Постанова 4818 № 172/1781/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 31 березня 2026 року м. Харків справа № 172/1781/25 провадження № 22-ц/818/1991/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М. за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач- ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2025 року у складі судді ДаниленкоТ.П., ВСТАНОВИВ: В листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій просила скасувати заходи забезпечення позову, що були вжиті судом відповідно ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27.11.2025 по справі 172/1781/25 в якому просила зняти скасувати заходи забезпечення позову, а саме арешт на автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_3 , шляхом заборони відчуження та розпорядження до вирішення справи по суті. В обґрунтування клопотання зазначено, що суд при постановленні ухвали виходив з того що вищевказаний автомобіль MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 належить відповідачу ОСОБА_2 , про що і вказав в ухвалі. Насправді ж, станом на момент постановлення ухвали згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником автомобіля марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 (додаток 1). Таким чином, заходи забезпечення позову були накладені на автомобіль помилково, оскільки його власником не є відповідач - ОСОБА_2 . Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2025 року задоволено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27.11.2025 по справі 172/1781/25 якою накладено арешт на автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_3 , шляхом заборони відчуження та розпорядження до вирішення справи по суті. Ухвала мотивована тим, що оскільки відповідач ОСОБА_2 не є власником транспортного засобу серії СТІ № 947118, автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , про що суду на момент вжиття заходів забезпечення позову не було відомо, суд дійшов висновку про можливість скасування заходів забезпеченню позову. Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просить ухвалу суду скасувати та постановити нову відповідно до якої в задоволенні заяви відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем до заяви про скасування заходів забезпечення позову додано тільки копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу яка датована 26.07.2025 роком що є неналежним доказом оскільки пройшло більше чотирьох місяців з того часу та наявна в ньому інформація не є актуальною. Крім того апелянт зазначає що відповідно до постанови приватного виконавця ВП№78615310 від 14.07.2025 ОСОБА_2 наявна у реєстрі боржників та відповідно до Постанови КМ України №621 від 22.08.2018 року перереєстрація транспортного засобу не здійснюється що власника відомості якого містяться в єдиному реєстрі боржників. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржена ухвала вказаним нормам цивільного процесуального права відповідає. Відповідно до матеріалів справи в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 904 377 грн. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27.11.2025 накладено арешт на автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_3 , шляхом заборони відчуження та розпорядження до вирішення справи по суті. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 15.12.2025 року скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27.11.2025 року. Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , належить ОСОБА_4 (а.с.92). Згідно відповіді № 2129378 від 15.12.2025 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ (ідентифікатор відповіді ЄДРТЗ 557044051 встановлено, що власником автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) (а.с.138-141). Згідно приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 18, 19 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 1, 7 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/4777/21. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Крім того, у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20), від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21). Задовольняючи клопотання відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що на час звернення до суду з відповідною заявою про застосування заходів забезпечення позову та на час постановлення ухвали районного суду, автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , на який судом першої інстанції накладено арешт, не належав відповідачу на праві власності про що суду на момент вжиття заходів забезпечення позову не було відомо, тому наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду. Судом встановлено що на час звернення позивача із заявою про забезпечення позову, так і на час вирішення судами вказаного процесуального питання, автомобіль марки MercedesBenz, модель E350 CDI, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, категорія ТЗ легковий, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , не належав на праві власності відповідачу ОСОБА_2 що зокрема підтверджується відповіддю № 2129378 від 15.12.2025 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Тобто районним судом помилково накладено арешт на майно, яке не є об`єктом цивільних прав та не належить відповідачу. Отже, відсутні правові підстави для застосування заходів забезпечення позову. Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року у справі № 466/8139/24 (провадження № 61-17471ск24). Оскільки позивач пред`являє вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірності перереєстрації транспортного засобу під час внесення відповідача до єдиного реєстру боржників. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Керуючись ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 15 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В.Маміна Ю.М. Мальований