ОСОБА_5 на користь Банку заборгованість за Кредитним договором N? КЛ-209/11 в сумі 4 004 160,38 грн. (справа 761/23998/14-ц). Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.03.2015 р. було частково скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.12.2014 р. та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті штрафних санкцій, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: «Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ПАТ «ЕРДЕ БАНК» заборгованість всього 2 509 160,38 грн.» (справа N?761/23998/14-ц). У серпні 2014 року ПАТ «ЕРДЕ БАНК», від імені якого діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК» - Ткач М.Ю., звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом визнання права власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 90,60 кв. м., жилою площею 49,90 кв м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ). Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2014 р. в задоволенні позову було відмовлено (справа N?761/23999/14-ц). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.05.2015 р. заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2014р. було залишено без змін. Під час розгляду справи в Апеляційному суді м. Києва встановлено, що: 12.02.2015 р. між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було підписано Договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором Л?Л-209/11 від 29.09.2011 р. з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід?ємною частиною, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_5 . Цього ж дня було укладено договір про відступлення прав за Іпотечним договором. 12.02.2015 р. між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги N?12/02/15, згідно якого первісний кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги за Кредитним договором N?Л-209/11 від 29.09.2011 р. Цього ж дня було укладено договір про відступлення прав за Іпотечним договором. Відповідно до Рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (Марченка О.А.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (З відкриттям розділу), індексний номер: 20921232 від 24.04.2015 р. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 630617780000) на підставі Іпотечного договору, серія та номер: 1019, виданого 18.06.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., Договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки, серія та номер 1039, виданий 12.02.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповським О.В.; номер запису про право власності 9574811; на підставі якого державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Кисві Канівець Л.М. було внесено відповідний запис до Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно. 27 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири. У серпні 2015 року Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л. М., Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_1 , Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченко О.А. про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинити дії (справа N? 826/20212/15). Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2015 р., яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 р., позов було задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду м. Києва від 12.09.2017 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 р. було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2018 р. у задоволені адміністративного позову було відмовлено. 24.04.2018 р. Київський апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у даній справі, відповідно до якої було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2018 р. та прийнято нову постанову, якою закрито провадження у даній справі. 27.03.2019 р. Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі N?826/20212/15 (провадження N?. 11-1497апп18), відповідно до якої постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2018 р. була залишена без змін. У березні 2019 року, Позивачі звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Канівець Л.М., ОСОБА_1, державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О.А., про визнання незаконними та скасування рішення, запису про проведену державну реєстрацію прав (справа N?761/11015/19). 07.06.2022 р. Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі N?761/11015/19, відповідно до якого вищезазначений позов було залишено без задоволення. 11.04.2023 р. Київський апеляційний суд прийняв постанову у справі N?761/11015/19, відповідно до якої рішення Шевченківського районного суду м Києва від 07.06.2022 р. було залишено без змін. Відмова в позові мотивована була тим, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача МЮУ та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Після чого в липні 2023 року позивачі звернулись до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним дій державного реєстратора, щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не було доведено, що державному реєстратору не надавалась оцінка предмету іпотеки, суд виснував, що державному реєстратору були надані всі документи передбачені порядком, в редакції, що діяв на час вчинення реєстраційних дій, а тому іпотекодержатель ОСОБА_1 набула права власності на іпотечне майно в установленому законом порядку і відповідно мала право на його відчуження на користь ОСОБА_4 , від якого спірна квартира не підлягає витребуванню. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції під час вирішення даного спору за клопотанням позивачів досліджувались матеріали іншої цивільної справи, в якій знаходилась копія реєстраційної справи, відповідно до якої відбулася реєстрація переходу права власності на іпотечне майно до іпотекодержателя. Проте суд не надав оцінки доказам, які були надані суду та ним досліджувались, та доказам які мали ключове значення для вирішення вимог позивачів, щодо неправомірного переходу права власності в позасудовому порядку на іпотечне майно . Апеляційним судом також були досліджені матеріали справи 761/11015/19 та встановлені наступні обставини. Так в томі першому цієї справи знаходиться копія реєстраційної справи, відповідно до якої було зареєстровано право влсності за ОСОБА_1 на спірну квартиру, яку просять витребувати позивачі. На а.с. 51 т.1 знаходиться картка прийому заяви № 20613114, яку в інтересах ОСОБА_1 до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві подавав представник ОСОБА_1 за довіреністю- ОСОБА_8 . В картці прийому заяви відображені всі документи, які подавались до реєстраційної служби . Разом з тим, серед перелічених документів відсутня оцінка іпотечного майна. З реєстраційної справи вбачається. що і пізніше до моменту вчинення реєстраційних дій така оцінка не подавалась. Таким чином, висновок суду про не доведеність позивачами не подання ОСОБА_1 оцінки вартості іпотечного майна не відповідає встановленим обставинам та наданим доказам. Посилання на постанову слідчого судді в кримінальній справі, якою надавався доступ до документів та наявність в такій постанові вказівки на доступ до оцінки майна не береться до уваги, оскільки в апеляційному суді представник ОСОБА_1 не змогла пояснити в якого оцінювача її довіритель замовляла таку оцінку, що дозволяє суду зробити висновок поза розумним сумнівом, що якщо особа не знає, хто і де здійснював оцінку майна, відповідно така оцінка не замовлялась. Сукупність наданих доказів свідчить про протилежне, а саме про те, що звертаючи стягнення на іпотечне майно в поза судовий спосіб , ОСОБА_1 до якої перейшло право вимоги за іпотечним договором не надавала державному реєстратору оцінку такого майна. За обставинами даної справи перехід права власності на іпотечне майно в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» здійснювався 24 квітня 2015 року . До 26 лютого 2020 року Порядок № 1127, яким врегульовано перелік документів, які має подати іпотекодержатель не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону № 898-IV, в редакції чинній станом на 24 квітня 2015 року,що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження. Такі висновки зроблені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі № 201/15228/17, яких в подальшому послідовно дотримувався Верховний Суд. Таким чином, суд вважає, що позивачі довели, що перехід права власності до ОСОБА_1 в позасудовий спосіб відбувся з порушенням вимог Закону. Разом з тим, з огляду на те, що ОСОБА_1 в тому ж 2015 році відчужила право власності на спірну квартиру на користь ОСОБА_4 , який є сином однієї з позивачок, що було підтверджено представником позивачів в апеляційному суді, належним та ефективним способом захисту прав є саме витребування майна. Задоволення вимог про скасування державної реєстрації переходу права власності до ОСОБА_1 саме по собі не забезпечить захисту прав позивачів, оскільки власником спірної квартири на даний час є ОСОБА_4 . Щодо позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_4 на користь позивачів, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23)). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)). Позивачі посилались на те, що майно вибуло з їх власності не з їхньої волі, а ОСОБА_4 незаконно володіє їх власністю. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)). Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України). Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України). З наданих пояснень учасниками справи в суді апеляційної інстанції, а саме з пояснень представника третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Інвест- Кредо» Ляпкало А.І. , представника відповідачки ОСОБА_1 та пояснень представника позивачів, яка не заперечувала нижченаведених обставин, апеляційним судом встановлено , що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва з 2018 року перебуває справа № 761/36499/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27 серпня 2015 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №1460, за умовами вказаного договору позивач передала у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 зобов`язався оплатити її вартість у визначеному в договорі порядку. Для забезпечення виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу між сторонами було укладено договір іпотеки від 27 серпня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрований за №1461. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 21 вересня 2018 року у нього виникла заборгованість у розмірі 14735689,20 грн., яка складається з: 1261205,16 грн. - основна сума боргу; 419981,32 грн. - індекс інфляції; 106422,66 грн. - 3% річних; 12948089,04 грн. - пеня. На підставі викладеного в позові ОСОБА_1 просила суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №1460 у розмірі 14735689,20 грн., яка складається з: 1261205,16 грн. - основна сума боргу; 419981,32 грн. - індекс інфляції; 106422,66 грн. - 3% річних; 12948089,04 грн. - пеня, звернути стягнення на майно, що є предметом договору іпотеки від 27 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за №1461, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 90,60 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з встановленням початкової ціни для подальшої реалізації предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження; виселити ОСОБА_4 та/або третіх осіб з вказаної квартири; скасувати арешт майна, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року в межах розгляду справи №761/10458/18 на спірну квартиру. Судом встановлено, що ОСОБА_4 який є сином та братом позивачів, уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної квартири та одразу ж надав право позивачам на проживання у вказаній квартирі, зареєструвавши їх постійне місце проживання. При цьому кошти за придбану кватиру не сплатив, а на забезпечення виконання своїх зобов`язань, передав спірну квартиру в іпотеку ОСОБА_1 . Не отримавши кошти за квартиру, ОСОБА_1 продала своє право вимоги до ОСОБА_4 по договору купівлі-продажу квартири та за іпотечним договором третій особі в даній справі ТОВ «Фінансова компанія «Інвест- Кредо». З урахуванням відступлення прав за договором іпотеки була проведена заміна позивача ОСОБА_10 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-кредо» в справі за позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та як законного представника ОСОБА_11 , треті особи: ОСОБА_9 , Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. 18.06.2020 року ТОВ «Фінансова компанія Інвест-кредо» уточнила позовні вимоги та просила: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ТОВ «Фінансова компанія Інвест-кредо» за Договором купівлі-продажу квартири від 27.08.2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстровано в реєстрі за №1460 у розмірі 14 735 698,20 грн., звернути стягнення на майно, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором від 27.08.2015 року, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з встановленням початкової ціни для подальшої реалізації предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження; виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 . Разом з тим, 25.09.2023 року до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у такій справі, з тих підстав, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває дана цивільна справа №761/23447/23 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння. На підтвердження зазначеного відповідач надала копію позовної заяви в даній справі з якою позивачі звернулись до суду у червні 2023 року та ухвали про відкриття провадження в даній справі. При цьому, відповідачка у своєму клопотанні зазначала, що в даному випадку, вирішення справи №761/23447/23 є пов`язаним з розглядом даної позовної заяви по суті, оскільки предметом обох справ є квартира, звернення стягнення на яку просить здійснити позивач у даній справі, а тому рішення у справі №761/23447/23 суттєво впливатиме на розгляд даного позову по суті, адже скасування державної реєстрації прав власності на вказану квартиру, пов`язане з вирішенням питання щодо виселення відповідачів із зазначеної квартири та звернення стягнення на предмет іпотеки. Вищеперераховані обставини повністю випливають з пояснень учасників справи та встановлені судом з процесуальних документів, що містяться в загальному доступі в реєстрі судових рішень. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що спірна квартира спочатку з 2008 року виступала забезпеченням кредитних зобов`язань ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_4 в якого на разі мати та сестра просять суд витребувати на їх користь цю ж квартиру. На даний час, спірна квартира виступає забезпеченням виконання зобов`язань відповідача в цій справі ОСОБА_4 перед третьою особою, які останній не виконав по договору купівлі-продажу цієї ж квартири у особи, яка фактично викупила право вимоги по кредитному договору укладеному батьком ОСОБА_4 , який останній не виконав перед банком, що перебував у процедурі ліквідації. На даний час спірною квартирою продовжують користуватись позивачі які в ній проживають. Жодних доказів тому, що у позивачів та відповідача ОСОБА_4 існує реальний спір чи конфліктні сімейні стосунки та спори, щодо прав на спірну квартиру суду не надано. Навпаки матеріалами справи доведено, що ОСОБА_4 зареєструвавши своє право власності на спірну квартиру одразу зареєстрував право користування нею за позивачами. Відсутні будь-які посилання на те, що ОСОБА_4 не визнає прав позивачів на спірну квартиру. Таким чином, очевидно що звертаючись з даним позовом в 2023 році про витребування майна від ОСОБА_4 позивачі діють недобросовісно і метою звернення з даним позовом є не спір між позивачами та відповідачем ОСОБА_4 , щодо права власності на спірну квартиру, а не допущення звернення стягнення на квартиру за зобов`язаннями ОСОБА_4 , які виникли в 2015 році. Тобто, не повертаючи з 2011 року борг по кредитному договору батька- ОСОБА_5 , та не виконуючи зобов`язання по договору купівлі-продажу, укладеному ОСОБА_4 в 2015 році родина ОСОБА_4 на протязі більше 15 років, уникає звернення стягнення на майно, не виконуючи ні зобов`язання за договром 2011 року ні за договором 2015 року. Доводи представника позивачів про те, що за Законом в разі переходу права власності до іншої особи, Іпотека за зобов`язаннями ОСОБА_4 внаслідок витребування майна на користь позивачів не припиниться , не спростовує того факту, що внаслідок задоволення заявленого позову та перереєстрації права власності на спірну квартиру за позивачами, будуть порушені права правонаступників, як кредитора по першому іпотечному доовору так і права третьої особи - кредитора за зобов`язаннями по договору купівлі-продажу іпотечної квартрири в 2015 році, при цьому іпотечне майно залишиться у власності боржників за іпотечними договорами. На підставі вищевикладеного, апеляційній суд робить висновок, що в захісті прав позивачів шляхом витребування майна слід відмовити на підставі ч.3 ст.16 та ч.2,3 ст.13 ЦК України. Щодо позовних вимог, заявлених до відповідача МЮУ . Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року по справі № 752/3612/19 (провадження № 61-1129св20) вказано, що: «позивач заявив вимогу про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа - іпотекодержатель, за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру. Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. Отже, позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ «Альфа-Банк» як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку. Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб`єктному складу судового процесу та вирішив спір до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що саме він має бути відповідачем у цій справі. Висновки апеляційного суду, що позов заявлено до державного реєстратора як належного відповідача є помилковими». У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи, підтверджують, що спірв частині визнання незаконною державної реєстрації переходу права власності до іпотекодержателя на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» виник між позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та іпотекодержателем ОСОБА_1 , а в частині витребування майна з кінцевим набувачем права власності на іпотечнку квартиру зі ОСОБА_4 . Міністерство юстиції України не є належним відповідачем. Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на те, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення , не вірно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, відповідно до ст. 376 ЦПК України, рішення районного суду необхідно змінити, виклавши, його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, частково задовольнивши скаргу позивачів. Щодо апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 , з приводу не застосування судом ст. 267 ЦК України та відмови в задоволенні позову через порушення позивачами строку звернення до суду, то колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позову через його не доведеність та необгрунтованість, а тому за таких обставин суд не повинен застосовувати позовну давність. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог». Вирішуючи питання позовної давності на стадії вирішення справи апеляційним судом, колегія суддів також дійшла висновку, що права позивачів не підлягають захисту, через недоведеність вимог про витребування майна, а тому суд не вправі застосовувати позовну давність, як підставу для відмови в задоволенні позову. Разом з тим, колегія суддів встановила, що про порушення своїх прав позивачі довідались в червні 2015 році, коли право власності на квартиру було зареєстровано спочатку за ОСОБА_1 а в подальшому за ОСОБА_4 . Одразу в серпні 2015 року позивачі звернулись з позовом в порядку адміністративного судочинства, який розглядався до квітня 2018 року, коли провадження було закрито через те, що спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. На час розгляду позову перебіг позовної давності переривався на підставі ч.2 ст. 264 ЦК України. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (з урахуванням постанов Кабінету міністрів України №392 від 20 травня 2020 року, №500 від 17 червня 2020 року, №641 від 22 липня 2020 року, №760 від 26 серпня 2020 року, №956 від 13 жовтня 2020 року, №1236 від 09 грудня 2020 року, №104 від 17 лютого 2021 року, №405 від 21 квітня 2021 року, №611 від 16 червня 2021 року, №855 від 11 серпня 2021 року, №981 від 22 вересня 2021 року, №1336 від 15 грудня 2021 року, №229 від 23 лютого 2022 року, №630 від 27 травня 2022 року, №928 від 19 серпня 2022 року, №1423 від 23 грудня 2022 року, №383 від 25 квітня 2023 року). Окрім цього, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні. 15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в такій редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Враховуючи, що з даним позовом позивачі звернулись під час дії воєнного стану в червні 2023 року, та з врахуванням переривання позовної давності через звернення з позовом в 2015 році, трирічний строк на звернення до суду, передбачений ст. 257 ЦК України, позивачами не пропущено. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги відповідача не грунтуються на вимогах Закону є не доведеними, а тому в задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 слід відмовити. За результатами апеляційного перегляду позивачам відмовлено в задоволенні позову, а тому понесені ними судові витрати , відповдіно до положень ст. 141 ЦПК України їм не відшкодовуються. Не підлягають також відшкодуванню і витрати відповідачки ОСОБА_1 за подачу нею апеляційної скарги, оскільки в її задоволенні теж відмовлено. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384 , суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кучерук Анна Володимирівна-залишити беззадоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 02 квітня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова